«Водограю» – браво!

Створення хорового колективу «Водограй» у ВПУ № 22 міста Сарни сягає своїм корінням у далекі 70-і роки минулого століття. Заснували його на базі учнівського й інженерно-педагогічного колективів Сарненського СПТУ № 2.

За майже 45 років існування він пройшов великий творчий шлях. Змінювалися керівники й учасники, репертуар та імідж, але незмінними завжди залишались любов до української пісні, хорового співу. За цей час колектив здобув чимало перемог і нагород, був постійним учасником конкурсів, концертів, культурно-масових заходів в училищі, місті, області, отримав визнання глядачів і шанувальників.

У 2009-му в заклад профтехосвіти прийшла Олена ПАНАСЮК, випускниця Богословсько-регентського відділення Кременецького філіалу Почаївської духовної семінарії.

IMAG2788-кРегент хору та викладач основ християнської моралі за кваліфікацією одержала хороші знання з техніки диригування та вокалу. Після закінчення семінарії дівчині запропонували їхати в Польщу й там, у православному храмі, соборі Іоана Хрестителя, керувати хором. Уже й валізи зібрала, але не поїхала. Як кажуть, на все Божа воля. Адже взагалі закінчила юридичний аграрний технікум. І хоча мама працює багато років у суді старшим секретарем, не бачила доньку в цій професії.

Директор ВПУ № 22 Володимир Городнюк запропонував Олені очолити колектив, який фактично потрібно було створювати з нуля. Розумів, що зробити це буде непросто. Як і навчити хоровому співу хлопців і дівчат, які прийшли вчитися на будівельників, столярів чи кухарів-кондитерів. Прийняв Олену на випробувальний термін. Вона ж почала відбирати учасників для хорового колективу з першого року навчання. А ще задумала освоїти з ними триголосся. Вперше виступили в училищі на День учителя. Попри невелику кількість учасників і старенькі костюми, в яких стояли на сцені, глядачі в залі вигукували їм «Браво».

Отож крига скресла. Володимир Городнюк, завжди далекоглядний як керівник, побачив потенціал майбутнього хору, який зараз налічує майже 40 чоловік. Саме за його сприяння разом із вихованцями учасниками стали викладачі та майстри виробничого навчання, до яких прислухаються діти і розуміють, що це все серйозно. Щороку беруть участь у фестивалях і конкурсах, де займають призові місця. І от заслужена нагорода – згідно з рішенням експертної комісії Міністерства освіти й науки України «Водограю» присвоєно почесне звання «Зразковий художній колектив». «Це наша спільна нагорода, – каже Олена Панасюк. – Ми всі – як одна сім’я».

 

Співайте, і будьте щасливі

Олена Панасюк виросла в музичній родині. Її мама з татом співали в хорі Фенглера, який з 1963 по 1978 роки він очолював у колишньому селі Доротичі, що ще з 40 років почав існувати. Усього за декілька років колектив займає перші місця в районному, обласному, республіканських конкурсах, йому присвоюють звання самодіяльного народного, а в 1972 р. нагороджують втретє золотою медаллю лауреатів республіканських і всесоюзних фестивалів. А Миколі Фенглеру присвоюють звання заслуженого працівника культури УРСР.

Бабуся Олени співала в церковному хорі Свято-Троїцького храму. Всі репетиції й розучування церковних піснеспівів проходили завжди в неї вдома на очах Олени та її сестри Алли. До речі, Алла Криницька, маючи сильний оперний голос, була регентом у цій церкві. Вона також закінчила Кременецький філіал Почаївської духовної семінарії, згодом – Рівненський державний гуманітарний університет. Нині навчається в консерваторії і мешкає в Нижньому Новгороді.

Саме через виховання в музичній родині, переконана Олена, їй так легко співати. Співає й чоловік Богдан, його батьки і навіть їхні діти, яких у родині Панасюків троє. А сама молода жінка проспівала в церковному хорі Свято-Троїцького храму аж до пологів. Пригадує, як на престольне свято (другий день Трійці) приїхав владика Анатолій. Вона величала у складі тріо, а наступного дня відбулися пологи. Тож малеча долучалася до прекрасного музичного мистецтва ще в утробі матері.

Тепер старший одинадцятирічний син Павло розвиває талант у надзвичайно обдарованої викладачки Надії Ковальчук у Сарненській дитячій музичній школі. Семилітній Петро ходить у перший клас, а донечці Емілії лише 4. Коли всі разом колядують на три голоси, сильні емоції проймають до мурашок по шкірі. Вдома їхнє життя теж супроводжує пісня – коли працюють у полі, готують їжу, коли Олена випікає паски до Великодня.DSC04261-к

Мене завжди цікавило, як багатодітні мами організовують свій час, аби все встигнути. Скажімо, Олена намагається зробити всі необхідні справи в домі зранку, а вже в другій половині дня відбуваються заняття з учнями училища. Звісно, комусь хочеться швидше додому, а не залишатися після уроків співати. Інші, маючи прекрасний голос і тембр, не мають бажання. Дехто зізнається, що ніколи не чув, щоб співали їхні батьки. Але, дякуючи Богові, ті, що в хорі, роблять це з надзвичайним задоволенням, їм це подобається.

Музика – це мистецтво, яке виховує й навіть дисциплінує, каже Олена Панасюк. А одна мама дякувала керівниці хору за доньку, яка надає перевагу брюкам, за те, що нарешті побачила її в сукні на сцені. Сама ж Олена Яківна вдячна за підтримку директору училища Володимирові Городнюку, його заступниці з виховної роботи Ларисі Шапірко. Завдячуючи їм, пошили нові костюми для хорового колективу. А яке захоплення викликали головні убори – кокошники, виплетені з соломи   майстром виробничого навчання  Тетяною Галах. Думаю, таких немає в колекції Ольги Полякової. Адже майстриня створила їх за власним дизайном. Окрім того, в нинішньому році зшили якісне шкіряне жіноче взуття за сприяння міської ради. Надзвичайна дяка викладачам і майстрам виробничого навчання, яких є п’ятнадцять постійних активних учасників.

Попри зростання ціни на пальне, директор закладу підтримує поїздки колективу в інші міста. Діти не тільки співають, дехто з них побував уперше в обласному центрі. З відповідальністю і серйозністю керівниця хору підходить і до вибору репертуару, щоб подобався всім його учасникам. Шукає найцінніші та найяскравіші твори. Так, пісня Володимира Івасюка «Водограй» стала назвою хорового колективу. Зазвичай сольний  твір, який виконали хористи у власній інтерпретації Олени Панасюк, приніс їм друге місце на обласному фестивалі, що проходив у селі Горбаків серед народних хорів. Для звичайного колективу закладу профтехосвіти це була справжня перемога. А пісня стала оригінальною фішкою.

Насамкінець Олена Яківна побажала не тільки дітям, а й усім батькам співати українські пісні. І тоді, впевнена, цей складний і часто жорстокий світ стане добрішим, як і люди.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz