Як мама сказала, так і буде

Цьогоріч Варвара МАКОВЕЦЬКА святкує 85-річчя. Народилася в Стрільську, але вже давно мешкає в Іванівці. У 1948-му, коли в селі Янівка організували колгосп, мама Варвари була в господарстві першою ланковою. Тож пішла трудитись із матінкою ще в 15-річному віці.

Вміла і любила співати, часто виступала з іншими жінками-аматорами на сцені. Досі знає чимало пісень і колядок, серед яких маловідома «Прапор наш жовто-синій нашої України». А яка була рукодільниця! Вишивки з плетеним мереживом і килими прикрашали кімнати, як і рушники та хідники, які ткала на верстаті.

Донька Галина допомагала Варварі Григорівні, зранку бігла з хати в хату, щоб повідомити, куди йти на роботу в цей день. Тоді так важко працювали, пригадує, але чи то рвали льон, чи обробляли буряк, чи іншу роботу виконували, завжди співали. А тепер люди і живуть набагато краще, а невеселі.

«Мамі мали дати за майже півстолітню працю орден Леніна, –  продовжує розмову Галина, – але захворіла й пішла на пенсію. Ще трудилася 8 років, які не врахували з якихось причин».

Із чоловіком виховали п’ятеро дітей. Коли під серцем носила другого сина, чоловіка забрали в армію на Камчатку на три роки. Листів не отримувала, тож не знала навіть, чи живий. А жила в старенькій хатинці й тулилася з малечею в маленькій кухоньці, а велику кімнату віддала квартирантам, які працювали в лісництві. Взяла їх, аби хтось допоміг накосити сіна та допомогти по господарству з чоловічою роботою. Одна, без баби й діда, виховувала дітлахів, ходила в колгосп і їх за собою водила. На плечах рядюга і малеча під руками. Уже imgonline-com-ua-Compressed-nMa3tKwOPfTQsшколярами вони не дуже любили канікули, особливо зимові зі снігом майже з головою, бо знали, що заготовлятимуть шишки в лісі. А для дітей це була непроста робота. Зараз живемо в раю й не знаємо цього, каже Галина.

З дитинства подружжя Маковецьких напучувало доньок і синів завжди казати правду. З досвідом вони повною мірою оцінили переваги цієї корисної звички. Мама навчила їх усього: готувати, бути добрими, ділитися. А ще –  терпіння та розуміння. У тата був доволі важкий характер, і діти бачили, коли треба промовчати, як треба розуміти, чекати чоловіка з роботи — загалом усього, чого жінка має навчитися.

Чесний труд і повага до чужої праці — теж завдяки мамі. Здавалося, вона вміє робити все. Тепло і затишок у хаті — при тому, що вода, дрова і всі «зручності» були на вулиці.

Варвара Григорівна навчила любити, берегти сім’ю і дорожити кожною хвилиною, проведеною з рідними та близькими. І головне — поважати й цінувати жінок, їхню працю, турботу, самовідданість, красу й ніжні усмішки. У родині Маковецьких завжди плекали національні та християнські цінності.

Старший син Михайло – пресвітер у районі, Галина також відвідує храм  святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії в Сарнах. Світлана, молодша на вісім років від Галини, – головний бухгалтер у ДП «Сарненський лісгосп». Брат Іван ще зовсім молодим загинув у 1971 році. Навчався в автодорожньому технікумі в Рівному, куди поступив попри великий конкурс – сім чоловік на місце. На передостанньому курсі (як кращого учня) відпустили додому на канікули допомогти батькам. І саме тоді, як написали у висновку, його вбила блискавка. Хоча рідні досі не знають, що сталося. Вони будували новий дім, а Іван пішов включити світло в старій оселі. Уже ніби й гроза закінчилась. Галина тоді перейшла у восьмий клас, а мама відтоді як заніміла, перестала співати й танцювати. Думала, що з туги помре одразу за сином. Тільки не так давно потроху почала повертатися до життя. Адже є для кого жити. Уявіть, яке багатство має жінка – лише правнуків 39! А ще 14 онуків, які приїжджають із Рівного, Києва. Ті, що живуть поза межами України, донині пам’ятають смак бабусиного борщу.

Видно, так хотів Бог, щоб після того, як не стало Івана, через рік послав Варварі Григорівні ще одного сина – Олега. Йому теж випала нелегка доля. Упродовж шести років опікувався паралізованою дружиною, яка померла. Тепер доглядає матір, зробив у домі, який колись будували впродовж семи років, ремонт. А трудиться стропальником на нижньому складі в Сарненському лісгоспі. Варвара Григорівна пережила не одну серйозну операцію. Раніше ходила на милицях, тепер із палицею.

Десять років як не стало батька, розповіла Галина, але залишив про себе добру пам’ять. Він був суворий, але справедливий. Вимогливим залишався й у ставленні до дітей, яких виховував, як самі стверджують, у спартанських умовах. У хаті ніхто не мав права будь-що кинути, а надто лушпиння зернят, на підлогу. Чоловіка, якого ніхто ніколи не бачив п’яним, шанували не тільки в родині. Кожному з синів і дочок намагався допомогти побудувати житло – всіх полишив із дахом і фундаментом. Для цього вигодовували в господарстві бички та свині, які продавали.

Не тільки на день народження їдуть до Варвари Григорівни діти, онуки та правнуки. Її слово для них – закон, інакше не буває. Як мама сказала – так і буде.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz