Яке молоко купуватимуть?

Поступово на український харчовий ринок вводять європейські стандарти. Не оминули вони й якості молочної продукції. Тож із січня переробні підприємства мали б купувати молоко тільки в спеціалізованих фермерських господарств.

Однак набудуть чинності зміни до ДСТУ з липня 2018 року. Відповідно до них матимемо три сорти молока замість чинних сьогодні п’яти: екстра-клас, вищий гатунок і перший. А от молоко від сільської корівки Зіроньки заводи більше не купуватимуть. В Україні можуть відмовитися від молока, яке здають хазяї-одноосібники, – про це кажуть майже щодня в новинах на різних телеканалах.

«Сарненські новини» намагалися з’ясувати, чи призведе це до реального підвищення якості молочних продуктів для споживачів і скорочення худоби на селі.

Щодо позиції Міністерства аграрної політики та продовольства України, то заступник міністра з питань європейської інтеграції Ольга Трофімцева вважає правильним рішення про скасування другого гатунку молока.

– Скажу непопулярну річ, але в цілому виробництво молока в підсобних господарствах, іноді в кооперативах, які об’єднують бабусь у селах, не має майбутнього, – висловила свою думку Ольга Трофімцева. Сьогодні, за її словами, в українських супермаркетах практично неможливо знайти, скажімо, твердого сиру чи йогуртів нормальної якості. Ці продукти готують з молока екстра гатунку, якого в нашій країні виробляють дуже мало.

«Ніде у світі молочна галузь насправді не приймає сировину від одноосібних господарств із однією коровою. І йдеться не тільки про стандарти Європейського Союзу. Такі глобальні правила гри. Якщо хочемо бути конкурентоспроможними, то в нас тільки один шлях – кооперація і розвиток переробки. Альтернативи нема й не буде. Наголошую, йдеться не тільки про експорт, а й про внутрішній ринок. Ми повинні мати право споживати якісні молочні продукти, а не щось там з додатками пальмової олії», – додала заступник міністра.

У профільному міністерстві розуміють, що за таких обставин у майбутньому в країні ймовірне скорочення поголів’я ВРХ. Адже, якщо не матимуть вигоди, люди вирізатимуть худобу. Але переконані, що Україні необхідно пройти цей етап.

– У того, хто протримається зараз, у прийдешньому будуть переваги. Розвиток цивілізованої торгівлі вимагає якісної сертифікованої продукції. Особисті господарства цього не зможуть забезпечити, – підсумувала представниця Мінагрополітики.

На Сарненщині сільськогосподарських підприємств, що займаються молочним скотарством, нині небагато. Скільки тих людей, хто тримає корів і здає молоко переробникам, порахувати важко. Тим більше з 2016 року держава відмовилася від обліку такої молочної продукції в районах. Зараз облік здійснюють лише шляхом опитування в контрольних дворах. А кількість домашніх тварин у районі підраховує відділ статистики.

Начальник відділу економічного та агропромислового розвитку Сарненської РДА Петро Боротюк більше довіряє цифрам і фактам. Так, за підсумками минулого року в СГПП «Маяк» надої на одну корову зросли до 7394 літрів. Господарство здало за рік 2432 тонни молока, фактично половину загальної кількості сільгосппідприємств (4283,5 тонни). Якщо розвиватимуться такі господарства як «Случ» і «Маяк», переконаний Петро Боротюк, то будуть і робочі місця. Окрім того, сільгосппідприємства району сплатили лише податків за 10 місяців минулого року – 4 млн 490 тис грн. Тож цифри кажуть самі за себе.

Виходить парадокс: за роки поголів’я корів суттєво зменшилося, а обсяги молока зростають. Навіть цього року, попри складні погодні умови та проблеми із заготівлею кормів, його виробництва зросло. Щоправда, це зовсім не означає, що все молоко пішло на переробку. А потім, врешті-решт, з’явилося на поличках магазинів, і ми його купували та вживали. Однак відсоток молока, що таки потрапляє від бабусиної корівки на заводи, дуже малий.

 

Без компенсацій і дотацій

Вважають, що ідеальне молоко не повинно контактувати з повітрям. Тоді в ньому не розвиватимуться непрошені мікроорганізми. А ще існують вимоги до температури, масової частки сухих речовин.

Крім того, є чимало інших нюансів у виробництві, що можуть вплинути на якість продукту. До прикладу, молоко може й не контактувати з повітрям, але недостатньо вимите обладнання зробить свою бридку справу, і в нього доведеться додавати інгібітори (речовини, що сповільнюють перебіг хімічних реакцій окислення, а також біохімічних і фізіологічних процесів).

Як відзначають фахівці галузі, молоко другого гатунку не придатне для виробництва молочних продуктів нормальної якості. Утім, його закуповують, воно йде в переробку, і потім його споживається у вигляді кінцевого продукту.

Загалом, факт того, що пропозиції молочної продукції більше, аніж самого молока, наводить на думку: а з чого ж тоді її взагалі виробляють? А якщо ще з липня запрацюють нові стандарти, то його стане ще менше.

Не думаю, що населення суттєво зменшить обсяги виробництва молока. Воно не надходитиме лише на переробку. Очевидно, що молоко екстра-класу – найякісніше. Його хочеться вживати і самим, та й на міжнародних ринках купують саме цей сорт. Із екстра-молока роблять будь-яку молочну продукцію: твердий сир, масло, йогурти… На жаль, в Україні немає такої кількості екстра-молока, щоб продукцію виробляли повністю з нього. Недостатньо цього й для того, щоб виходити на європейський і світовий ринок.

На думку експертів, молочна галузь – мабуть, єдина у сільському господарстві, що дає «живі» гроші щодня і більш-менш рівномірно впродовж року. Як же буде насправді, чи заборонять купувати переробникам молоко в населення, хто контролюватиме це і чи буде покарання за недотримання правил – незрозуміло.

Деякі переробні підприємства не влаштовує якість, інші – ціна. Ціноутворення на сировину, знову ж таки, не таке, як хотілося б товаровиробнику. Враховуючи, що переробникам категорично не заборонено додавати різні домішки в продукцію, звісно, що перевагу мають саме вони. А повинно бути навпаки. Виробникові, від якого залежить узагалі, буде продукція чи ні, потрібно грати першу скрипку. А для цього в жорсткі рамки поставити всіх учасників ланцюжка виробництва молока. У нас нібито є закон про молоко та молочні продукти, але де структури, які перевіряють кінцевий продукт? Хто контролює заключну якість, робить контрольні закупки в роздрібній торгівлі і перевіряє, з чого взагалі її вироблено? Не маємо суворого закону, який би категорично заборонив деякі складові в молочних продуктах і який би давав змогу хоча б якомусь органу просто перевіряти те, що ми їмо.

Пані Галина з чоловіком господарюють в одному з населених пунктів Сарненщини впродовж багатьох років. І худобу доглядають, і добре знають, що таке праця на землі.

– Якщо у фермера три корови, і він має два гектари паїв, то останні не оподатковують, – роз’яснює. –  Якщо ж землі більше, ніж два гектари, то селянам треба буде, за новими правилами, додатково сплатити 13 відсотків із молока, яке здають. Скажімо, виробники платять по 5 гривень за молоко з жирністю 3,4 відсотка. Якщо ж воно нижчої жирності, то стільки не вийде. А при наявності в хазяїв понад двох гектарів паїв, із суми вирахують ще 13 відсотків.

Галина приймає молоко від корів одноосібників у селі, де мешкає з родиною. Серед них є й такі, що доять худобу доїльними апаратами. Жінка ж має також холодильну камеру. Молоко забирають на молокозавод у Малині Житомирської області, що переробляє його на масло та сири. Розповіла, що співпрацювала й раніше з різними виробниками, але цей – найвідповідальніший. І вчасно розраховується з селянами, і якісну продукцію постачає на вибір за здане селянами молоко. А це вершкове  масло, сир «Чедер», копчений сир тощо. Особисто побувала на підприємстві. Так, влітку його працівники трудяться цілодобово у 2-3 зміни, аби переробити молоко. Це пекельна праця, каже.

А ось що розповіли молочні виробники Сарненщини, з якими поспілкувалася.

Керівник СГПП «Случ» Олексій Хомич розповів, що господарство давно перейшло на виробництво молока тільки вищого гатунку. Зараз усі в очікуванні, що буде далі, бо компенсацій і дотацій від держави немає. До цього часу сільгосппідприємству не повернули податок на додану вартість за листопад. Як наслідок, господарство втрачає обігові кошти. А який крок держава зробить далі, невідомо.

Подумала, прикро, що тим, хто фактично годує інших, не йдуть назустріч. І якщо експортерам-перекупникам ПДВ повертають одразу, то реальним виробникам можуть не віддавати роками. Хоча на селі люди працюють найпрозоріше – тут немає подвійної бухгалтерії і зарплат у конвертах.

Керівництво СГПП «Случ» намагається зберегти те, що має нині. Зараз стадо молочного поголів’я корів налічує 400 голів. А щодо кадрів, то людей не звільняють, розповів Олексій Максимович. Принаймні працівників на підприємстві трудиться більше, ніж у них є потреба.

Доїльний зал для підприємства – дороге задоволення, тож ще п’ять років тому перейшли на молокопроводи. Контакту молока з повітрям немає. Воно одразу трубами потрапляє до холодильника, звідти – у машину й на завод, – розповів керівник.

 

Вирізати корів не варто

Фахівці кажуть, що отримати молоко першого гатунку в індивідуальних господарствах можна, але для цього потрібно створити необхідні умови. Якщо немає доїльного апарата й не забезпечено нормального санітарного стану приміщення, де утримують худобу, – цього досягти нереально. Іспит з групи чистоти і з бактеріального осіменіння таке молоко не складе.

Одне з головних питань, що виникає зі зміною сортності молока, – чи не виріжуть тоді взагалі люди корів на селі? Коли держава підтримувала тих, хто тримав худобину на селі, був ефект, і поголів’я великої рогатої худоби в районі зростало. Тепер і фахівці профільного міністерства, і експерти галузі одностайні в тому, що вирізати корів у підсобних господарствах через те, що їхнє молоко не прийматимуть, не варто. Хоча б через те, що потрібно харчуватися якось і самому. Звісно, це несправедливо, бо праця на селі – важка. Якщо людина надлишки домашньої продукції реалізовує і отримує дохід – добре, і так має бути.

У цивілізованих країнах знають, що вживають. А виробників жорстоко контролюють. У Європі такого поняття, як «господарства населення», взагалі немає. Там є фермер, навіть якщо має лише дві корови. У такому випадку він зобов’язаний дотримуватися жорстких стандартів якості і звітувати в органи статистики.

У профільному міністерстві сьогодні бачать збереження корів у підсобному господарстві у формі ферми як мінімум із п’ятьма коровами та доїльним апаратом.

– Це, скажімо, може бути одна родина. Якщо об’єднаються декілька таких родин-виробників у селі чи з кількох населених пунктів, а потім здаватимуть молоко разом якомусь переробному підприємству, яке робить якісну молочку, –  це також уже шлях, – розмірковує  заступник міністра з питань європейської інтеграції Ольга Трофімцева.

Перспективним на рівні держави вважають й утворення кооперативів. Є хороші приклади, коли люди об’єдналися, бо знали: до них приїде машина і централізовано забере молоко. Крім того, впорядкували саму інфраструктуру, забезпечили доступ до кредитів і племінної худоби. Для тварин організували централізоване ветеринарне обслуговування, забезпечення кормами, штучним заплідненням.

Завдання людини в кооперативі – утримувати на подвір’ї в певному ветеринарно-санітарному стані худобу, доглядати її й доїти. До речі, доять апаратами, молоко з вимені потрапляє в закрите відро. Необхідно тільки перелити продукт. Кажуть, що в цей чвчс молоко не встигає «нахвататися» з повітря мікрофлори, щоб змінити гатунок. Тому такі кооперативи спокійно збирають якісне молоко.

 

Хто гарантує якість продукції?

Поцікавилась, якому ж молоку віддають перевагу сарненські господині – домашньому чи заводському? Переважна більшість за пляшкою парного прямує на місцевий ринок. «У магазині нічого не купую, там лише розведений порошок. Молочні продукти закуповують на базарі в знайомих, розповідає Наталія. Це домашнє молоко, бо підходить за ціною та якістю, з нього можна зробити сметану й сир».

Розмову продовжує Олена: «Купую молоко в магазині, воно там завжди свіже. А от сир намагаюся брати на ринку – там він жирніший і корисніший».

Жителька Сарн Інна купує в основному в магазині. Переконана, що там чистий продукт, а на базарі – всяке може бути. А от для бабусі Ганни, в якої п’ятеро онуків, дуже важливо, що їдять її нащадки, які продукти у них на столі, чи будуть дітлахи здорові, й не буде в них алергії. Каже, те, що пишуть на упаковці переробники, не завжди підтверджується. Вона переживає за здоров’я і дітей, бо саме вони найменше захищені. На жаль, повідала, багато батьків, купуючи продукти, не замислюються про якість їжі, речей, гігієнічних засобів. І даремно.

Одно слово, де купувати продукти – на ринку у бабусь чи в магазині – справа кожного. Головне – уважно ставитися до покупки й не соромитися просити в продавця документ, що засвідчив би якість продукту, як радять спеціалісти.

У господинь, які продають домашнє молоко, власна думка про євростандарти. Для прикладу, Любов, власниця корівки, продає молоко, сир, сметану власного виробництва майже 20 років. Жінка каже, що за домашній продукт відповідає головою. А люди купують, бо знають, що якісне. Є постійні покупці.

Корова завжди була годувальницею сім’ї й заробляла сама на себе, розповідає. Звичайно, важко тримати велику рогату худобу, турбота велика, але якщо немає підприємства, куди можна влаштуватись на роботу, то її тримати вигідно.

Раїса привозить на ринок молочне щотижня. Каже, що має невелике господарство, сама доїть корову та пряжить сир. Якість продукції теж гарантує. Запевнила, що її діти та родина виросли на домашньому сиру, і дякує Богу, що є свої покупці, які дякують за молочну продукцію.

– Продавали і так за безцінь, – розповідає Марія, – то тепер геть людям уже не дадуть заробити. А ще кажуть, що село занепадає, худобу не тримають, тваринництво не підтримують… А корову  треба і пасти, і увесь рік годувати, і рано вставати доїти. Коли приїдеш на базар зранку, постоїш, здоров’я витратиш, та ще й не факт, що заробиш, хіба на дорогу назад. Прикро, якщо доведеться продавати корову. Знаєте, сільська праця ніколи не цінувалася.

– Сарненці полюбляють купувати сир і масло Зарічненського молокозаводу, – повідав реалізатор продукції заводу на ринку в райцентрі Сергій. Чоловік продає сир і масло на 1-2 гривні дешевше, ніж інші, тож має постійних покупців. А ще, за його словами, масло поліського молокозаводу споживають навіть у Києві. Хтозна, як кажуть, реклама – двигун прогресу.

Насамкінець знову повертаюсь до вимог Європи. Зазначу, що за кордоном люди, які тримають худобу, мають державну підтримку. Попри це, за результатами недавнього тестування твердого сиру громадською організацією «Всеукраїнська асоціація з питань захисту прав споживачів «Споживча довіра», усі сім зразків польського сиру в Україні виявились фальсифікатами. Тож прикро чути, що в дядька в селі молоко другого сорту. Це за якими критеріями так його оцінили? Згодна, від недобросовісного продавця на ринку ніхто не застрахований. Адже нікому не відомо, в яких умовах живе корова, чи є вентиляція в хліві, як часто господар підстеляє худобині, чи вона здорова та у який посуд хазяйка налила парне молочко. То нехай заготівельні підприємства допоможуть: поставлять холодильники у приймальників у селах, пожертвують і спеціальні відра та доїльні апарати для виробництва молока першого та вищого сорту.

Думаю, потрібно говорити не тільки про неякісне молоко, корми та неналежне утримання корів у деяких підсобних господарствах, а й про системні порушення несумлінних виробників, які намагаються отримувати прибутки за рахунок споживачів. Адже продукти, які містять у своєму складі суміш тваринних і рослинних жирів за умови, що частка молочного жиру складає не менше, ніж 25 відсотків, можна зарахувати до групи спредів. І ціна на такі продукти повинна бути меншою, ніж за натуральне масло. Основна відмінність спреду від вершкового масла – добавки рослинних жирів. Не сперечатимусь, цей продукт теж має право на існування. Але, коли споживач купує вершкове масло, повинен бути впевнений, що воно виготовлено виключно з молока і відповідає ДСТУ, який гарантує якість продукції.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz