Пам’яті Володимира Громова

Поет-лірик, великий патріот краю, неперевершений майстер слова Володимир Громов (5.05.1941 р. – 3.02.2014 р.) покинув цей світ 3 лютого 2014 року. Громов -контурТа й донині його пам’ятають земляки, бо попри складну й драматичну долю був людиною з великої літери. Його коріння походить із російської глибинки, та саме Полісся стало рідним на все життя. Тут жив, працював, творив… Красі цього краю, його жителям присвятив багато поезій… Але трепетно зберігав пам’ять про свою малу Батьківщину, найрідніших людей, виливаючи тугу за ними в поетичних рядках.

Тут все з його долі і людей, які покинули Батьківщину з різних причин, жили і живуть  на чужині

Снится мама

Часто снится мама на завалинке,

Вечером, сидя у окна.

Слева – сёстры, справа – братик маленький,

А потом осталась ты одна.

Разлетелись все твои воробушки,

Я покинул тоже отчий дом,

Далеко живу со своею зазнобушкой,

Но душа всегда в краю родном.

Вот приехал я на свою Родину,

Где был дом – черёмуха одна,

Подхожу и жду, что за смородиной

Я увижу маму у окна.

Обмелела заводь серебристая,

Где купали в детстве лошадей.

Но всё так же вас люблю неистово –

Перелески, речку, ширь полей.

Так случилось, что не смог приехать я

Проводить тебя в последний путь.

И простишь ли ты меня, земля моя,

Разрешишь в конце в тебе уснуть?..

Утром небо в серых тучах хмурится,

Куст сирени под окном намок.

По ночам мне голос мамы чудится:

«Как живешь ты без меня, сынок?..».

Часто снится мама на завалинке,

Вечерами, сидя у окна,

Слева – сёстры, справа – братик маленький,

А потом осталась ты одна…

Анатолій САЛЮТА,

смт Клесів.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz