Весілля без калиму

Хіба міг подумати простий азербайджанський хлопець Азіз, що після служби в армії в місті Хмельницький залишиться в Україні назавжди? І все через неї, дівчиноньку Ганну, в яку закохався з першого погляду, побачивши її на фото з подругою однослужбовця.

«Вона мені сподобалася, дістань її адресу», – попросив, а згодом відправив лист. До речі, Ганна й тепер не знає, на якому фото була і хто дав її адресу.

Юнка в той час навчалася в Рівному й ідея знайомства з Азізом її не приваблювала, бо вже п’ять років зустрічалася з іншим, тож вирішила пожартувати з ним. Відповідь писала з подружками, з якими жила в гуртожитку, а світлину в конверт поклала чужу. Попри витівку, солдат не образився, а просто написав: «Коли вперше Вас побачив на фотографії, здалося, що така добра, а чому обманюєте? Це ж не Ви». Мало-помалу почали листуватися, але жодного разу не зустрілися. А тут і служба закінчилася, тож поїхав хлопець додому. Ганна ж із дівчатами знову написала йому, обізвавши обманщиком, адже обіцяв заїхати. Незадовго отримала телеграму, що скоро приїде. І тут Ганна по-справжньому злякалася, насправді, думала, їй не потрібен цей азербайджанець, чужий. Отож повідомила, що її в Рівному немає.

Щодо Азіза, повинна сказати, що, за традиціями, в його країні одружувалися на своїх, ще й калим давати за наречену. Однак хлопчині виповнилося 12, коли померла мама. Залишилося четверо дітей, а він найстарший. Батько одружився вдруге. Згодом Азіз поступив у технікум в Баку на заочне відділення і трудився на заводі. Всі гроші, що заробляв, віддавав родині.  Але заклад не закінчив, бо забрали в армію. А після служби, як уже дізналися, поїхав в Україну знайомитися з Ганною.

Батькам дівчини молодий чоловік одразу сподобався – гарний, не палить, не п’є. Наполягли, щоб у червні молоді подали заяву до РАЦСу. Невгамовна Ганна не могла змиритися з обраною батьками долею, «воювала» з Азізом, якого прихистила у своєму домі її сестра, в якої жив вісім місяців. А потім вирішила востаннє його випробувати. Сказала мусульманину, сподіваючись на власну перемогу: «Приймеш християнство, буду твоєю». Навіть поклялася, що не порушить обіцянку. А він погодився. П’ятого лютого виповниться 46 років, як подружжя разом. А тоді, в 1972-му, сповідались і вінчались у церкві, що в той час було заборонено. Людей була сила-силенна у храмі, не проштовхнутися, прийшли подивитися на «не руського», й коли ходили навколо аналоя, в молодої загорілася фата. Нині покійна бабуся Ганни навчила Азіза хреститися, й він це робив правильно, на відміну від нареченої.

Батьки молодого на весілля не приїхали, а побували вперше в Сарнах через рік, коли донечці молодят виповнилося два місяці. Потім молоде подружжя поїхало на батьківщину Азіза. Ганна одягнулася так, як сказав чоловік: і хустка, і панчохи, одно слово, так, як має виглядати жінка в його країні. Тоді в азербайджанських селах ще носили паранджу. Щодня їх запрошували в гості, дуже гарно приймали. Навіть коли плакала вночі донечка, покійний свекор уставав до дитини. Чоловік був учасником Другої світової війни, дійшов до Берліна, заслуженим громадянином міста. На жаль, через падіння з дерева помер у 60 років.

 

Тричі присягав на вірність Україні

Тепер уже зі сміхом Ганна пригадує свою поїздку в Азербайджан, як збиралася втікати, якщо щось буде не так. У день весілля сестри Азіза ніхто не дивився на молоду, погляди присутніх зупинялись на українській дівчині, яка навіть їсти боялася, щоб не сказали, що багато їсть. У родині чоловіка до неї ставилися дуже шанобливо. Думали, не помічає, коли ставили перед нею смачніші страви. Згодом, коли Азіз працював у міліції, літали туди часто з дітьми. Коли ж розпався Радянський Союз, через дорожнечу Ганна не була вже там 31 рік, розповіла, а чоловік – 17.

Непростий шлях пройшов Азіз Азізов на Сарненщині. Спочатку працював водієм у «Сільгосптехніці». Передовий працівник нагороджений знаками «Ударник комуністичної праці», «Молодий партієць п’ятирічки», «Переможець соціалістичного змагання 1974 року». Потім упродовж 20 років служив у міліції, удостоєний знака «Відмінник міліції» і медалі «За бездоганну службу», неодноразово його портрет був на Дошці пошани, має 18 заохочень за службу, численні подяки й грамоти.

Азіз Махмудович тричі давав клятву на вірність Україні: в армії, міліції та Харківській школі міліції під час проходження переатестації. Однак змушений був піти на пенсію і впродовж чотирьох років не працював. А що таке 1400 грн для чоловіка багатодітної родини, коли діти навчаються? Пощастило влаштуватися контролером на маленькому ринку в Сарнах, де відпрацював трішки більше 17 років. Однак власноруч написав заяву на звільнення, бо через реорганізацію комусь треба піти. У тих, хто залишився, розмірковує, в одного – діти, другому аліменти потрібно платити, тож вирішив, що саме він повинен розрахуватися з роботи. Хоча, як розповідають продавці базару, завжди до всіх ставився дуже ввічливо, з повагою, міг захистити слабшого.

Коли загинула сестра Ганни, залишилося двоє хлопчиків 7 і 8 років, які потребували опікунів, а ніхто не погоджувався ними стати. Вирішили з Азізом, який добре знає, що таке рано втратити матір, забрати їх до себе. Проводжали їх і в армію, а потім їздили провідувати, навіть у Пінськ (другий служив у Німеччині). Це зараз зайдеш у магазин і купиш будь яке печиво чи цукерки, а тоді тиждень усе треба було випікати, готувати. Аби в них була своя копійка, одразу оформили їм ощадні книжки, куди перераховували їхні пенсії. Виховували власних дітей і знаходили копійку для них, щоб підтримати. Потім робили весілля обом. Так часто буває, навіть із рідними дітьми, коли опікуєшся ними, турбуєшся, а потім вони просто забувають про тебе, ні листівки, ні дзвінка. Прикро й образливо.

Подружжя прожило 17 років, поки змогло придбати телевізор. Тепер це важко уявити. Не один раз їздили на заробітки обробляти буряки, і не тільки. Запам’ятали, як на дискотеці вітали сарненську бригаду, яка одна з перших висапала по 10 гектарів і виконала норму. Скільки років минуло, а ще й досі підтримують зв’язки з головою того колгоспу, економістом.

А своїх дітей подружжя Азізових виховало троє. Найстарша Олена закінчила історичний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, тепер працює в Польщі, щоб заробити на навчання вже власних двох дітей. Одна внучка, розповідає Ганна, очолює радіостанцію, а інша  здобуває освіту дизайнера-архітектора. Дочка Тамара навчалася в Національному університеті «Острозька академія». Нині в Карпатах курує готельно-ресторанний бізнес, працевлаштувала на роботу 16 сарненців. Син Сабір закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого в Харкові, працює в Сарнах.

Усі пишаються батьком, який власним прикладом демонструє здоровий спосіб життя. Увесь рік, незалежно від погоди й пори року, щодня обливається зранку холодною водою. А також у спортивному арсеналі є боксерська груша, еспандер, турнік, зарядка… Ще в армії, а служив у ракетних військах стратегічного призначення, зустрів земляка-фізорга. Саме йому вдячний за те, що полюбив спорт. Також завдячує за підтримку в житті Марії Колодинській, Івану Ходакевичу, Герасиму Набухотному. А кожному чоловіку бажає знайти таку турботливу дружину, як його Ганна. Вона, каже, ніколи не випустить із дому голодного і без грошей у кишені. Обоє дбають один про одного. Скажімо, Азіз удома, а хазяйка повертається стомлена, зустрічає її, допомагає роздягнутися, роззутися, зробить чаю. Так само й Ганна. Обожнюють онуків, яких у них п’ятеро, але сподіваються мати ще. Найменший Артем продемонстрував своє вміння вправлятися дерев’яною шаблею так, як його навчив дідусь Азіз Азізов.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz