У військових журналістів тепер є власне свято…

16 лютого в Україні вперше відзначили День військового журналіста. Відбулись урочистості в  Міністерстві оборони. Це торжество тих, хто постійно на передовій, у самому горнилі подій.

Військові кореспонденти, прес-офіцери, часто ризикуючи життям, показують нам правду про війну. Їх репортажі стають справжньою зброєю, що відвойовує інформаційний простір в агресора. Завдяки їм мирне населення сходу країни починає розуміти де правда, а де пропагандистська брехня російських медіа, які спотворюють реальність, ніби в кривому дзеркалі.

Вагомим результатом праці військових і цивільних журналістів є те, що Українська армія повернула собі високий рівень довіри в суспільстві, їм завдячуємо ефективній інформаційній протидії ворогу. Тож відрадно, що міністр оборони України журналісти3Степан Полторак  підтримав ініціативу Конфедерації журналістських організацій України (КЖОУ), громадських активістів і  підписав Наказ за № 63 від 14.02.2018 року про відзначення 16 лютого Дня військового журналіста.

– Це заслужене вшанування мужності й героїзму військових журналістів, які від перших днів ворожої агресії були поруч із нашими військовослужбовцями в найгарячіших місцях українського спротиву, – зазначив Степан Полторак. – І подвиг українського солдата трагічно й символічно переплівся із місією військового журналіста, також здатного на самопожертву заради мирної та успішної перспективи для власної країни.

А вручили нагороди представникам цієї мужньої професії заступник міністра оборони, генерал-лейтенант Анатолій Петренко та начальник Управління комунікацій та преси Міноборони України, полковник Олексій Чернобай.

– Слово – це зброя, теза впливає на тактику бою, а наратив є невід’ємною частиною операцій на сучасному етапі. Інформаційний вибір став невід’ємним елементом сучасної збройної боротьби. Ви, військові журналісти, ті, хто присвятив своє життя і свою діяльність цій справі, є воїнами в інформаційному вимірі, – наголосив Анатолій Петренко.

журналісти2Перебувати того дня в залі Міністерства оборони було дуже приємно. Адже це ще одна нагода поспілкуватися з відважними колегами, серед яких чимало представниць прекрасної статі. Карбуючи крок, вони отримували заслужені нагороди. Зустрічі побратимів, дружні обійми, щирі посмішки й розмови – було видно, що зустрілись однодумці, яким є про що погомоніти. Відрадно, що серед нагороджених і військовий журналіст із Рівного Віктор Шубець. А відзнаки регіональним виданням, у тому числі і «Сарненським новинам», стали для нас справжнім сюрпризом.

…Недописаний репортаж

16 лютого для професійного свята військових журналістів вибрали невипадково. Цього дня 2015 року неподалік міста Дебальцеве під час виконання бойового завдання загинув редактор телерадіостудії Міністерства оборони України «Бриз», капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін. Йому було всього 28 років. Народився в сім’ї кадрового військового, закінчив кафедру журналістики Академії сухопутних військ у Львові, а працювати довелося в Севастополі. Коли «зелені чоловічки» Путіна вдерлися на півострів, кожен день працівників єдиної в місті україномовної телерадіостудії починався з пікетів і погроз місцевих сепаратистів. Однак Дмитро з колега­ми продовжували виконувати свою роботу. Подекуди навіть під дулами російських автоматів фотографували та передавали на материк правдиву інформацію про кримські події. Кадри з телевізійних сюжетів Дмитра Лабуткіна про захоплення регулярною російською армією українських військових об’єктів стали одними з перших в інформаційному просторі України. Військовий журналіст Дмитро Лабуткін відмовився присягати країні-агресору, залишаючись вірним клятві служити українському народові.

журналісти1А вже на початку 2015-го Дмитро був у найгарячішій точці зони проведення АТО – Дебальцевому. Офіцер оперативно передавав із фронту вагомі докази присутності там російських військових, спростовуючи кремлівську брехню. 16 лютого разом із розвідниками Дмитро Лабуткін відправився на чергове завдання. Та написати свій, останній, репортаж йому вже не судилося…

«…Це сталося близько 9-ї ранку. Українська група потрапляє в засідку. Залізничні колії не дозволяють бойовій машині просунутись уперед. Кулеметні черги ворога сиплються, немов дощ. Наші бійці мужньо протистоять терористам. Вони відстрілюються до останнього набою. Та сили були нерівні… Згодом окупанти з притаманною їм жорстокістю та цинізмом оприлюднять жахливі кадри про розстріляний український бронетранспортер», – напише згодом журналістка Валерія Кротченко («Військо України»).

Відзнаку Міністерства оборони України – нагрудний знак «Знак пошани», яким Дмитро нагороджений посмертно, отримав його батько Віталій Лабуткін. А колеги вшанували пам’ять усіх, хто загинув, відстоюючи незалежність і територіальну цілісність України, хвилиною мовчання.

 

Наша делегація, куди ввійшли представники регіональних видань Сумської, Чернігівської та Рівненської областей, щиро вдячна Секретарю Ради з питань захисту професійної діяльності журналістів і свободи слова при Президентові України Олександру Бухтатому за можливість взяти участь в урочистостях із нагоди Дня військового журналіста.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz