Удвох проти янтарної мафії…

Микола та Тетяна Абрамчуки з Клесова прийшли в редакцію зі своєю бідою після декількох років пошуків захисту й справедливості майже в усіх правоохоронних і державних інстанціях району, області, країни… Їх розповідь не просто вражає, це крик про допомогу, якого не чують чи не хочуть чути ті, хто може вирішити їх проблему.

Вони зібрали папку відповідей-відписок від правоохоронних і державних мужів, їм погрожують, їх не розуміють.

DSC_5245_800x531А виною всьому є бурштин. Саме той бурштин, який міг стати благом для нашого краю, а став його прокляттям. Він зробив рабами тисячі людей, які в пошуках наживи нищать усе на своєму шляху й вважають себе «господарями» землі, в надрах якої так щедро він розсипаний. Про шкоду варварського ставлення до природи через нелегальний видобуток янтарю писано-переписано. Вочевидь, ті, хто цим займається, цього не читають, не слухають екологів, які вже давно б’ють на сполох, їх не дуже хвилює стан лісів, сільськогосподарських угідь після «роботи» на них. Дивним усе ж є те, що ці «старателі» нищать землю, на якій же самі й живуть чи житимуть їх діти. А розплата – не за горами. Бачимо ж бо, які зміни відбуваються в кліматі регіону, хворіють і висихають ліси, зникають цілі види тварин, а на Полісся суне пустеля.

«Клесівська пустинь» – так називає колись квітучий край голова Клесівської об’єднаної територіальної громади Василь Гриник і додає: «Уже скоро, проїжджаючи через Клесів, люди хреститимуться, дивлячись на те, до чого його довели жадібні людці, інакше їх не назвеш». І додав, що не можна виправдати їх дії навіть тим, що, як стверджують, саме так заробляють «на хліб». Адже є інші способи, було б бажання працювати. Наприклад, на комунальне підприємство потрібні працівники, та хіба бурштинокопачі працюватимуть за зарплату? Викликає тривогу в очільника громади той факт, що фахівці водоканалу спостерігають зміни в якості питної води. А це може призвести до біди.

– Коли горе-старатель копає яму, щоб знайти бурштин, він пробиває щільний шар глини, що є своєрідним фільтром для очищення води, – каже Василь Федорович. – А отже, знищує його. Тому й не дивно, що вода в колодязях і свердловинах забруднюється.

DSC_5257_800x531А може й піти зовсім, бо порушується вся екосистема. Та хіба про це думають? Про розмах нелегального видобування сонячного каменю свідчать тисячі гектарів сплюндрованої землі. Її нищать мотопомпами, екскаваторами. У населеному пункті, розповідають небайдужі громадяни, щодня бачать два автомобілі для перевезення пального місткістю до 60 т. Тобто на нього є попит. Нелегальних копачів не дуже то й турбує, на чиїй ділянці копатимуть, їм байдуже. Головне – нажива. От із цим і стикнулися Микола й Тетяна Абрамчуки.

Родина Тетяни Вікторівни – не місцева. Її коріння – у Львівській, звідки родом мама, та Київській, де народився тато, областях. Маму направили сюди на роботу вчителем. А ще вона мала хист до малювання, який передала й доньці. Так уже склалась доля, що цей край став для Тетяни рідним. Як і мама, здобула фах педагога, працювала в дитячому садочку, школі, тут зустріла свою половинку – Миколу, з яким донедавна жили щасливо, без особливих проблем. Чоловік працював на місцевих підприємствах, заробляв непогано. Тож помаленьку й хату звели поруч із батьківською. От тільки тяжко захворіла мама, змушена була доглядати її. Весною неньки не стало. Досі не може змиритися з втратою найріднішої людини, адже тато помер, коли ще була дитиною. Здавалося, що світ померк. Але підтримка чоловіка та любов до землі, на якій важко працюють, трохи втамовували біль втрати. Якби не знавісніла орда бурштинокопачів, що зазіхнула на їх ділянку. Саме ордою називає їх Тетяна Вікторівна, бо як ще сказати про людей, які нехтують усіма правилами та законами.

Тетяна Вікторівна розповідала про своє життя, а сльози раз по раз зрошували обличчя. Бо як не плакати, коли в тебе забирають найцінніше, що є, – землю. Бо вже не уявляє свого життя без неї.

– У мене чотири матері, – ділиться сокровенним, – Україна, де живу, земля, що годує, ненька, яка дала життя, і Матір Божа, наша заступниця. Коли почався Майдан, усім серцем рвалася туди, та через хворобу мами не могла поїхати. А за людей, які там були, за Україну молилася щодня.

Тетяна Вікторівна з чоловіком свого часу вирішили зайнятися сільським господарством. У 2004 році тітка подарувала родині Абрамчуків свій пай – понад 2 гектари родючої землі в урочищі Під Посохом, що на території Вирівської сільської ради. Тож мали де вирощувати городину, зернові, заготовляти сіно для худоби. Роботи не боялися, вона була тільки в задоволення. Адже урожаї як зернових, так і овочів були щедрими.

DSC_5239_800x531– Ви б бачили, яка морква в нас родить, картопля… А які колоски пшениці, – розповідає пані Тетяна. – Тут, на своїй землі, я відпочиваю, від неї набираюсь сили. Коли б ви приїхали влітку, то побачили б, яка тут краса, яке повітря…

Залишки продукції продавали, з чого й жили. Придбали техніку, якою Микола Васильович надавав послуги односельцям. Та в грудні 2016 року все змінилось.

– Тоді щоночі «старателі» навідувалися на нашу ділянку, – сказав Микола Васильович. – Нелюди знищили посіви жита, затопили понад 1 га землі. На мої неодноразові звернення в поліцію ніхто не реагував. Ось подивіться, скільки відповідей надійшло мені з різних інстанцій, а копати не перестали.

Щоправда, на певний період часу настало затишшя. Знищивши половину ділянки, залишили в спокої господарів до цієї осені. А нещодавно навколо її вирили екскаваторами, яких нарахували до 8, рови, згорнувши туди верхній родючий шар землі. Як зазначив Микола Васильович, готуються до видобування бурштину. Не змусили себе довго чекати й непрохані гості. І знову просили допомоги у влади, поліції. Та… Тетяна Вікторівна з болем і відчаєм повідала про те, як дехто з депутатів районної ради сказав, щоб продавала пай, мовляв, матиме гроші і спокій… На що відповіла, що землю, як і Україну, не продає… Скільки погроз, недобрих слів почули на свою адресу й не тільки від бурштинокопачів. В одному високому кабінеті в Києві дивувалися, мовляв, хіба можна так побиватися за землею?.. Прикро й образливо. За що? За те, що хочуть працювати на своїй землі, обробляти її, вирощувати городину, пшеницю, жито. За те, що не йдуть, як інші, нищити природу, а навпаки – хочуть її зберегти.

Гортаю папери в папці. Поважні чиновники районного, обласного рівня та правоохоронці пишуть, що «на даний час, завдяки проведеним заходам, незаконний видобуток бурштину-сирцю припинений», що розпочато слідство… Можна багато цитувати їх відписки, по-іншому не скажеш, але те, що побачили на власні очі на ділянці Абрамчуків, аж ніяк не збігається з написаним у них.

Тетяна Вікторівна та Микола Васильович показали вже сплюндровану половину паю, порушені межі. Свіжі кучі вивернутого під час копання канав білого піску на ділянці. Злочинці навіть трубу поклали, щоб спрямувати воду в потрібне їм русло. Змушені були закопати її.

DSC_5249_800x531
Фото Едуарда КОЛЯДИЧА

– У неділю, 15 жовтня, нам довелося пережити справжній жах, – каже Тетяна Вікторівна. – Тоді до 70 машин перло на нашу ділянку. Я ж лягла на їх дорозі… Коли почали засипати, щоб проїхати, з горя кидала в очі їм пісок, била віником… І молилась…

Та що можуть зробити удвох проти знавіснілої юрби? Проте, все ж тої ночі повернули лиходії назад. Мабуть, їх також вразила сила духу цієї тендітної жінки, яка поруч із чоловіком стала на захист своєї землі…

– Бачите, яке життя: там, на сході, наші відважні воїни захищають рідну країну від проросійських загарбників, а ми тут, на мирній території, змушені захищати свою землю, що годує нас, від варварів, які нищать усе на своєму шляху, – зі сльозами на очах каже пані Тетяна.

Відтоді Абрамчуки втратили спокій. Щоночі вартують удвох на своєму паї в урочищі з гарною назвою Під Посохом. Ні на мить не розстаються. Бо тільки разом їм легше переживати біду, що прийшла в сім’ю. А ще дуже бояться один за одного. Адже добре знають, що за спротив нелегальним старателям можна поплатитися й життям. Їм невтямки, як можуть так поводитись люди. Адже пай – це приватна власність. То невже в державі не діють закони, що оберігають право власності? Чому влада, правоохоронні органи так реагують на нелегальний промисел? Мабуть, це комусь вигідно? Питань, звичайно, дуже багато, та поки що немає на них відповідей. Очевидним є тільки одне – копачі й далі продовжують нищити довкілля, нелегальний видобуток набирає обертів. А Микола Васильович усе ж сподівається, що йому вдасться відновити понівечену землю та виростити на ній сад…

 

Коли верстався номер. Чекати бурштинового апокаліпсису залишилося не довго. Адже горе-старателі знищують не тільки родючі землі, ліси, вони вже добралися до газового трубопроводу високого тиску, який фактично провисає над виритими ямами. Газівники ще минулої зими попереджали, що це може обернутися катастрофою. Писали листи до сільрад, СБУ та райвідділу поліції. Тож припинити подачу газу можуть будь-якої миті, тоді Клесів і Пугач залишаться без голубого палива взимку. На кого тоді нарікатимуть ті, хто зараз захищає бурштинокопачів, виправдовує їх дії тим, що «немає роботи»? Тоді робота знайдеться всім, бо опалювати домівки, школи, садочки в холодну пору року чимось таки доведеться. Тож дружно заготовлятимуть дрова, ремонтуватимуть розмерзлі системи опалення… і «дякуватимуть» своїм односельцям-старателям.

Залиште коментар

1 Коментар на "Удвох проти янтарної мафії…"

Повідомити
avatar

сортувати:   найновіші | старіші | найпопулярніші
trackback

[…] Фото та матеріали: Сарненські новини […]

wpDiscuz