Мати доступ до лікування – якісного, професійного та своєчасного

Слова заступника виконуючої обов’язки міністра охорони здоров’я Уляни Супрун Олександра Лінчевського, який нібито зневажливо висловився про онкохворих, викликали шквал обурення, і не тільки в онкохворих. Я не виняток, і особисто в душі пережила відчуття, ніби об мене витерли ноги. Адже на декілька операцій і всі сеанси хіміотерапії, що довелося витерпіти в процесі лікування впродовж двох років, потрачений не один десяток тисяч гривень.

І це все не було за кошти держави, а завдячуючи людям, які допомогли. А підтримуюча терапія ліками, ціна яких часто захмарна?

Народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець написала в соціальній мережі Facebook, що «це – черговий цинізм людей, які на публіку говорять красиві гасла й обіцянки, а між собою ставляться до українців, як до непотребу, життя якого для них – сміття». Особливо прикро, що людина, яка поширила цю заяву, вирвала слова з контексту. І цей скандальний виступ з’явився напередодні професійного свята медичних працівників, серед яких на Сарненщині чимало професіоналів. Тож не могла не поцікавитися думкою з цього приводу головного лікаря КЗ «Сарненська центральна районна лікарня» Василя ІВАНЮКА:

DSC_9598– Василю Петровичу, Ви теж вважаєте, що онко- і тяжкохворих, скажімо, серцево-судинними й іншими недугами, не має резону лікувати?

– По-перше, так не думаю, та й не маю права так думати, бо це неправильно навіть із простих людських міркувань. На жаль, сьогодні склалася така ситуація, що частину певних повноважень щодо фінансування тих чи інших програм держава взяла на себе. Якщо років п’ять тому на онкологію отримували майже 5 мільйонів гривень і могли забезпечити ліками в повній мірі онкологічних хворих, із цукровим діабетом другого типу, епілепсією та ін., то тепер сума зменшена втричі – до 1,5 мільйона гривень. З іншого боку, завжди більше уваги звертали на ті регіони, куди не надходили чорнобильські кошти, й державна програма працювала на Дубенський, Здолбунівський, Острозький райони, в той час, як Сарненський виживав за рахунок Чорнобиля.

Четверту зону відмінили, зменшили фінансування й відповідно маємо таку картину. Тож якщо комусь можемо дати хіміопрепарат на один місяць, то на інший мусимо забезпечити другу людину через ріст захворюваності. Хоча прекрасно розуміємо, що лікування хіміотерапією має бути безперервне, тож люди змушені доліковуватись за власні кошти.

– Василю Петровичу, наскільки важливе для Вас у житті те, чим займаєтесь?

– Знаєте, ніколи не ставив перед собою мету задовольнити власні амбіції чи потреби, показати суспільству, що ось я такий. При зміні у свій час попереднього керівництва лікарні після закінчення контракту говорив і стверджую зараз: не можна йти всупереч людським стосункам, супротиву колег. Але погодився взяти на себе відповідальність, якщо місце буде вільне. Переконаний, коли прийшла команда однодумців, то вона має бути єдиним годинниковим механізмом, що працює разом. І якщо в голів районної ради та райдержадміністрації є бачення, як вирішити ті чи інші проблеми, які виникають у галузі медицини, то суто з людських християнських мотивів моя місія –  бути тим, ким є, аби принести користь і галузі, і лікарні.

Управлінцю дуже важко, погодьтесь, працювати в період реформ і воєн. Бо те недофінансування, яке маємо сьогодні, позначається на самій системі надання певних послуг. Медична субвенція, що надійшла з державного бюджету, не повною мірою покриває навіть такі захищені статті, як енергоносії та фонд заробітної плати. Коштів достатньо всього на 8 місяців, з урахуванням того, що отримуємо їх додатково з районного бюджету. І що буде далі – не знаємо. Працюємо на ентузіазмі. Але проводити якісь радикальні методи щодо оптимізації чи скорочення, на мою думку, – частково економічно необгрунтовано. Щоб «вписатися» у той бюджет, що нам дала держава, треба скоротити 120-130 працівників. Не збираюся йти на такий крок чи брати на себе відповідальність, щоб це робити, навіть готовий боротися. Це – людські долі, й за кожним робочим місцем стоять люди, їхні родини, діти. І який я керівник, якщо не відстоюватиму інтереси та права фахівців, що працюють у цьому закладі? Мудрий управлінець і керівник Микола Панасюк колись казав: «Найлегше – скоротити, а спробуйте ввести хоч одну додаткову посаду. Скільки треба пройти процедур, щоб це зробити!».

Час важкий, але найбільшим пріоритетом закладу є те, що зберігся монолітний, прекрасний високопрофесійний колектив, який працює на благо земляків. Це – найбільший скарб. І наша лікарня вже давно носить неофіційний статус обласної, так само як перейшла в статус госпітального округу, який ще тільки планують зробити. Мешканці північних районів і лікуються в нас, і декларації підписують із лікарями. Як приклад, майже тисячу іногородніх людей пролікували стаціонарно в минулому році. Але без удосконалення матеріально-технічної бази рухатися далі не зможемо. Бо не можна працювати на обладнанні, що вже відслужило три й більше термінів.

DSC_9617За останні два роки вдосконалили методику артроскопічних оперативних втручань (перший район в області, що надає ці послуги), успішно розвивається оперативне втручання щодо заміни кришталика. Одно слово, не стоїмо на місці.

– Чимало нарікань у хворих викликали незручності через ремонт шляхопроводу. Що змінилося?

– Це дуже болюче питання, повірте. Те, що на початку року на пальне-мастильні матеріали, розхідники не були передбачені певні кошти, призвело до того, що тепер працюємо в стресовому режимі. Відірваність відділень (інфекційних, терапевтичних) впливає на те, що можемо несвоєчасно забезпечити служби консультативною допомогою, довезти пацієнтів (у медицині кожна хвилина дорога). Не розумію чому, коли планували ремонт об’єкта, не продумали альтернативних шляхів пересування спецтранспорту, швидких. Не можуть дві частини міста бути роз’єднаними фактично півроку. Це додаткові витрати (тричі завезти їжу пацієнтам, хворих привезти на консультацію та ін.). Скажімо, якщо раніше за добу наїжджали 60-80 кілометрів і витрачали 15-20 літрів пального, то сьогодні це понад 100 кілометрів щоденно. І в місті немає альтернативного доїзду до лікарні. А якщо у вихідні чи святкові дні треба привезти лікаря для надання консультативної допомоги? Але ми – оптимісти. І сподіваємося, як завжди, на краще.

– Які Ваші особисті враження від реформи галузі?

– Чесно кажучи, двоякі. Реформування будь якої галузі, не лише медицини, має бути продумане, в перспективі реалізоване й найголовніше – фінансово підкріплене. На голому ентузіазмі щось робити, оптимізувати, скорочувати – викликає багато супротиву. Ми знаємо про невдоволене ставлення в суспільстві до медицини. Але немає вини в цьому пересічних медиків – лікаря, санітарки чи медичної сестри, які стали заручниками ситуації, що виникла. Щось у суспільстві відбувається не в повній мірі так, як того хотілося б. Можливо, комусь вигідно відволікати увагу від глобальніших проблем, що відбуваються в країні. Але тримаємося і будемо триматися та працювати на благо інших. Бо мати дух у самому собі й працювати в такі складні часи – це спонукає до нормальних відносин, розвитку й самовдосконалення на цьому поприщі. Люблю це повторювати: коли людині дуже погано, які б нарікання були, у першу чергу вона звертається до Бога з проханням забрати хворобу від неї, а потім із надією і вірою – до медичних працівників, які надають якісну, змістовну, кваліфіковану медичну допомогу.

 

Батьки стали відповідальніші

З Оленою ДУДАРИК, лікаркою-педіатром, заступницею головного лікаря з питань охорони материнства та дитинства, ведемо мову про причини дитячої смертності, патології та захист від інфекційних хвороб:

– Сарненський район – найбільший в області, дитяче населення якого становить 30 тисяч осіб. Тож велику увагу приділяємо й самій педіатричній службі, і треба віддати належне сучасним батькам, які набагато відповідальніше ставляться до своїх обов’язків, бо розуміють, що майбутнє закладається з дитинства.

Якщо проаналізувати показники минулих років, то дитяча (в тому числі й малюкова) смертність зменшилась і залишається в межах 5-7 промілей (на рівні європейського показника). Більшість новонароджених помирають через наявні множинні вроджені вади розвитку. На жаль, такі діти нежиттєздатні попри те, що, починаючи з пологового відділення, що має найсучасніше обладнання, де цілодобово працює пост лікарів – акушерів-гінекологів, неонатологів, їм надають адекватну допомогу. При потребі є апарат штучної вентиляції легень. І вади щорічно чомусь збільшуються. Можливо, одна з причин – генетичний фактор. Тобто міграція молоді не така велика в межах держави, відбуваються споріднені шлюби, які призводять до таких дефектів. Може, екологія також впливає.

У дітей зростає патологія опорно-рухової системи, органів зору, на що не може не впливати сучасний спосіб життя. Діти малорухливі, багато годин замість 40 хвилин просиджують за комп’ютерами, гаджетами. У районі багато доступних спортивних, хореографічних секцій, які вони можуть відвідувати. Чи просто побігати й погратися однолітками на вулиці. Якщо ще десять років тому хвороби органів зору займали 5-6 місце, то впродовж останніх трьох – 2-3, на що батькам необхідно звернути увагу.

DSC_9610Триває медична реформа, у великих населених пунктах відкривають лікарські амбулаторії, де працюють лікарі загальної практики сімейної медицини. Медична допомога стає доступною для населення і відповідно догляд за дітьми кращий.

– Олено Іванівно, наскільки популярними є спільні пологи?

– Якщо років десять тому просили молодих батьків відвідувати школу відповідального батьківства й тоді 20-30 відсотків партнерів були присутні на пологах, то сьогодні ця цифра становить майже сто відсотків. Позитивним є також подальше буття з матір’ю і дитиною, адже є можливість породіллі перебувати в окремій палаті, що дає змогу бути поряд із нею комусь із родичів, хто в перші хвилини підтримуватиме її, доглядатиме за дитиною. Проводили моніторинг у пологовому відділенні, аби дізнатися враження подружніх пар. По-перше, вони спокійні, бо знають, що біля них є рідна людина. По-друге, не бояться, що залишаться без уваги не тільки медичних працівників. З іншого боку, це об’єднує молоді сім’ї, бо якщо мама з татом разом із першої хвилини таїнства народження дитини, то й відповідальність зростає в обох у рази. Тож, відвідуючи жіночу консультацію, раджу майбутнім молодим батькам також поспілкуватися з нашими медичними психологами, які допоможуть їм підготуватися до пологів, навчать, як треба поводитись під час них, залишатися спокійними й нічого не боятися.
Одна із запроваджених інновацій – отримання свідоцтва про народження дитини безпосередньо в пологовому відділенні. Їх одержують майже 80 відсотків батьків. Якщо вони ще до пологів визначились з іменем майбутньої дитини, то немає ніякої перешкоди, щоб тут її зареєструвати.

– Під час засідання уряду Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман заявив, що з 1 вересня 2018 року запроваджують нову традицію. Тепер кожна родина, в якій народився малюк, отримуватиме від держави спеціальний бебі-бокс вартістю 5 тисяч гривень. Але на форумі в соціальних мережах думки розділилися з цього приводу. Одні задоволені нововведенням, інші кажуть, що це буде чергове відмивання грошей. Що думаєте Ви?

– Це впроваджують для підтримки народжуваності. Задум, на мою думку, хороший, якщо в цьому бебі-боксі будуть справді необхідні якісні речі для малюка в перші дні життя крихітки. Адже рівень розвитку молодих батьків різний, іноді вони навіть не готові до народження дитини, розгублені. Багато й передчасних пологів, тож бокс стане гарною підмогою.

Хочу також наголосити, що запорукою здоров’я дитини є її захист від інфекційних хвороб – профілактика та вакцинація, проводять з народження і тривають упродовж життя. Тож наголошую батькам, що ці щеплення потрібні, тому що вони виробляють певний імунітет в організмі. І навіть якщо дитина й захворіє, то переносить недугу набагато легше. Також захищають від розвитку ускладнень, які можуть призвести до інвалідності дитини чи смерті. В Україні останнім часом досить багато людей захворіло на кір. Це досить неприємна й небезпечна хвороба, її перші випадки є вже й у Сарнах. А занедужали не щеплені діти. Почали «піднімати голови» хвороби, про які вже давно забули. Скажімо, за 30 років роботи в медичній галузі вперше почула про правець, який з’явився в Україні. Тож вакцинація, ще раз наголошую, необхідна.

Шанобливе ставлення ніхто не відміняв

Якось була свідком ситуації, коли родичі хворого висловлювали невдоволення медсестрам, називаючи медицину «довбаною» та іншими подібними епітетами. Хоча ці ж самі медичні працівники перебувають в однакових умовах з іншими, коли хворіють чи потребують консультації лікаря. Так само купують медикаменти в аптеках за власні кошти, не користуючись жодними перевагами. Хоча, на мою думку, медсестри чи санітарки повинні мати пріоритет хоча б під час візиту до лікаря, а не сидіти в черзі. Не хочу когось принизити, але хоча б у цьому нехай відчують турботу про себе. А культуру спілкування та шанобливе ставлення один до одного ніхто не відміняв ні в маршрутках, ні в черзі, ні на роботі.

DSC_9605
Фото Василя СОСЮКА.

Світлана ЗЕЛЕНОВСЬКА, головна медична сестра КЗ «Сарненська ЦРЛ», з повагою говорить про колектив середніх і молодших медичних працівників:

– Медицина й освіта – це дві галузі, які попри всі негаразди, завдання, що на них покладають, виконують відповідально. Навіть у найтяжчі часи працюють ефективно. Колектив середніх і молодших медичних працівників нашої лікарні не такий маленький. Медсестер: акушерок, анестезистів, лаборанток – одно слово, всіх, хто має середню медичну кваліфіковану спеціалізовану освіту – 384 і 219 санітарочок, чия праця надзвичайно важлива. Ці люди володіють не тільки найкращими базовими знаннями, а й загальнолюдськими якостями, такими як доброта й милосердя. Бо хворі, перебуваючи в стаціонарних відділеннях закладу, хочуть отримати і лікування, і психологічну підтримку та допомогу.

Попри всі проблеми й труднощі реформування медичної галузі, в будьякій ситуації дуже важливо залишатися спеціалістами, не боятися спілкуватися з людьми. Тож дуже сподіваюся, що мій колектив середніх і молодших медичних сестер це виконує.

Звісно, коли потрапляють у лікарню в екстрених ситуаціях, а не планово, багато чого відбувається на емоціях. Не завжди вистачає державного фінансування на забезпечення лікування. Але жоден хворий не вийшов із закладу, не отримавши медичної кваліфікованої допомоги чи моральної. Проблем не виникає, коли людина чує і вміє розмовляти. І це залежить не тільки від професійних якостей, а й самої особи, її налаштування.

Останнім часом спостерігаємо синдром емоційного вигоряння працівників. Не можна заперечувати цей факт, коли на людину навалюються зовнішні проблеми, з якими вона не може справитись. Але завдячуючи підтримці колег, керівників, намагаємось переживати і ці труднощі й отримувати від роботи насолоду. Дуже добре, що в медицину потрапляють не випадкові люди, а ті, хто професійно виконує свої обов’язки.

Звісно, пацієнт завжди правий, але в медичного персоналу є також свої права. І не треба звалювати на них усі державні проблеми, хоча це не всі розуміють.

Насамкінець, у переддень професійного свята, коли наша лікарня відзначає 80-річчя, хочеться добрим словом згадати тих, хто стояв біля витоків її заснування і зробив значний внесок у розвиток медичної галузі. Це Тамара Маляр – перший головний лікар Сарненського району, Р.Є. Богуславський, І.М. Возняк, Н.В. Василенко, Р.Д. Ворона, М.О. Панасюк. Не можемо не згадати Анатолія Добринського, Степана Мартиновича, подружжя Олександра й Людмили Садовніків, Галину Літвінчук, Тихона Краська, Олексія Чугая, Василя Слободянюка, Ганну Прокопчук, Лілію Машковську, Віктора Кіранчука та багато-багато інших. А читачам «Сарненських новин» зичу міцного здоров’я.

Розмовляла Марія КУЗЬМИЧ.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz