Проблема не зникне, якщо на неї закривати очі

Чорнобильську катастрофу вважають найбільшою за всю історію ядерної енергетики не тільки через кількість загиблих і потерпілих від її наслідків людей, а й економічні збитки.

Радіоактивний викид прирівнюють до 300 бомб, що скинули на Хіросіму. Радіоактивного ураження зазнали майже 600 тисяч осіб, насамперед ліквідатори наслідків катастрофи. Багато хто з них втратив життя або здоров’я і страждає від опромінення донині. Тож сьогодні  суспільство нагадує про проблеми ліквідаторів-чорнобильців.  Шкода, що про цю трагедію згадуємо лише двічі в рік.

Про те, як живуть у районі ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС, розповів голова Сарненського районного громадського об’єднання «Союз Чорнобиль» Валерій Нестерук:

– Ще ніколи нам не було так важко, і покращання ліквідатори не відчувають. Держава забула про цих людей, переклавши турботу про них на районний бюджет. І якщо торік їм видали хоча б по сто гривень, то цього року і такої матеріальної підтримки не отримали. Раніше виділяли якусь копійку на харчування, тепер – ні. Зменшили фінансування і на медичне забезпечення ліквідаторів майже на мільйон гривень. Та й то дуже часто необхідних ліків у пільговому переліку немає, доводиться їх купувати. Колись послуги на протезування можна було ділити принаймні на двох, тепер теж цього нема.

На Сарненщині проживають 245 громадян, які мають статус ліквідатора. За рік втратили ще трьох. Сарненська районна рада в минулому році виділила 128 тисяч гривень на матеріальну допомогу. П’ятеро чоловік отримали по півтори тисячі гривень в основному на операції (серед них онкологічні), двоє – по тисячі, решта – по 500 гривень. Нині є також ліквідатори, які потребують оперативного втручання й чекають на фінансову підтримку.

Медичні обстеження свідчать, що найпоширенішими патологіями серед постраждалих є захворювання органів кровообігу, травлення та дихання. У більшості потерпілих від Чорнобильської катастрофи є група інвалідності, захворювання яких пов’язані з нею. Особи з першою категорією (інші не мають такого права) звернулися за путівками на  санаторно-курортне лікування, їх отримали. Але ліквідатори почуваються приниженими, коли за лікування в санаторії все одно доводиться платити, як і в лікарнях під час стаціонарного лікування, та й поселяють їх не в кращі номери.

Актуальною залишається й тема виділення земельних ділянок. Хоча в Сарненській міській раді запевнили, що виконають прохання громадян цієї категорії, які стоять на черзі й хочуть отримати наділи під забудову, та 6 їх так і не одержали. Сподіваються, що питання вирішать позитивно.

Пригадала свій візит до Києва чотири року тому, коли побувала в Національному музеї «Чорнобиль». Відкрили його до п’ятої річниці аварії. Понад 7 тисяч експонатів розповідають про трагедію на Чорнобильській АЕС. Це документи, які розсекретили не так давно, фотографії, особисті речі ліквідаторів наслідків аварії. Експонати збирали по крихтах, оскільки вся інформація про Чорнобильську трагедію довгий час зберігалася під грифом «Таємно». Співробітники музею багато працювали з державними, відомчими, громадськими й сімейними архівами, спілкувалися з науковцями та ліквідаторами, здійснили декілька експедицій у зону відчуження та безпосередньо на ЧАЕС. До речі, у музеї є фото Івана Мички, жителя Сарн.

На вході відвідувачів зустрічає напис латиною: «Є межа у печалі. Тривога не має межі», який нагадує про відповідальність людини за її дії перед наступними поколіннями. А ще примушує кожного збагнути реальність загрози загибелі цивілізації, застерегти нащадків від можливих помилок.

Православна церква вважає загиблих ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС мучениками, які віддали життя за святу справу. Ті, що живуть серед нас, заслуговують на шану та повагу кожного. Сьогодні всі, кого травмував Чорнобиль, щоденно пожинають наслідки трагедії. Їм потрібні особлива турбота держави та громади, дієва підтримка в боротьбі з недугами й іншими життєвими негараздами. Проблема не зникне, якщо на неї просто закривати очі.

Вони не називають себе героями, хоча, без сумніву, кожен із них здійснив подвиг. Усі, хто пережив події в Чорнобилі чи поклав своє життя й здоров’я в боротьбі з радіацією, гідні поваги та вічної пам’яті посмертно. А живі заслуговують на належну підтримку з боку держави.

Кожен, хто хоч раз уважно вивчав підручник із хімії, знає: період напіврозпаду деяких нуклідів займає десятки, сотні, а то й тисячі літ. А це означає, що й багато наступних поколінь страждатимуть від наслідків аварії. На жаль, від цього не можуть уберегти ні гроші, ні матеріальні компенсації, адже радіус зони ризику тут не вимірюється тридцятьма кілометрами, а тисячею років.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz