Анастасія НІКУЛІНА: «Гіркоту та сіль залишайте для моря»

Сьогодні презентую вам, шановні читачі, роман-бурю «Сіль для моря або Білий Кит» молодої авторки зі Львова Анастасії НІКУЛІНОЇ.

Цю книгу, яку особисто вже прочитала, жваво обговорюють у соціальних мережах. Про що вона? Про любов. Про те, як важливо любити себе і що трапляється, коли цього не робиш, перші ніжні почуття в підлітковому віці, любов батьків до дітей і навпаки. А ще про любов до моря.

Чотирнадцятирічна Ліза не знаходить спільної мови ані з батьками, ані з однокласниками. Здається, її розуміють лише море та хлопець у соцмережах під ніком Білий Кит. А ще Анна в інвалідному візку, яка вчить, що головне не те, що зовні, й не ті, хто навколо. Основне – що в тебе всередині.

Це історія про нас із вами та сенс життя, яке не в тому, що є смерть. «Сіль для моря, або Білий Кит» – книга про підліткове самогубство й «групи смерті», фетшеймінг (шельмування за невідповідність стандартам краси) і насилля,  небезпеку самотності й соціальних мереж. Усе це дуже непрості теми. Молода письменниця сміливо береться за них. Сьогодні Анастасія Нікуліна погодилася відповісти на мої запитання:

– Чи знали з дитинства, чим будете займатись у майбутньому?

– Ні. І навіть після університету.

– А де навчались?

– На факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.

– Які улюблені заняття?

– З дитинства люблю читати, грати в міні-футбол, займатись фотографією, у спортзалі. Раніше улюблених занять було набагато більше – можна було б списати декілька сторінок. Отож зараз є що розповісти читачеві.

– Яка у Вас родина?

– Мама – провізор, батько – інженер-теплотехнік. Я заміжня, дітей немає.

– Ви дуже гарна і яскрава особистість. Чи часто Вам зізнавались у коханні?

– Так, часто.

– А що вплинуло чи надихнуло на написання саме цієї книги?

– Свідомістю підлітків легко маніпулювати. За красивою аватаркою в соцмережі може заховатися будь-хто. Віртуальне життя поволі поглинає реальне. Тож хотілося показати його небезпеки та ризики.  

– Чи дійсно вважаєте, якщо після когось допити ожинове вино, то знатимеш, про що він думає?

– Так, насправді так думаю.

– Яке Ваше життєве кредо, Анастасіє?

– Творчість – це стан душі. Терпіння, впертість, багато праці й хоча б дрібка таланту дають позитивний результат.

– Хто для Вас сучасний читач?

– Вік мого читача від 10 і до 74 років. Це наразі. Теперішній читач слідкує за новинками, активно цікавиться не тільки перекладними творами, а й сучасною українською літературою. Адже саме зараз на ринку з’являються нові імена та потужні тексти. Веде або слідкує за книжковими блогами, бере участь у книжних викликах і марафонах. Любить як паперову, так і електронну книгу.

– Чому підлітки становлять для Вас інтерес як для письменниці?

– Пишу не тільки про них. І не можу сказати, що моя книга – лише для них. Підлітками були всі дорослі, а діти ще будуть. Це дуже особливий час, який формує наші найяскравіші спогади – як позитивні, так і негативні.

– Як, на Вашу думку, популяризувати читання в дітей, прищеплювати любов до книг?

– Не знаю, як це – не любити книги. Зараз цьому сприяє активна спільнота книжкових блогів у соцмережах, літературні конкурси. Видавництва обирають вдалі позиції для друку. Сучасні автори цікаві не лише своїми книжками, але й як особистості. Вони контактні та доступні – можна написати їм свій відгук про книгу в соцмережі, наприклад. Спілкування з улюбленим письменником надихає.

– Абсолютно погоджуюсь. А які поради можете дати молодим авторам-початківцям? З чого почати? До кого йти зі своїми рукописами?

– Не витрачати час на сумніви, вагання і невпевненість, замість того почати писати. Брати участь у літературних конкурсах на кшталт «Коронації слова». Лауреати конкурсів мають більше шансів бути поміченими. Давати читати рукописи друзям, які стануть вашими першими рідерами. Не боятися критики, що дозволить вам рости і розвиватися. Вичитані рукописи надсилати у видавництва, вивчивши перед тим, що саме вони друкують і чи потрапляє ваша творчість у вибірку. Багато працювати, вдосконалюватися, виписуватися. Якщо творчість – це ваше, вас почують. Я не стала письменницею у шістнадцять. Проте вже за десять років моя власна книга вийшла друком у класному видавництві. Мрії – здійснюються!

– Насамкінець, Анастасіє, що побажаєте читачам газети «Сарненські новини»?

– Бачити більше позитиву, посміхатися на вулиці, роботі й удома, долаючи стереотип «сірих людей». Вірити в себе, приділяти більше часу рідним і тим, хто цього справді заслуговує, та легко відпускати образи. Всесвіт – як дзеркало, завжди показує нам те, що у нас всередині. Світла та гармонії!

– Щиро дякую, Анастасіє, за відверте інтерв’ю. Від себе ж скажу – варто кожному прочитати «Сіль для моря або Білий Кит»   Анастасії Нікуліної. Дітям, щоб усвідомити небезпеку світової павутини, а також зрозуміти, що батьки теж мають свої проблеми й право або причини чинити так чи інакше. Батькам, щоб не сприймати своїх чад, як тих, ким можна безперешкодно керувати, іноді безповоротно ламаючи їхнє життя. Часто дорослим дитячі чи підліткові проблеми видаються дріб’язковими. Але це зовсім не так. Тож любіть тих, хто вам дорогий, а «гіркоту й сіль, як побажала автор, залишайте для моря».

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz