Після роботи грав у духовому оркестрі

Василю ЯКОВЦЮ пощастило в юності вчитися, жити й працювати в сонячній Євпаторії, де закінчив училище механізації сільського господарства. Звідти і в армію забрали. Служив у Білорусі в ракетних військах майже три з половиною роки.

Ішов 1965 рік. Після служби Василь повернувся в село Чудель, де жили батьки. Менший брат навчався в  сільському професійно-технічному училищі № 1 міста Сарни, тож коли поїхав у військкомат, аби знятися з обліку, завітав до нього в заклад. Тут і відбулася його доленосна зустріч із заступником директора училища Михайлом Назарцем. Запримітивши статного юнака у військовій формі, Михайло Іванович запропонував йому роботу майстра. Саме таких фахівців потребував навчальний заклад. Довго не роздумуючи, хлопець погодився. Адже він і тракторист, і водій першого класу. Одразу став учити учнів-трактористів, а після них готувати водіїв для служби у Збройних силах, і так аж до 1992 року. Згодом в училищі збудували найкращий в області автодром. Щороку випускали вісім груп по 35 учнів у кожній. За потреби виходили на роботу і в суботу, і в неділю, адже підготовка тривала три з половиною місяці.

А потім настала скрутна пора, коли держава вперше перестала забезпечувати училище коштами. Тоді перейшли на підготовку водіїв для народного господарства. Не отримуючи місяцями зарплати, Василь Артемович мусив брати відпустку та їхати на заробітки, щоб забезпечити родину, в якій підростало троє дітей.

Скільки років минуло, а й дотепер пам’ятає знайомство з майбутньою дружиною. Галина працювала в сільському дитячому садочку, а ввечері, дочекавшись вихідних, із подругами ходила в клуб на танці. Василь же після роботи поспішав на репетиції духового оркестру, який організували молоді люди. 25 хлопців, які повернулися в рідне село Чудель після служби й ще нічого не знали про соціальні мережі, направили свою енергію і молодечий запал у музику. На танцях і познайомились. І треба подякувати керівництву місцевого сільськогосподарського підприємства, яке в той час придбало музичні інструменти для духового оркестру й зуміло організувати дозвілля молоді. Керувати яким запросили вчителя Чудельської школи-інтернату. Першим вивчили вальс. До речі, музикантів запрошували навіть на весілля.

Найважче, пригадує чоловік, було діставатися щодня на роботу й повертатися додому, коли розливався Случ. Тепер цієї проблеми немає, бо з 1975 року Василь і Галина живуть у Сарнах, де збудували власну оселю і продовжують трудитися на землі, як звикли змалку. Галина працювала довгий час у ДНЗ № 39 (тепер № 1) у місті, а Василь і донині трудиться в  професійному аграрному ліцеї, де його люблять і поважають колеги й учні. Гордиться вихованцями, адже 12 з них працювали тут майстрами. Залишився наймолодший – майстер виробничого навчання з підготовки водіїв Анатолій Гриневич.

Зважаючи на стан, в якому нині перебуває професійно-технічна освіта, яку держава залишила напризволяще, майстри та викладачі виживають у прямому сенсі цього слова. Попри все, навчання в аграрному ліцеї не припиняється. Адже українська армія та сільське господарство, як і раніше, потребують кваліфікованих водіїв.

Василь Артемович, посміхаючись, розповідає про нинішніх учнів, яких вчить впевнено тримати кермо водія. Їх у нього 30, і кожен потребує конкретної уваги й індивідуального підходу. Сучасні студенти відрізняються від колишніх, каже. Ті просили майстра залишитися після занять, якщо їм щось було незрозуміло. Були самостійнішими.

Свою роботу майстер виробничого навчання з підготовки водіїв порівнює з працею шахтаря. Адже сучасні шофери також відрізняються від колишніх. Насамперед тим, що не поважають один одного під час руху на дорозі. На практиці за день щонайменше спостерігає разом з учнями 20-30 порушень правил дорожнього руху, на яких акцентує увагу та наголошує, що так їздити не можна.

Із гордістю повідав Василь Яковець про власних дітей. Так, молодша донька Роза закінчила Волинський державний університет і навчає географії учнів Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка. Про здобутки вихованців географині неодноразово писали «Сарненські новини». Старша Алла за фахом бухгалтер, займається підприємницькою діяльністю. А син Василь закінчив ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей», відслужив в армії в Німеччині, тепер трудиться у ТзОВ «Завод металевих виробів». У кожного є власна сім’я. А родина подружжя Яковців стала багатшою на семеро онуків і правнучку.

Наближається Великдень. За святковим столом збереться велика дружна родина. У подружжя Галини та Василя Яковців усі діти найкращі, кожному за потреби намагаються допомогти. Тож і підсобне господарство тримають, щоб було чим їх пригостити. Головне, було б здоров’я.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz