Три ночі й чотири дні

Саме стільки перебували в земляків на передовій у селищі Зайцеве приватні підприємці Сарненщини Леонід Мостюк, Павло Ковальчук і Валерій Куліков. Леонід Мостюк, який був і за кермом, з перших днів допомагає бійцям у зоні АТО – наразі ООС.

Нині возили майже 30 мішків картоплі, запчастини до техніки, інші, які не можна відремонтувати на місці, забрали в Сарни.

У населеному пункті на «передку» залишились декілька жителів, які не хочуть покидати свої помешкання. Багато розгромлених осель, як бачите на фото. Наші бійці живуть у тих, що вціліли. Чесно кажучи, люди вже добре стомились і від цієї гібридної війни, і від тих, хто воює з обох боків. Вони хочуть миру й спокою.

Побували в окопах за 380 метрів від найближчої точки противника, поспілкувалися зі співвітчизниками. Серед захисників – Олександр Степанець із Карпилівки, Василь Карпець із Углів. 21-річний Роман Карапінка зі Львова вже має бойові нагороди. Михайло Маряш і незамінний Іван Остапів, майстер на всі руки, що і машину відремонтує, і попере, як треба. Про таких кажуть чарівна паличка. Едуард Крохмалюк пише проникливі поетичні рядки:

Нас не зламають хвороби,

Не змете ураган,

Не погубить трунок війни,

Ні осиковий кілок!

Незалежні ми,

Незалежні ми,

Залежні ми

Від таких людей, як ви!

Або такі:

«Встану утром я, пораньше,

Стало за окном светло,

Засияют нос и руки,

Будто солнышко взошло.

И скажу я, улыбаясь:

– Утро восторжествовало!

Мира всем.

То, чего нам не хватало».

Андрій Чепіга – командир взводу, Анатолій Івашкевич – командир відділення. Анатолія багато хто знає в Сарнах, часто звикли бачити його на мотоциклі. Для мене особисто його образ асоціюється з байкером. На сході він знайшов себе, його поважають бійці, з його думкою рахуються.

Упродовж тижня Анатолій Івашкевич був не просто на реабілітації на Сарненщині, а намагався також вирішити дуже актуальні для воїнів питання. Скажімо, куди йдуть кошти, які сплачуємо як військовий податок? Адже на передовій багато чого бракує. Валерій пригадав також прикрий випадок, коли в Сарнах хотіли зібрати 30 тисяч гривень на прилад нічного бачення, тоді почув на свою адресу слова: «Що ти бігаєш і  збираєш тут, а вони там отримують по 10 тисяч гривень зарплати». Так, отримують зарплату, але за власні кошти придбали УАЗ, до якого їм привезли запчастини, за власні кошти його й ремонтують. А на прилад нічного бачення так і не зібрали…

Ми всі живі люди зі своїми смаками й уподобаннями. Є чоловіки, які дуже люблять солодощі й навіть на війні не можуть від них відмовитися. Якщо тут можемо купити шоколадний батончик за 6-7 гривень, то там люди з посвідченням волонтерів продають такі ж смаколики в магазині за 25 гривень. Питну воду також бійці часто змушені купувати.

Минулого понеділка Леонід Мостюк, вирішивши питання з ремонтом запчастин, разом із Анатолієм Івашкевичем, який повертається на службу, поїхав знову до хлопців. Дасть Бог, як усе буде добре, побуває вдома й Олександр Степанець.

На таких людях, які нині там, розповів Валерій Куліков, усе тримається: «Дивишся на них, і не можеш точно сказати, скільки їм років, хоча всі середнього віку, бо війна старить людей. Усі контрактники й пішли туди за покликом серця. Не думаю, що вони там через заробітки, бо знають, чого хочуть. Коли мене запитують, чи було страшно, відповідаю, що так. Особливо коли дивишся на розгромлені будинки, дитячі іграшки, які лежать в пилюці на дорозі. Та й у самого був шок, коли Анатолій Івашкевич, який виїхав із побратимами нас зустрічати, попередив Леоніда Мостюка: «Дорога погана, але їхати потрібно дуже швидко, щоб не трапилася біда».

Дивно, що, попавши під обстріл, Валерій Куліков не відчував ніяких емоцій. Думав, як буде. Коли ж поверталися назад і треба було пробігти 25 метрів, відчуття були вже зовсім інші. Бронежилет ніби став важчим у рази, ноги – ватними. Коли вперше потрапляєш туди, не розумієш, наскільки це близько чи далеко, поділився думками. Хлопці ж уже добре орієнтуються, чи то за 50 метрів бабахнуло, чи за півкілометра, наші чи чужі. Якби зараз не концерт, поїхав би знову, каже.

Серед тих, хто допоміг коштами чи надав іншу необхідну допомогу, голова райдержадміністрації Ярослав Яковчук, районна рада, приватні підприємці Леонід Мостюк, Ігор Голяка, Віталій Параниця, Ігор Саєнко, Володимир Гарбар, Волонтерський центр «Сарни», Віталій Онанко, народний депутат Сергій Євтушок, Валерій Полін, воїни Сарненської військової частини А-0153 з позивним «Койоти», працівники магазину «Ярмарок» (що з протилежного боку кафе «Адреналін»).

На цьому мала б поставити крапку, але у світлі останніх подій не можу не написати про те, що багато тих, хто раніше воював на сході, захищаючи свою країну, тепер виїхали з неї. Чому вони це зробили? Кирило Недря, заступник командира 5-ої роти 93-ої окремої мобільної бригади, брав участь у найважчих боях оборони Донецького аеропорту у вересні-жовтні 2014 року. Кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Народний герой України, політолог, кандидат історичних наук, доцент Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, консультант знімальної групи художнього фільму «Кіборги», на сторінці в мережі Facebook написав: «Любити свою країну й емігрувати з неї… Чому так відбувається? Що виштовхує з України тих, хто готовий був віддати за неї життя? І що саме, попри «безвіз», впливає на свідомий вибір інших – «не їхати»? Є привід замислитися над тим, що відбувається довкола, до чого прийшли і куди хотіли прийти».

Ніхто нікого не має права засуджувати, бо кожен робить свій власний вибір. Знаю одне, Анатолій Івашкевич і його побратими, наші земляки, відкрито надають перевагу діям, а не словам і фантазіям. Вони не чекають, що прийде хтось, щоб щось змінити. Вони добре знають, що саме хочуть змінити.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz