Вісімдесятилітній рубіж Таїсії Августовської

Кожен із нас зустрічає на життєвому шляху багатьох учителів. Спочатку у шкільні роки, потім, коли поріг навчального закладу переступають уже наші діти. Одних цінуємо, на декого, можливо, й ображаємося. Але є такі, про яких пам’ятаємо все життя.

І вони з числа тих небагатьох, хто дає не лише знання, а й вчить гідно жити, працювати, шанувати й поважати інших, цінувати найдорожче, вдосконалюватися. Про них можна сказати: «Вчитель від Бога». Педагогом із великої літери, зразком для наслідування є ветеран педагогічної праці, відмінник народної освіти Таїсія АВГУСТОВСЬКА, яка незабаром святкуватиме 80-літній ювілей.

Завжди приємно спілкуватися з 80-річним ветераном освітянської ниви із багаторічним стажем. У такої людини, безумовно, є чому повчитися. Таїсія Валентинівна – людина мудра та справедлива. Її життя було цікавим, але непростим, а надто дитинство. Народилася в м. Острог, рано залишилася без батька. Коли їй було два роки, годувальника сім’ї забрали на фронт. Додому він так і не повернувся. Тож виховання лягло на плечі мами та бабусі. Вона достеменно пам’ятає босоноге, обпалене війною дитинство. Тоді жилося дуже тяжко, мама сумлінно трудилася, щоб відбудувати дім, який згорів за окупації. Зовсім маленька Тая багато часу проводила з бабусею Фаустиною, яка була родом із Польщі, мудра й добра, з нею ходила всюди: і в ліс, і на город… Саме бабуся навчила її тим цінностям, із якими йшла життям, а також любові до землі.

Таїсія-кЗакінчивши місцеву школу, вступила в Острозьке педагогічне училище. Любов до дітей спонукала обрати професію вчителя. Здобувши омріяний фах, трудову діяльність розпочала піонервожатою в Голубнівській середній школі Березнівського району. Згодом деякий час працювала в Згурнівському навчальному закладі цього ж району. Відтак доля закинула в мальовничі Сарни. Приїхала на курси педагогів і залишилася назавжди. Бо саме тут зустріла майбутнього чоловіка Петра Августовського. І вже в березні 1957 року молоді люди поєднали долі. Деякий час Таїсія Валентинівна вчителювала в Люхчанській школі, а з 1960 року – у тодішньому Доротицькому навчальному закладі, де вихованню підростаючого покоління віддала 37 років життя.

Як один день промайнули майже 4 десятиліття. Увесь цей час здобувала досвід, вдосконалювала професійну майстерність. І все це з любов’ю і щирістю доносила учням. І зерна розумного, доброго, вічного, любовно посіяні в дитячі душі, давали благодатні паростки. Здається, ще вчора Таїсія Валентинівна щедро ділилася основами знань із дітьми, а сьогодні з гордістю можна сказати, що вона дала крила для польоту в самостійне життя сотням хлопчиків і дівчаток. Уміло наставляла й молодих колег. Чітка організація праці, вимогливість до себе й своїх учнів, чесність і порядність зростили її як педагога, возвеличили людину й громадянина свої країни. Поєднуючи в собі любов до справи й учнів, отримуючи задоволення від улюбленої професії, пані Таїсія стала досконалим учителем, здобула визнання та повагу оточуючих.

Роки педагогічної діяльності згадує зі світлим щемом, із оптимістичною ностальгією. Це був час, коли жили та працювали за ініціативою серця, сповна віддаючись улюбленій справі. Хоч би куди закидала доля, всюди була сумлінною, вічливою в стосунках із людьми, безмежно віддана покликанню: працювати в ім’я дітей. Мабуть, тому й колективи, де трудилася, траплялися хороші.

Відтоді минуло багато років. А скільки її вихованців розлетілися світом. Та не забувають улюбленого наставника. Дивись, і завітають, зателефонують, листи шлють, поради питають. Назавжди запала в пам’ять не лише учнів, а й колег її наука життя. Бо володіла одним із найбільших благ – відданістю. Викликала захоплення красою розуму, а красою душі навчала поважати.

Безліч разів Таїсію Валентинівну нагороджували Почесними грамотами, має багато подяк за активну педагогічну та громадську діяльність, їй присвоїли звання «Відмінник народної освіти». Це про неї слова: «Достойно, мудро ви пройшли дороги, які в дарунок доля вам дала».

Можливо, це їй вдалося й тому, що завжди мала підтримку рідних: бабусі, мами, а згодом чоловіка, діток. Виростила двох чудових синів Олега й Валентина, які закінчили школу із золотими медалями, інститути – з червоними дипломами. Нині мають славні сім’ї, проживають в Києві. До речі, Валентин достойно виконав громадянський обов’язок у зоні АТО. Має Таїсія Валентинівна 4 онуків і правнучка Іванка – найбільша втіха бабусі.

Заслужений відпочинок ветеран педагогічної праці не проводить на дивані, Таїсія Августовська з ранньої весни й до пізньої осені трудиться на землі, у неї доглянутий сад, де що тільки є: сливи, вишні, яблуні, агрус, порічки… Біля її оселі завжди багато квітів, а в будинку – вазонів, тож відразу згадується вислів: «Праця людину не лише годує, а й прикрашає».

Кажуть, що високими є звання «заслужений», «відмінник освіти». Але насправді найвище – улюблений учитель. Для багатьох жителів Сарн Таїсія Августовська є саме таким педагогом. До речі, коли готувала статтю, зателефонували колишні її учні й попросили, щоб про неї розповіли на сторінках  газети.

Звання вчителя вона пронесла життям гідно. Тож нехай Господь продовжить Ваш вік до 100 років, шановна ювілярко. А серце й надалі зігріває вдячність колишніх учнів. Здоров’я Вам міцного і ясного неба.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz