Присвітили так, що аж в очах потемніло

Дістала з поштової скриньки «районку» і рахунок за електроенергію. В кімнаті спершу взялася за рахунок. Розкрила і від несподіванки плюхнулась на стілець, бо аж в очах потемніло.

Зняла окуляри, знову наділа, протерла очі, покліпала повіками, ще раз придивилася – ні, це не оптичний обман. Чітко видрукувано: попередній показник – 12525, на кінець місяця – 17435! Різниця кВт/г 4910! Сума всього: 8036,38! Пропонований плановий платіж: 2640,24! Рекомендована сума до сплати: 10776,62! Людоньки! То це ж мені, щоб оплатити такий рахунок, потрібно 4 місяці нічого ні їсти, ні пити!

Оговтавшись від початкового шоку, підійшла до лічильника. На ньому було 12683 (і це не на кінець травня, а вже на 13 червня!). Можливо, контролер переплутав лічильники (їх на електрощиту 3)? Ні, на обох сусідніх цифри ще менші. Потроху почала повертатись у реальність. Усвідомлювала, що це помилка. Поступово заспокоювалась, але раптом уявила, якби не я, а мама, наприклад, чи інша така ж жінка, проста і чесна, яка звикла приймати все за чисту монету, стикнулись із таким. Вона потерпала від того, що в рахунку вказано оплатити до 10 числа місяця, а він прийшов аж 13 (що робити?). Їй не знайомий вислів, що «папір усе витримає», отримала б таку «липу» й жахнулася – результат міг би бути фатальним…

Це не перший ляпсус із рахунками за спожиту електроенергію, вже доводилося декілька разів звертатись за правками. Інколи просто не зважала на написане, а виправляла власноруч і сплачувала реально існуючий показник. Іноді просто чекала, що комп’ютер скоригує все автоматично наступного місяця (але ж біда в тому, що тоді використані кіловати додавали разом за обидва місяці й першу сотню рахували за однією ціною, а решта – за вищою, тож виходила суттєва переплата – не вигідно).

І це не тільки в мене виникла така проблема, бо  й раніше вистоювала довжелезні черги в абонентський відділ у тісному натовпі серед незадоволених користувачів, які гуділи, ніби бджоли у вулику – ділились наболілим. Картина отриманого «захмарного» рахунку будь-якою іншою жінкою так явно стояла перед очима й просто гнала мене в РЕМ, ніби спонукала зберегти когось від інфаркту чи інсульту. Тож наступного ж дня пішла в РЕМ. Цього разу, на диво, в тісному, задушливому коридорі з кількома стільцями не було жодної живої душі, тож вирішила оглянути приміщення. Це не була проста цікавість – у моїй родині було 3 покоління електриків: батько, брат і племінник. Тато стояв біля витоків електрифікації селища (жили в Степані) – в сімейному фотоальбомі зберігаються фотографії, на яких він та інші такі ж молоді ентузіасти встановлюють стовпи (до речі, дерев’яні. Ями під них копали лопатами, дроти також натягували вручну, будуючи «електровню» (так називали її тоді). Працювали біля машини з величезним страшним маховиком, що виробляла електроенергію. Чергування тривало цілодобово, і ми з мамою приносили татові обід на роботу. Був і монтером, пам’ятаю, як у будь-який час доби, попри негоду, дощ, сніг, мороз (а лінія підводила якраз у такі моменти) потрібно було ремонтувати її, щоб люди мали світло. Тоді в монтерів було лише нехитре обладнання: незграбні товсті гумові рукавиці, звичайні плоскогубці й кусачки, ручки яких тато самостійно обмотував ізоляційною стрічкою задля безпеки. Ще брезентовий пояс із металевими ланцюгами, щоб закріплюватись на стовпі, та металеві «кішки», які надівали на чоботи, аби вилазити по стовпу до дротів і білих фарфорових ізоляторів.

Неодноразово з цікавості потай пробувала приміряти на себе ту «амуніцію» – пояс був не підйомний, «кішки» не змогла від землі відірвати, та й не тримались на маленьких ніжках, а кусачками неможливо було перекусити товстелезний дріт, навіть стискаючи обома руками. Тому тато був для мене найсильніший, найсміливіший і найрозумніший, а ще – найдобріший, найніжніший.

Коли підросла, тато був уже електромонтером-контролером. Щомісяця мав знімати показники лічильників, а вечорами разом дуже уважно й ретельно розписували їх у товстелезні книжки за адресами. Ніколи не було жодних нарікань, помилок. Тата знала й поважала кожна людина в Степані. Лічильники тоді не висіли надворі чи сходових клітках, як зараз, а займали чільне місце, зазвичай поблизу ікон, у хаті, і щоб зняти показник, потрібно було зайти в кожну господу, а вилізти на лаву чи табуретку, тож  спілкування з господарями було неминуче. Це зараз не бачимо й не знаємо, хто й коли записує показники.

Уже дорослою не раз заносила татові звіти в Енергозбут. Пам’ятаю ту маленьку кімнату в старенькій хатині по вул. Червоній, де взимку завжди йшло приємне тепло від розпашілої грубки. За столами, заваленими паперами, сиділо двоє-троє працівників (згадую Кичкіньову і Ковпак), і не було черг.

Тепер це велике, добротне двоповерхове приміщення з немалим штатом різнопрофільних працівників, про що свідчать численні таблички на дверях кабінетів (є навіть юрист). У коридорі – банківський термінал, на стіні – скринька для пропозицій щодо техніки безпеки, у кабінетах – сучасна цифрова техніка. На жаль, не довелося поспілкуватися з начальником, але, помітивши табличку з написом «Заступник начальника з комерційних питань», вирішила, що мені саме сюди. Приємна привітна господарка кабінету Олена Криницька була трохи спантеличена моєю появою, але приємна співрозмовниця за детальною та ширшою інформацією скерувала до помічника голови правління внутрішніх і зовнішніх комунікацій Алли Ліхачової (це в м. Рівне), давши її електронну адресу. Сама ж бідкалась про плинність кадрів, адже раніше влаштовувались на роботу й працювали аж до виходу на пенсію. Тепер молодь надовго не затримується, основна причина – невисока зарплата. Професійно та швидко розібралася з пред’явленим мною рахунком. Знову побідкалась, що такі прикрі помилки, на жаль, непоодинокі: «Добре, що ви в місті й змогли одразу прийти, а літній особі в селі ще треба було б ніч із цим переспати».

Цілком розумію, що такі помилки можуть бути не лише з вини контролера, а й техніки – завис комп’ютер того, хто вводив дані, відволік дзвінок мобільного чи банально гелевий нігтик манікюру чарівного оператора ненароком торкнувся не тієї клавіші на клавіатурі. Все розумію, але психіка не кожної людини може витримати такі огріхи, тому всі без винятку повинні виконувати свою роботу максимально добре, зі знанням справи, відповідально. Ми – люди й маємо право на помилку. Але якщо вдуматись, то чи ж маємо? Помилка лікаря може скалічити, а то й убити людину, вчителя – ранити людську душу. Та що тут перераховувати – жодна провина не минає безслідно. Отож будьмо відповідальними за те, що і як робимо, уважними та ввічливими до тих, для кого працюємо, за рахунок кого живемо. Поважаймо почуття кожної людини, тим паче, що на своєму сайті ПрАТ «Рівнеобленерго» зазначає, що це «сучасна компанія, яка дбає про своїх споживачів».

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz