Сильне військо – навчене військо

Щодня зі східного фронту приходять невтішні новини. Там гинуть наші воїни, є поранені, під ворожі обстріли потрапляють будинки місцевих мешканців. Та ці події, на жаль, вже не так гостро сприймаємо.

Бо живемо щоденними турботами про реформи (пенсійну, медичну), про опалення, бо вже й зима не за горами, про подорожчання продуктів… А ті, в кого рідні служать, щодня моляться, аби з ними нічого не сталося. Їм болить, де вони, чи не холодно, чи є що їсти… Вимушені переселенці не втрачають надію на повернення додому після того, як звільнимо окуповані території.

DSC_5021_800x531Та і в наше мирне життя вихором вривається біда, сколихне, обпече болем від того, що ще одна душа відлетіла в кращі світи, ще одне молоде життя обірвалось. Минулого тижня на бойовому посту в зоні АТО загинув юнак із Дубровиці, молодий, талановитий 23-річний солдат 80 аеромобільної бригади Юрій Колесник. Він міг стати відомим художником, бо мав неабиякий хист, міг жити, створити сім’ю, ростити дітей, діждатись онуків. Не судилось… І так щодня Україна втрачає своїх кращих синів. Та на наших очах змінюється її історія. Майдан, Революція Гідності, російська агресія назавжди змінили нас, наше ставлення до подій, що відбувались і відбуваються в країні. Так, ми втратили частину території, не знищили корупцію, не завжди при владі чесні, віддані державі та європейським цінностям люди, але ж зрозуміли, що тільки від нас залежить, в якій країні житимемо ми, наші діти.

Відроджується, стає все сильнішою й наша армія, яку багато років знищували прибічники «руського міра», що перебували на високих військових посадах. Українські воїни довезли всьому світові, що вони сильні, професіонали, здатні протистояти агресору. Вкотре довелося переконатися в цьому, побувавши на Рівненському військовому полігоні в складі десанту журналістів із Чернігівщини, Сумщини, Полтавщини, Київщини, Черкащини, Вінниччини, Волині та навіть Луганщини й Донеччини. Подія відбулася в рамках всеукраїнського прес-туру «Інформаційна реінтеграція Донеччини та Луганщини».

DSC_4963_800x531Величезна територія полігону нагадувала арену військових дій. Адже звідусіль було чути звуки бою. Та добре розуміли, що це – навчання. Тож спокійно виконували накази досвідчених військових. Вони ж повсякчас наголошували, що бронежилет, каска, неухильне виконання завдань і зауважень командирів можуть врятувати від поранення, а то й життя. А інструкторами були військовослужбовці 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила, яка має неабиякий бойовий досвід. Вони терпляче розповідали нам, як поводитись зі зброєю, навчали техніці безпеки. Тож охочі під їх пильним оком вправлялися в стрільбі зі стрілецької зброї та гранатомета. А ще на власні очі побачили, навчання механізованого підрозділу 24 бригади. До речі, кращого в Збройних силах України, переможця нещодавніх змагань артилеристів. Екіпажі БМП-2 саме вийшли на позицію, тож стали свідками бойової стрільби.

Цікавою і змістовною була зустріч із командувачем ОК «Захід» – генерал-майором Олександром Павлюком, а ще із неординарною особистістю – військовим  Олександром Мойсеєнком із позивним «Богомол», парамедиком, санінструктором.

Представники ЗМІ на згадку про зустріч із легендарними військовими подарували прес-службі оперативного командування «Захід» український прапор, який розписали власноруч.

 

DSC_4867_800x531109 врятованих життів

«Богомол» упевнений, що армія потрібна і вона має бути професійною. Що офіцери повинні не виконувати ще радянські застарілі армійські постулати, а воювати так, аби не втрачати ні людей, ні техніку, ні території. Олександр наголошує, що не можна змусити людину воювати. Бо з такого солдата користі не буде. Він же дотримується принципу: «Якщо прийшов в армію, то роби на совість або не потрібно йти сюди взагалі».

Сашко родом із Одеси. Народився в забезпеченій родині капітана дальнього плавання. Їх будинок стоїть на березі Чорного моря. Здобув економічну освіту, працював на судноремонтному заводі в рідному місті. Ця освіта й зіграла неабияку роль у його подальшій долі. Бо, як економіст, бачив, що країна потопала в корупції, що не давала їй розвиватися. Добре розумів, що якщо нічого не міняти, то сенсу народжувати дітей тут не буде. Тож коли почався Майдан, не вагався жодної секунди. Там був штурмовиком, тобто в самому пеклі тих подій.

– Думаєте, не бачив росіян на Майдані, які в нас стріляли? Бачив… Як і не росіян теж…

Тож, каже, відколи там згорів його цивільний одяг, відтоді воює. З Майдану в складі «Правого сектора» бойовий шлях розпочав під Волновахою, а далі – Гранітне, Старобешеве, Піски, Водяне, Тоненьке. Тобто територію від Волновахи до Світлодарської дуги знає, як свої 5 пальців…

– Чому пішов із «Правого сектора»?

– З різних причин. Адже під прапорами добробатів творилось багато поганих справ, були й грабежі, вбивства. Головне не міг зрозуміти, звідки в добровольців під Мукачевим з’явився крупнокаліберний кулемет, тоді як у нас на фронті всього 2 автомати на шістьох вояків. Та й добре знав наказ Яроша зброю на мирні території не возити. Тож просто зняв шеврони і пішов звідти. Не склалося і з госпітальєрами…

DSC_4871_800x531Та додому Олександр не повернувся. Ще не час. Бо, маючи досвід, здобутий під час навчання за натівськими стандартами, хоче втілити їх і в українській армії. Він пройшов три етапи підготовки, а вчили 5 інструкторів із різних країн. Тому й підписав контракт у ЗСУ. Парамедик, колишній госпітальєр, санінструктор Олександр Мойсеєнко врятував 109 життів. Як йому це вдалося? Впевнений, що саме завдяки отриманим знанням. Їх і прагне застосовувати під час служби. Хоче передати вміння іншим, та деколи сумнівається, чи потрібно це, бо багато офіцерів звикли воювати ще застарілими радянськими стандартами. Він наголошує, що все, що потрібно медику на передовій, це засоби для надання невідкладної допомоги при пораненні. Все інше має бути в госпіталях, розміщених неподалік. Що хворий солдат із високою температурою не тільки не зможе якісно виконувати бойові завдання, а й наражатиме на небезпеку побратимів. На жаль, ще й донині є потреба у волонтерській допомозі. Бо препарати, що привозять волонтери, набагато кращі й доставлять їх швидше, ніж через бюрократичну систему, що ще подеколи існує в армії.

DSC_4976_531x800– Коли йшов у роту ЗСУ, на 4000 доларів США придбав медикаменти й інші лікарські засоби. Ці кошти також волонтерські, але для мене головне результат – щоб хлопці вижили… Хоча трапляються й безглузді смерті, наприклад, через алкоголь. Можу назвати страшні цифри: із 59 «двохсотих», яких мені довелось вивозити, всього один загинув під час бойових дій.

– Чи можна з цим боротись?

– Звичайно. Найперше, в армії є нагальна потреба у фахівцях з морально-психологічної роботи. Ось такий приклад, в одному з підрозділів, де служив, через 2 місяці хлопці перестали пити взагалі і їм це подобається. Тому такі спеціалісти потрібні в кожному підрозділі ЗСУ, тоді й безглуздих втрат поменшає.

Із Сашком можна було говорити й говорити. Він навіть у війні знаходить задоволення. Ні, не від можливості вбивати чи бути таким собі героєм із зброєю в руках, а від того, що виконує свою роботу сумлінно, добре знає, як воювати з найменшими втратами і прагне навчити цьому інших.

– Я хочу, щоб наша армія була як армія НАТО. Або в нас буде нормальна армія, або нас ґвалтуватиме хто завгодно.

Тому він, жартуючи, каже, що нині старший по мітлі. І не заспокоїться, доки не прибере (вимете) з армії весь бруд. Бо впевнений, що армія Україні вкрай потрібна, і в ній мають служити професіонали, які добре знають військову справу, навчені воювати не тільки кількістю, а й сучасними технологіями, бо сильне військо – навчене військо. А безглузді жертви нікому не потрібні.

 

DSC_4845_800x531
Фото Едуарда КОЛЯДИЧА

Нагорода земляку

Відрадно, що і наші земляки віддано й сумлінно служать у Збройних силах України, захищаючи країну від проросійських банд. Так, із нагоди Дня захисника Вітчизни за сумлінне й бездоганне виконання службових обов’язків і бойових завдань, зразкову військову дисципліну та високий професіоналізм, проявлені в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, Роман Яковець отримав грамоту за підписом Олексія Майстренка, командира 54 окремої механізованої бригади.

Після кількамісячної ротації 54 ОМБ, де служить Роман, нині перебуває в Троїцькому Луганської області. За понад рік служби в ЗСУ Роман встиг уже побувати в найгарячіших точках зони АТО. Зокрема на Світлодарській дузі. Тож щиро вітаємо Романа з відзнакою, бажаємо, аби якнайшвидше закінчилась ця страшна війна і разом із побратимами повернулися додому живими та неушкодженими.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz