Минуле й сьогодення Одринок

Сарненщина здавна славилася мальовничими краєвидами. Особливо гарно тут навесні, коли села буяють зеленню. У ній і загубилися Одринки. Це маленьке село (проживають тут понад 600 людей) фактично відрізане від великих міст – і до районного, і до обласного центрів звідси далеченько.

Але люди пристосувалися до такого життя. У глибинці функціонують ЗОШ І-ІІ ст., клуб, ФАП, магазини. Без роботи тут не сидить ніхто – кожен має біля хати клаптик землі, де вирощує городину, а в теплу пору збирають гриби, ягоди. Їздять селяни й на сезонні заробітки. З цього й живуть.

 

DSC_0051З історичних джерел…

Ще за царської імперії жителі Короста пасли худобу в урочищі Одринки. Згодом побудували хліви й кошари. Під час громадянської війни, у серпні 1918 року, відбувся великий бій між більшовиками й поляками. Після польського артобстрілу велику частину Коросту знищив вогонь. Постраждала й хата Андрія Пілата. Тож із дружиною та дев’ятьма дітьми човном перепливли річку Горинь, добрались до свого господарського приміщення в Одринках, поселились там. Згодом викопали землянку, в якій мешкали два роки. Так Андрій Кіндратович став першим жителем села. Після нього почали будуватись й інші. Обійстя були розкидані всією округою.

Так виник хутір під назвою Одринки. Радянська влада вирішила стягнути хутірські будинки в село. Один із місцевих жителів кіньми проорав дві борозни — зробив шлях. Люди не хотіли рушати з місця, але можновладці діяли силою, порозкривавши хати. У будинку Артема Сороки, інваліда Другої світової війни, відвели кімнату для крамниці. Згодом побудували магазин, невеличку початкову школу. Навколо села є DSC_0063чимало урочищ із цікавими назвами, що відображають їх походження, — Довгий Брід, Дівочий Острів, Корабельське болото, Грабське, Висоцьк…

 

У школі навчаються 100 учнів

В Одринській ЗОШ І-ІІ ст. навчаються 100 учнів, працює 21 вчитель, 5 з яких доїжджають із Кричильська, Коросту. Очолює заклад ось уже 20 років Ольга Чиж. Вона привітно зустріла нас, розповіла про життя, проблеми. Звичайно, вистачає всього. Скажімо, тут досі не завершили роботи з облаштування внутрішніх вбиралень, які почали відновлювати ще за часів керівництва в районі Анатолія Остапчука. Довели їх до ладу лише на першому поверсі, а на другому й досі ні.

Також біда з Інтернетом. У 2005 році отримали із відділу освіти комплект комп’ютерів (5+1), облаштували для них клас, а про якісний Інтернет не подбали. Учні 7 класу досі не мають усіх підручників. Та попри DSC_0053проблеми, школярі досягають неабияких успіхів у навчанні. Входять у десятку переможців районних олімпіад. Пишаються Михайлом Климцем, Вікторією Волошин, Антоном Харечком, які неодноразово достойно представляли заклад на рівні району. Розповідаючи про роботу закладу, директор зазначила, що незважаючи на те, що село далеко від райцентру, воно розбудовується, зростає народжуваність, а відтак і учнів більшає. А ще дуже чекають, поки збудують дитсадок.

 

Сільський клуб – осередок духовності й дозвілля

Те, що саме з сільського клубу бере початок джерело творчості, яке згодом впадає у велику ріку української культури, розуміють усі, хто бував на виступах місцевих аматорських колективів, бачив вироби народних майстрів чи насолоджувався творами наших митців. Клуби й справді є закладами, які сприяють оздоровленню морального клімату в селі, відкриттю DSC_0069нових талантів і залученню молоді до активного дозвілля. В Одринках заклад культури й бібліотека діють в одному приміщенні. Ініціативні мешканці ще донедавна хотіли переобладнати його під дитсадок, бібліотеку та клуб європейського рівня. Але згідно з генеральним планом забудови села на дошкільний заклад передбачили нову земельну ділянку, тож його будуватимуть. А Будинок культури, яким із 1986 року завідує завзята Анна Бобровська, працюватиме, як раніше. Завідуюча запевнила, що в закладі постійно відбувається бурхлива діяльність: гурткова робота, дискотеки, спортивні розваги. Одно слово, молоді є чим зайнятися. Тут діє відомий у районі вокальний ансамбль «Райдуга». А в Інтернеті можна побачити відео «Село моє», де гімн Одринок, слова якого написав місцевий житель Сергій Климець, а музику Віктор Торчик, виконує цей колектив.

DSC_0067Також функціонує дитячий вокальний колектив, є спортивна кімната з тренажерами, тенісним  столом. Молодь залюбки проводить тут дозвілля, хоча в холодну пору року тут холодно. У клубі є лише одна грубка, обігріти нею все приміщення неможливо. Кожні вихідні тут відбуваються дискотеки, на які приходять 20-25 осіб, на свята буває 40, приїжджають із сусідніх сіл. Із початку року надали платних послуг на суму 600 грн.

Бібліотека відкрила двері для дітей багато років тому. За час існування стала не лише центром спілкування, а й унікальним інформаційним, культурно-виховним, просвітницьким закладом. Невпинно утверджувалась як головна скарбниця дитячої книги: її книжковий фонд постійно змінювався, оновлювався й нині становить понад 500 примірників. Завідує книгарнею Андрій Сорока.

 

Потурбувались про дітей

Небайдужість і солідарність продемонстрували мешканці Одринок, облаштувавши в селі дитячий майданчик. З’явився він біля обійстя Миколи Патрикея ще влітку минулого року. Саме він і був ініціатором цієї ідеї. DSC_0102Микола Васильович – славний господар, із дружиною Лідією Федорівною побудували сучасний будинок, тримають велике підсобне господарство, обробляють багато землі, тому й придбали трактор. У родині підростають п’ятеро діток. Для них чоловік і взявся облаштовувати дитячий майданчик на місці, де був пустир. Згодом долучилися сусіди, знайомі. Допомагали всі, хто чим міг. Ділянку огородили штахетником, який жінки пофарбували, привезли піску, встановили дерев’яні конструкції: будиночок, автомобіль, два мотоцикли, пісочницю тощо. Безмежно дякує чоловік однодумцям Максиму Волошину, Анатолію Климцю, жінкам,які фарбували огорожу, всім, хто підтримував. Тепер на майданчику граються діти з усієї околиці.

 

«Плету коші понад 20 років»,

– каже Володимир Питель, демонструючи свій чималий доробок у невеличкій оселі. Чоловік уміє плести коші для зберігання картоплі, овочів, ошатні корзини під вазони, кошики для збору грибів, ягід тощо. Запитую, де навчився DSC_0117цьому ремеслу. А той усміхається: – Це спадкове, тесть навчив, був майстром лозоплетіння. Цей чудовий чоловік, умілець усіляко заохочував мене до древнього ремесла плетіння з рослинних матеріалів. Навчав весь час і  це додавало впевненості у своїх силах, прагнення до вдосконалення навичок та умінь».

А народився Володимир у Кричильську, в Одринки переїхав понад 20 років тому, деякий час працював у колгоспі різноробочим, згодом кочегаром у місцевій дев’ятирічці, нині безробітний. Але без діла не сидить, у селі роботи вистачає. Влітку на городі, в лісі. А взимку в будинку плете коші біля печі. Чоловік каже, що лозоплетіння доступне кожному, при бажанні можна вдосконалювати свої навички. Цікаво було спостерігати, як тримає пучок прутів й береться вправно плести черговий кошик. Поряд стоять готові вироби різних розмірів і призначення. Виходець із селянської працелюбної родини зумів продовжити родинну естафету народного ремесла. Цікаво, що корені його сягають епохи зародження людської цивілізації, археологи виявили два плетені стільці в гробниці єгипетського царя Тутанхамона. А в Древньому Римі такі меблі, а також інші предмети побуту набули повсюдного поширення. В Україні навколо Києва в селах у ХІХ столітті цим ремеслом займались усі, від старого до малого. І донині лозоплетіння впевнено займає свою естетичну нішу в розвинених країнах, даруючи людям радість, досягаючи незрівнянної мистецької вигадливості, вишуканості, елегантності. І добре, що в багатьох селах краю є такі ентузіасти, як Володимир Питель. Його коші, міцні та зручні, завжди знадобляться справжнім господарям, яких на Поліссі багато.

Одринки мають майбутнє

DSC_0066
Фото Василя СОСЮКА

В Одринках функціонує храм Казанської ікони Божої Матері. Ще 10 серпня 1999 року освятили місце та заклали перший камінь під церкву. Зводили святиню інтенсивно, посприяли цьому не тільки місцеві жителі, а й приїжджі майстри. Вже навесні 2003-го відбулося перше богослужіння. Церква в Одринках – не просто осередок духовності, а окраса села. Маленький рай, де душа відпочиває, набирається снаги жити й працювати. Загалом село процвітає, розбудовується. Більшість молоді залишається в рідній місцині. Адже тут чудова природа, є школа, для гарного дозвілля — Будинок культури. Найголовніше – тут живуть дуже дружелюбні люди, про що селяни  з гордістю розповідають гостям.

Гімн Одринок

За Горинню село заховалось у лісі,

Оболонь і криничка – частинка його,

Де б не був кожен з нас, але лише в Одринках

Відчуває батьківське безмежне тепло.

Приспів:

Одринки – дитинства

І юності дні.

Одринки – домівка

Для нас навіки.

Ми дорослі уже, підросли наші діти,

До тебе їх любов не мине, не мине.

В світі тисячі міст, в світі тисячі сіл,

Найрідніше в житті – ти одне, ти одне.

Приспів:

Йдуть роки, йдуть віки, плине час в небуття

І немає йому вороття, вороття…

Тож спасибі тобі, наше рідне село,

Що чекаєш ти нас з забуття, з забуття.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz