Пощастило з листоношею

В Україні є багато різних навчальних закладів, проте в жодному з них не вчать фаху листонош. Хоча в цій сфері кваліфіковані працівники дуже потрібні і в містах, і селах. У Сарненському відділенні зв’язку вже 10 років листоношею трудиться Тамара ОСТРОВСЬКА, регулярно доставляє в оселі листи, газети, гроші.

imgonline-com-ua-Compressed-kBXsIFINa9
Фото Василя СОСЮКА

Поштарку з радістю чекають, особливо пенсіонери. Власне, саме вони й зателефонували в редакцію та розповіли про Тамару Островську, зауважили, що завжди вчасно приносить газети, сумлінно ставиться до своїх обов’язків, крім того, ще й поговорить про життя-буття, дасть корисну пораду, не зважаючи на вік, до кожного привітна, доброзичлива. Люди їй вдячні за відданість і доброту, якою сповнене її серце. Тамара Островська не просто працює – вона живе поштою, своєю фаховістю показує гарний приклад молоді. Особисто поспвілкуалася з пані Тамарою і пересвідчилася, листоноша знає, що від її праці залежить настрій людей. До роботи ставиться з душею. І не вважає себе кращою від інших, просто сумлінно виконує покладені на неї обов’язки. 26 років вона пропрацювала телефоністкою в ПАТ «Укртелеком». Згодом працевлаштувалася на пошту. У розмові зазначила, що поштарська справа нелегка, але цікава. До того ж, дуже відповідальна: потрібно доставити газети й листи адресатам. А ще – виплата пенсій, соціальних, буває, приймає платежі за комунальні послуги. Проте, якщо робота тобі до душі, то все дається легко.

– Нині пошта переживає непрості часи, – ділиться поштарка. Ринок її послуг «привласнює» Інтернет. Люди все рідше рідко пишуть листи, бо практично в кожного є мобільний телефон. Через низькі доходи багато громадян змушені відмовляти собі в задоволенні передплатити улюблений журнал чи газету. Тому, щоб вижити, змушені займають торгівлею. Люди похилого віку цьому радіють, бо не доводиться зумисне йти в крамницю за пачкою гречки, пляшкою олії чи пральним порошком. А щодо преси, то в місять розносить майже 800 лишень видань.

Бути листоношею – особлива праця. Чи то сонце пече нестерпно, чи дощ або сніг, а поштарка – у дорозі. Та Тамара Островська не нарікає на долю, а навпаки – пишається. Її робочий день має тривати шість годин, проте працює набагато довше. А взимку значно важче – заметені снігом вулиці, непосипані слизькі стежки, короткі дні. От і того дня листоноша, посортувавши газети та журнали, склавши свою поштарську сумку, сіла на велосипед і поїхала розвозити періодику. За роботою й застали її на вулиці Ковельській. І хоч би що там казали, а робота ця дійсно відповідальна, тяжка. А уявити наше життя без листонош неможливо. На них чекає майже кожна родина, бо ж несуть людям  новини, гроші, радість. І лише порозносивши все, їдуть додому. Тамару Михайлівну там, до речі, завжди чекають донечки-близнята, обоє працюють у торгівлі. Вони – її розрада, втіха, адже проводити вільний час, якого завжди бракує, з дітьми, розмовляти про їх мрії, плани, здобутки – віддушина для мами.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz