Жителі Углів дочекалися автобуса через 10 років

Угли — велике за територією та маленьке за населенням (255 жителів) село, що належить до Кричильської сільської ради. Розташоване воно в глибинці лісу. Нараховує 55 дворів. Часи заснування населеного пункту невідомі.

За панської Польщі тут проживали пани Солтан, Грушевський і Бльох. А поляки, яких вони привозили сюди на роботу, й стали першими жителями Углів. Заселяли вони цю площу не суцільною вулицею, а там, де можна було вирубати ліс і побудувати будинок, звідти й пішла назва Угли. Нині в селі діють клуб, DSC_9328фельдшерсько-акушерський пункт, початкова школа, 2 торгові заклади. Центральна вулиця в глибинці заасфальтована. На перший погляд, усе тут добре. Але правди з того на макову зернину.

Лісовози руйнують дорогу

Землі Кричильської сільської ради багаті на ліси. З одного боку блага: гриби, ягоди, дрова, а з іншого… Адже важкі лісовози, на переконання селян, руйнують дороги. Особливо гостро ця проблема постала в Углах. Цими днями в редакцію зателефонувала жителька глибинки Світлана Заєць і розповіла, що лісовози Кричильського лісництва вже три роки їздять селом, від важкої техніки на центральній вулиці почало руйнуватися асфальтне покриття.

– Коли зійшов сніг, побачили, що дорога, якою їздили автомобілями й іншим транспортним засобом без перешкод дорослі, безпечно каталися на велосипедах, роликах діти, вкрилась великими тріщинами, з’явилися вибоїни, – каже жінка й від імені громади запросила приїхати в село й пересвідчитися в цьому.DSC_9376

Отож ми вирушили в Угли. У глибинку веде дві дороги: через Кричильськ та Костянтинівку. Ми обрали другу, саме цією здебільшого і їдуть селяни в Сарни. Пролягає вона через ліс. Без перебільшення скажу: вона у жахливому стані. Повсюди ями з водою. Їхали бездоріжжям понад 10 км. Коли дісталися села, нас уже чекали місцеві жителі.

– Центральну вулицю заасфальтували ще в 1986 році, – почала розмову Марія Брикса. – Зробили її на совість, адже прослужила нам понад 30 років. Завжди пишалися, що в нашому маленькому селі, віддаленому від центральної садиби й райцентру, є така гарна вулиця. І все було добре, аж поки почали возити нею деревину. Наповнений лісовоз важить понад 50 тонн, а щодня їх проїжджає 5-6. Це нищівна маса для асфальту. Ще торік побачили, що він де-не-де потріскався, а цього року вже утворилися перші чималі вибоїни. Нині вони заповнені водою. Це небезпечно не лише для людей, а й для транспорту, адже потрапивши автомобілем в яму, можна пошкодити його. Допоможіть зберегти, що залишилось. Якщо не возитимуть ліс, дорога послужить не лише нам, а й нашим дітям, онукам.

– Неодноразово зупиняли лісовози, просили водіїв, щоб їздили в об’їзд, адже за селом є грунтова дорога, – продовжила Світлана Заєць. – Але наші прохання працівники лісового DSC_9316господарства ігнорують. Їм щодня звозять у село деревину, тут вони завантажують лісовози, фури, потім їдуть центральною вулицею в Сарни. Коли зупиняємо, кажуть, що нічого не порушують.

Імовірно тому, що в селі не встановлені знаки обмеження ваги транспортних засобів. Отже, дорогу продовжують руйнувати. Байдуже водіям, що весною дорожнє полотно найбільше руйнується, адже відіграють роль ще й природні фактори: дощ, тала вода, підвищена вологість.  А від такої ваги то й поготів. Селянам не вдається розставити всі крапки над «і» в цій справі, але ж сподіваються, що їх таки почують і при укладенні договорів на продаж і вивіз лісу враховуватимуть і їхні законні інтереси.

– Не знаємо, як далі буде, але ми налаштовані рішуче й залишитися без нормальної дороги не хочемо. Якщо нас не почують, перекриємо всім селом лісовозам дорогу, – зауважили насамкінець жителі Углів.

Як дістатись до райцентру?

Проблематично селянам без транспортного зв’язку з райцентром. Понад 10 років вони живуть, немов відрізані від світу. До центральної садиби 9 км, тоді як до районного DSC_9310центру – 18. Але автобус востаннє курсував тут ще понад 10 років тому. Як згадка про нього, стоїть зупинка, побудована ще за радянських часів. У селі немає пошти, лікарні, аптеки. Нелегко доводиться пенсіонерам, яким постійно потрібні медикаменти, огляд фахових медичних працівників. А також людям, які працюють у Сарнах. Раніше автобус курсував до райцентру двічі на тиждень. Через деякий час його відмінили. Тепер, коли потрібно їхати в райцентр, телефонують усім односельцям із надією, що хтось підвезе. Якщо ж терміново, наймають автомобіль. У такому випадку з гаманця доводиться витягти 260 грн. Буває, долають 11 км до траси, а вже там спиняють попутки.

Складається враження, що людей кинули напризволяще. Упродовж багатьох років чиновники не можуть вирішити проблему повноцінного довезення жителів Углів до місць роботи й медичних закладів. Селяни оббивають пороги різних державних установ і направляють численні звернення щодо відновлення сполучення з райцентром. Але ні влада, ні ПрАТ «Сарненське АТП-15640», ні приватні перевізники, до яких також неодноразово зверталися з вірою, що допоможуть, на їхні численні прохання не реагують, бідкаються. Селяни написали колективне звернення й відправили в райдержадміністрацію. Нещодавно місцевий житель  Петро Титечко отримав відповідь, де зазначено: «Перевезення пасажирів маршрутом Сарни-Одринки через Констянтинівку, Поляну, Угли, Убереж забезпечує ПрАТ «Сарненське АТП-15640». Відповідно до інформації ПрАТ «Сарненське АТП-15640», рух рейсового автобуса на цьому маршруті відновлено з 15 березня 2018 р». Однак за станом на 2 квітня ц.р. він так і не почав їздити. І лише коли DSC_9356готували статтю до друку, стало відомо, що в село приїжджав представник РДА й повідомив, що з середи (3 квітня) курсуватиме автобус. Дійсно, наступного дня транспортний засіб приїхав, водій сказав, що возитиме селян раз у тиждень. Угляни зраділи такій новині, нарешті дочекалися. Сподіваються, що їздитиме регулярно.

Учні та вчителі мріють про комп’ютер

В Углах функціонує початкова школа, де облаштовані 2 класні кабінети. Навчаються в ній 20 учнів: 17 місцевих, 3 доїжджають із Убережу. Добираються бездоріжжям на роботу й дві вчительки з Кричильська та Костянтинівки. Їздять велосипедами, скутерами, взимку, коли багато снігу, ходять пішки.

– У школі діють 4 класи, навчання проходить у дві зміни, – розповідає завідуюча Ольга Брик. – У класах тепло, паливом забезпечені. Підручниками також. У школі немає спортзалу, тому уроки фізкультури проводимо в класі, які теплі, займатимуться на шкільному подвір’ї.

Найбільшою проблемою закладу є те, що тут немає комп’ютера. Старий, який подарували представники «Приватбанку», зламався, ремонтують його з початку навчального року. А без комп’ютера, каже Ольга Степанівна, DSC_9353нині ніяк. Сподівається, що за сприяння небайдужих людей матеріальну базу навчального закладу вдасться оновити. І уроки для школярів стануть цікавішими та сучаснішими.

Від велосипеда до комбайна

Мешканців Углів сміливо можна назвати фермерами від діда-прадіда. Сільським господарством тут займаються в кожному дворі. Ні влітку, ні взимку не сидять без діла – постійно в праці. В усіх купа городів, господарства. Треба ж і собі городину виростити, і худобу мати чим кормити. Чимало хазяїв із цього й живуть. Кожен тримає корову, а то й дві-три, свиней, гусей, курей. Працюють дуже важко, але розуміють, що інакше не виживуть, бо в усіх є діти, яких треба годувати, одягати та вчити.

DSC_9341
Фото Василя СОСЮКА

У господарстві Степана Брикси, крім 3 корів, є стільки ж свиней і різна перната живність. А ще багато техніки: автомобіль, трактор, комбайн, копачі, косарки, саджалки… Можна сказати, має власну тракторну бригаду. На все чоловік заробив власними силами. За професією він тракторист. Тож з юності з будь-якою сільгосптехнікою на ти. Працює у фермера в с. Івачків Здолбунівського району. Оре, засіває поля. Їздить на роботу декілька разів у рік, а тим часом вдома господарює дружина Марія Андріївна з дітьми, мають дві доньки й сина. Разом обробляють понад 3 га землі. Цього року 1 га засіяли пшеницею, 60 соток залишили під картоплю, решту під буряк, капусту, моркву тощо. Сіють і садять дуже багато, адже тримають велике господарство.

Сім’ю Бриксів у селі поважають насамперед за трудолюбивість, а також за розуміння, допомогу, що готові надати будь-кому. Хоч би коли й хто попросив Степана Івановича переорати поле чи змолотити врожай, ніколи не відмовить. А якщо підвозить у Сарни, не бере грошей. Про чудового односельця відгукуються тепло: «Він – працелюб, добряк, понад усе цінує в людях порядність».

Побільше б таких людей, світ був би кращим. Адже найгірше, коли люди роблять зло навмисно, а зарадити цьому неможливо. Саме тому нині, коли Україна на шляху до Європи, люди подеколи зізнаються: за Союзу жили краще. А тепер виживають, намагаються самотужки вберегти, захистити, що вже зроблено для них. Бо іншим до них байдуже. Від почутого крається душа. Хтось їх врешті-решт почує?!

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz