З любов’ю до людей

Тетяна МЕЛЬНИКОВИЧ народилася й виросла в колишньому селі Доротичі. За фахом – будівельник, а навчає учнів професійного закладу діловодству та машинопису. Віра в себе впродовж усього життя надихала її прагнути більшого. Коли 40 років тому двоюрідна сестра Галина Артюшок запропонувала їй місце лаборанта з фізики у ВПУ № 22 міста Сарни на період своєї відпустки по догляду за дитиною, погодилась.

Про роботу в освітній галузі мріяла все життя. Ще зі школи перейняла любов до вчительства від першого улюбленого педагога Паші Гуменюк. І Паша Орестівна теж пишається такими вихованцями, як Тетяна, про що вела мову на зустрічі з випускниками через 20 років.

Коли ж Галина повернулася з відпустки, Тетяна перейшла в кабінет хімії, також лаборантом. Завдячує за це покійному директорові Михайлу Назарцю, який прийняв її на цю посаду. За порадою колег вступила в Рівненський сільськогосподарський технікум, де отримала фах будівельника й перейшла на кафедру майстром.

Ішла життям, не обираючи портфелів. Завдяки Павлу Цицюрі (другому директорові) отримала чималий теоретичний і практичний досвід. Підтримав і Микола Макаревич, заступник директора з виховної роботи, який і донині допоможе порадою. А надто вдячна нинішньому директорові – заслуженому працівнику освіти й науки України Володимирові Городнюку. Керівник завжди був далекоглядним. Коли набрали першу групу бухгалтерів, фактично змусив Тетяну перейти працювати з ними, за що тепер йому щиро вдячна. Викладала діловодство й машинопис. Одночасно навчалася в Харківському фінансово-економічному інституті.

Раділа, коли вчитель-методист, володар відзнаки «Відмінник освіти України», викладач правознавства, всесвітньої та історії України Сарненського районного ліцею «Лідер» Валентина Запухляк запропонувала їй викладати на курсах університету «Україна» на базі ліцею. Але сталася біда, від якої ніхто не застрахований, – інсульт. Зі сльозами розповідає, як упродовж чотирьох місяців уперто боролася з хворобою. Жодного дня заступник директора з виховної роботи Лариса Шапірко, члени колективу не залишали її одну, підтримували, допомагали, втішали і морально, і фінансово, і духовно. І дякуючи їм, а також родині, чоловікові, дітям, рідному брату Анатолію та його сім’ї вона таки вийшла на роботу.

Тетяні було всього два з половиною рочки, братові – 8, коли пішов із життя батько. Тепер немає й Анатолія, але підтримує дружні стосунки з його дружиною та дітьми.

А діти в подружжя Мельниковичів просто чудові, розповідає Тетяна Яківна. І донька, і син закінчили ВПУ № 22. Ольга – бухгалтер, навіть вчилася в маминій групі. Нині мешкає в Рівному. Віталій закінчив першу групу кухарів. Подарували батькам шестеро онуків -справжнє багатство та щастя.

У квітні виповниться 40 років, як Тетяна Мельникович переступила поріг училища вперше, а тепер має 34 роки вчительського стажу й улюблену роботу, про яку мріяла з дитинства. Пліч-о-пліч ішов чоловік. Микола Степанович майже все життя також трудиться в училищі на кафедрі механіків і трактористів. ВПУ № 22 – це її душа, друга родина, домівка. А заповіді матері Терези – життєве кредо. У позакласній роботі акцент ставить на екскурсії, співпрацює з банківськими установами, які пишаються учнями професійного закладу. От і цього року знову затребували випускників.

Найдорожче – її вихованці, учні, про яких піклується. А про випускників, яких називає своєю радістю, гордістю та втіхою, учитель може розповідати годинами. Серед них Надія Сущик – кухар-бармен із економічною освітою, яка нині працює в училищі. Ольга Пашкевич – доцент, кандидат економічних наук у Білорусі. Тетяна Гуранець зараз трудиться в Міністерстві фінансів України, провідний спеціаліст. Ірина Жупило – головний бухгалтер взуттєвої фабрики в Києві. Тетяна Коваль – завідуюча операційним залом одного з банків у Києві. Олена Самко – теж у столиці, працює у фіскальній службі Печерського району провідним спеціалістом. Олександр Хомук – головний бухгалтер ТОВ «Селищенський гранкар’єр». Оксана Мамонець – заступник головного бухгалтера в училищі, а також допомагає піклувальній раді закладу. Оксана Кузьмич – прекрасний викладач бухгалтерського обліку впродовж 16 років, зараз – економіки. Віра Ільчук поєднує роботу в приймальні зі спеціальністю майстра. І цей список можна довго продовжувати. Тетяна Мельникович жодного разу не помилилась також із вибором старости групи. Юлія Супрунець була дуже сильною в цьому плані. До речі,  учні, з якими вдалося поспілкуватися, теж просто обожнюють Тетяну Яківну та її уроки.

Управління Пенсійного фонду України, управління праці та соціального захисту населення, банки (й не тільки на Сарненщині), одно слово, в районі немає установи чи закладу, де б не працювали випускники ВПУ № 22. Секрет успіху, вважає фахівець, у профорієнтаційній роботі, що добре налагоджена. Вона, зокрема, закріплена, за Кричильською ЗОШ І-ІІІ ступенів. Учитель демонструє своє портфоліо й показує фото 16 учнів цієї школи, які навчаються на барменів, перукарів, бухгалтерів, будівельників, механіків, столярів та ін.

Як голова профспілкового комітету, разом із Ларисою Шапірко дбають про працівників, їхнє дозвілля: ювілеї, екскурсії, вечори відпочинку. І в радості, і в горі не залишаються байдужими.

Не могла не згадати про ще одну громадську організацію – піклувальну раду. Її створили 16 років тому. І стільки ж часу Тетяна Яківна її очолює. Ще пам’ятає часи, коли держава забезпечувала професійні заклади всім необхідним: харчуванням, спецодягом, матеріалами. А потім не стало нічого.

Піклувальна рада в цей тяжкий час не стоїть осторонь проблем учнів, які мають статус сиріт, а також в окремих випадках тих, хто має інвалідність, із неблагонадійних сімей. Тож сьогодні висловлюють батькам щиру вдячність за розуміння, підтримку, співчуття. Усі кошти йдуть на цільове використання.  А саме: розрахунки за господарчі товари, будівельні та палиьне-мастильні матеріали, інструменти, запасні частини, канцтовари, навчальну літературу, оргтехніку, спортивний інвентар. Окрім того, послуги з обслуговування комп’ютерної техніки, а також часткове оновлення санвузлів, забезпечення меблями, м’яким інвентарем у гуртожитку. Якби не цей фонд, було б дуже важко, ділиться думками. Однак фінанси не можна витратити на придбання спецодягу для будівельників, кухарів чи перукарів або забезпечити інструментами. Учні мають придбати їх особисто, а потім забрати після навчання. Держава не дає жодної копійки.

Серед освітян є заслужені вчителі, вчителі-методисти, відмінники освіти України, а  Тетяна Мельникович пройшла таку життєву практику, що колеги удостоїли її званням «народної» вчительки. Неважливо, каже, скільки університетів закінчив і здобув вищих освіт, а те, хто поряд, у кого вчишся і хто допомагає. Усе залежить від бажання. Колективу готова віддати все. Радіє, що прокидається зранку, молиться Богові і дякує за те, що йде на роботу. Упродовж 40 років переступає поріг ВПУ № 22 міста Сарни й займається улюбленою справою. Працює з дорогими їй людьми, які завжди з нею.

Залиште коментар

1 Коментар на "З любов’ю до людей"

Повідомити
avatar

сортувати:   найновіші | старіші | найпопулярніші
ЛАРИСА ОРЛОВА
Гість
ЛАРИСА ОРЛОВА
10 місяці 20 дні тому

СПАСИБО ОГРОМНОЕ МОЕЙ НАСТАВНИЦЕ ТАТЬЯНЕ ЯКОВЛЕВНЕ ОНА ОЧЕНЬ ХОРОШИЙ ЧЕЛОВЕК..Я ЯВЛЯЮСЬ ВЫПУСКНИЦЕЙ ЭТОГО ПРЕКРАСНОГО УЧИЛИЩА 1991 Г. ХОРОШИЕ ВОСПОМИНАНИЯ.

wpDiscuz