У будь-якій роботі знають толк

Деякі молоді люди часто хочуть багато й усе одразу. Інших просто не навчили працювати й чесно заробляти. Але є й такі, які вміють і люблять трудитися на землі. Перед подружжям Ярослава й Олени СВИРИДІВ, їхньою завзятістю, працьовитістю і наполегливістю схиляю голову та захоплююсь ними.

Ярослав разом із Немович, а Олена – із Млинова. Доля звела їх разом у медичному коледжі, де навчалися. Згодом, одружившись, так само разом отримали вищу економічну освіту. Чоловік нині працює фельдшером у Катеринівській виправній колонії № 46. Розуміє, що необхідна хоч якась стабільність у житті, коли маєш родину й маленьких дітей: двох синочків шести і трьох з половиною років. Заробітної плати, звісно, бракує, аби придбати все необхідне. Це й спонукало до того, що почали працювати на землі. Спочатку заняття було як хобі, а потім переросло в справжнє задоволення.

Почали з розсади помідорів, якої спершу виростили небагато, але вона одразу зарекомендувала себе серед хазяйновитих жителів Немович витривалістю та добрим урожаєм. Тепер родина обробляє майже 40 соток землі, але не в тому розумінні, що весною посадили, скажімо, картоплю, а восени її викопали. Ранньою весною саджають розсаду, а в травні на тому місці росте вже щось інше. Зараз на місцевому ринку Олена продає молоду картоплю, яку теж не одразу вдалося виростити: то зів’яне, то вимерзне, розповідають.

Знаючи, що покупці завжди з недовірою ставляться до ранніх овочів, ягід і фруктів, свою картоплю перевірили в лабораторії на нітрати, їх в овочах не виявили. Це й не дивно, адже земля хороша та й добрива використовують органічні – коров’ячий перегній. Отже, побачивши Олену на ринку, сміливо купуйте й насолоджуйтесь смаком.

Господарі, яким усього трошечки за 30, розмірковують, ніби досвідчені хазяї. Кажуть, можна пробувати вирощувати різні сорти тієї ж картоплі, приміром, голландський чи ще якийсь, але вони не приживаються, бо в нас інша земля, як і клімат. Мама Ярослава, Надія Юхимівна, вже і з Києва привозила окремі, теж не всі прийнялися. Тож вирощують ті, що звикли до нашого грунту.

Це й не дивно. Пригадую, років п’ять тому в Європі й Америці захопилися стравами з місцевих інгредієнтів. Локавори (ті, що їдять місцеву їжу) турбуються про те, щоб вміст їхніх тарілок був максимально корисним і смачним, а також відповідально ставляться до навколишнього середовища. Мовляв, транспортування продуктів на великі відстані – це непотрібні витрати пального та зайві викиди вуглекислого газу в атмосферу. Крім того, вони прагнуть підтримати місцевих виробників, яких витісняють промислові гіганти. Чесно кажучи, у часи фаст-фуду є багато й сарненців, які хочуть бути ближчими до того, що їдять, і уважнішими до землі, з якої походить їжа.

Погодьтесь, що овочі, фрукти, сири, масло, ковбаси – все, вирощене або вироблене старим дідівським способом, у рази корисніше будь-яких найцінніших продуктів, привезених за тисячі кілометрів. Найчастіше за проведені декілька днів, а то й тижнів у дорозі, а потім на складі в овочів, приміром, змінюється склад мікроелементів і вітамінів, а їхня поживна цінність знижується.

А господарі чи фермери Сарненщини продають, наприклад, томати, зірвані не пізніше ніж 24 години тому. Поживна цінність плоду зростає, якщо хазяїн не зловживав пестицидами й добривами. Крім того, харчуючись тим, що виростає в рідній місцевості, людина дотримується сезонності. А вчені стверджують: фрукти й овочі корисні тільки тоді, коли з’їдаються в сезон, на піку зрілості.

Ще дівчинкою Олена мріяла мати власний квітковий магазин, тож із квітів, які її дуже приваблювали, нині обрали  хризантеми. Коли саджали перші десять кущиків, дехто відкрито висловлював недовіру: «Як із таких прутиків виростуть квітки?». Навіть мама не вірила. А вони таки виросли. А ще останнім часом сарненцям полюбились букети сухоцвітів, вирощені подружжям, які можуть стояти без води цілий рік, нагадуючи взимку про спекотне літо та його барви.

Як і належить невістці, Оленка називає свекруху мамою, і коли розповідає, як вона їх підтримує, на очі навертаються сльози: «І мама, і батько нам дуже допомагають, без них самі не змогли б нічого».

«А ще кожну справу закріплюємо сімейною молитвою, – додає Ярослав. – Просимо в Бога благословення, бо розуміємо, що батьки і Бог – на першому місці в житті кожної людини. Також потрібні бажання й наполеглива праця».

Ярослав й Оленка цікавляться, як інші працюють. Нещодавно їздили в Корець, бували в Млинові, Здолбунові, де обмінюються досвідом, отримують цінні поради від друзів.

Їхні синочки Ярослав і Дмитро зростають помічниками. Ярославу вже можна довірити поливати зі шланга рослини, Дмитро поки що їх топче. Молоді батьки хочуть навчити їх, що гроші просто так не приходять, їх не можна красти, а потрібно заробляти. Звісно, подружжю хотілося б мати і справжню теплицю, і квітковий магазин, але поки що не можуть собі цього дозволити, бо потрібно збудувати власне житло.

Насамкінець, для порівняння, про …азіатську косметику. Скажете, яким боком це стосується городництва? Зараз поясню. Почнімо з того, що обіцяє реклама. Зазвичай бачимо красиву і струнку кореянку, японку або китаянку, де мама і донька на вигляд одного віку. І нас запевняють: дотримуйтесь секретів догляду азіатських красунь – і це допоможе зберегти молодість і красу вашої шкіри на довгі роки. Однак головна інтрига в тому, що в жінок європейської зовнішності шкіра має інші особливості, а найголовніше – інший тип старіння, ніж у азіатських красунь. У європейців шкіра нерідко чутлива, схильна до алергічних реакцій і передчасного старіння. А секрет вічної молодості азіаток не стільки в якихось особливих ритуалах догляду за шкірою або косметиці, скільки в хорошій генетиці. І хоча косметику можна придбати за доступною ціною і вона омолоджує шкіру корейських красунь, то це не означає, що те саме зробить із вашою.

Так само можна сказати й про їжу, яку споживаємо. Особисто затримуюсь думки й останнім часом переконалась, що страва має бути простою, тобто такою, яку їли наші діди-прадіди. Якщо термічно обробленою, то завжди свіжоприготованою. Багато овочів, фруктів, каші, зелень, солонина, молочні продукти, риба… Цукру насправді колись вживали дуже мало у порівнянні з теперішнім часом. Головне, щоб це було повноцінне харчування. І не переїдати! Тобто треба харчуватися за добрими традиціями, як наші бабусі готували. Зізнайтесь, коли готуєтесь до родинного застілля з якоїсь урочистої нагоди, на першому місці на столі – картопля, голубці, гриби, вареники, налисники з домашнім сиром…. Одно слово, добре їсти те, що виросло на тій землі, де живемо, тоді їжа принесе користь і насолоду. І толк у цьому добре знають молоді господарі Ярослав і Олена Свириди.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz