Головна місія – допомагати

Останнім часом змінилася позиція жінки в суспільстві. Раніше вона була виключно берегинею домашнього затишку й тепла. Сотні років тому українки народжували дітей, працювали на панщині, робили хатню роботу й навіть не задумувалися, що можна займатися ще чимось, окрім сім’ї.

Пройшли століття. І її роль дещо змінилася. Нині сучасна пані все одно інша, ніж навіть декілька років тому. Зараз не задумуємось над поділом роботи на жіночу та чоловічу, в громадському транспорті вже не поспішають поступитися жінці місцем, але напередодні Міжнародного жіночого свята інша тема для роздумів.

Жінка… Подруга… Кохана… Дружина… Мати… Чимало ролей доводиться прекрасній половині грати в складному сценарії долі! Чи завжди вона почувається ща­сливою? Яка запорука жіночого щастя? У чому полягає призначення сучасної жінки? Ці запитання поставила гості, Надії МІРКО, волонтерці ГО «Волонтерський центр «Сарни», яка завітала цими днями в редакцію. Її розповідь виявилася бентежною, хвилюючою, але дуже цікавою.

 

Основна моя життєва роль – матері

– Зіграла всі жіночі ролі, – стверджує пані Надія. – Головна – це матері. Саме вона привела до волонтерства. Так склалося, що подружнє життя не витримало випробувань долі. Спершу довелося похоронити донечку та синочка. Хвала Богу, подарував нам двійнят. І коли, здавалося, треба було віддати всі сили на виховання синів, чоловік, воїн-афганець, покинув родину. Залишилася ні з чим. По крихті збирала необхідне для нормального життя, щоб діти не були обділеними. Чесно кажучи, тяжко було виживати. Доводилося підробляти на будівництві.

Так роками жінка трудилася, поки підростали хлопці, а коли подорослішали, то допомагали їй шабашити. Так родина твердо стала на ноги. Уже можна було б спокійно жити, якби не війна…

 

Це не АТО, а війна!

– Із перших днів сутичок на сході країни казала, що це, люди добрі, війна! – наголошує Надія Іванівна. – А коли син Андрій пішов після Майдану добровольцем звільняти окуповані території держави, остаточно переконалася в цьому.

Її Андрійко три з половиною роки воював. Побував у найгарячіших точка Донецької та Луганської областей. Довелося хлопцеві випробувати на собі Іловайський котел, вивів із смертельної облоги 86 побратимів. А скількох поранених воїнів виніс, загиблих закопував, а потім родинам побратимів розповідав, де їх могили.

Цю подію Надія Мірко згадувала зі сльозами:

– Я телевізор майже не вимикала. Усі святкують парад, а я кожні 15 хвилин переглядала новини, читала прізвища загиблих, не знайшовши нашого, молилася, благала Бога захистити, аби вижив, – зізнається Надія Іванівна. – Потім вирішила: вистою на колінах богослужіння – і синок виживе. А ще по понеділкам зовсім не вживаю ні їжі, ні води, геть нічого. Спершу думала витримати, поки син на війні, але й досі продовжую.

Повідала також, що, чекаючи вісточки від Андрія, ніби побачила марення: дорога, на якій в одному напрямку стоять автомобілі, і вона каже: «Сину, тільки не сідай у першу, а в другу…». Отямившись, захвилювалася, розуміла, що це з нею було. Уже вдома Андрій розповів схожу ситуацію. Виявляється, коли їх колона мала вирушати, то він мав намір їхати в першій автівці, але його ніби щось не пустило, тож пішов у другу. Перший автомобіль розстріляли…

– З Андрієм завжди був оберіг, упевнена, що це й захистило його, – акцентує жінка. – Також замовляли молебні в монастирі та сімох церквах. Поки син воював, допомагали родина, справжні друзі. І хвала Богові, тепер він удома, одружився. Вагітна невістка дуже хвилювалася, поки чекала чоловіка, мабуть, тому внучка народилася хворобливою. Володимир теж має дружину й донечку. Тепер ще виконую приємну роль бабусі. Єдине мучить – скільки біди та горя завдала ця війна українським родинам. Найстрашніше, що вона триває, і невідомо, коли закінчиться.

 

Волонтерство – це поклик душі

– Багато сарненців виявляють бажання бути волонтерами, але не всі справляються з цією нелегкою справою, – наголошує Надія Мірко. – Адже потрібно бути активним, цілеспрямованим, справедливим, милосердним і відповідальним. Одно слово, не боятися труднощів, бо вони нас супроводжують постійно. Приміром, наприкінці 2017 року тричі відправляли допомогу на передову. І хоч пам’ятаєш усі подорожі, таке не забувається, але передноворічна поїздка видалася найжахливішою. На останньому блокпосту нас скерували в гирло бойових дій. Мало не потрапили під артобстріл, шлях перегородила інша автівка й звідти нас бійці перенаправили в трохи затишніше місце, де вони дислокувалися. Але те, як поруч розривалися снаряди, й досі перед очима. А скільки разів доводилося розвантажувати самотужки, бо воїни саме оборонялися від окупантів. Навіть одного разу попередили, що працює снайпер. І нічого. Не задумувалася, що це чоловіча робота, нарівні працювала. Бо щасливі, радісні та вдячні обличчя українських синів і дочок, братів і сестер, чоловіків і жінок на передовій – найкращий стимул. Розумієш, що витрачаєш силу, час і здоров’я недарма. Вони чекають нас. Водночас серце стискається від болю, коли від’їжджаємо, а вони лишаються. І хтозна, чи побачимося вдома…

Але й там, на сході, різна реальність. Наприклад, у Волновасі, де розміщений штаб, є багато артилерії, нормальна кухня, бо подалі від передової.

До речі, під час новорічно-різдвяних світ жінка звуки салютів сприймала як вибухи. Але співвітчизники цим не переймаються, їм аби помпезніше відсвяткувати.

 

Мріє допомагати нужденним

– Є мрія, яку, сподіваюсь, згодом реалізую-таки, повідала Надія Іванівна. – Хочу створити такий волонтерський центр, щоб допомагав усім потребуючим: хворим, немічним, одиноким, багатодітним, соціально незахищеним й ін. Тобто тим, хто залишився з бідою наодинці. Адже й нині в ГО «ВЦ «Сарни» звертаються співвітчизники й родини, яким конче потрібна матеріальна поміч. Не секрет, що про них держава не дбає належно, бо змушує на лікування шукати непомірні кошти. А соціальні допомоги в нас мізерні. Тож дуже хотілося б захистити, допомогти й уберегти наших земляків від негараздів. І вірю, що мені це вдасться.

Ось така вона, сучасна українська жінка. Їй під силу будь-яка роль, але й дотепер головне її покликання – берегиня.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz