Купальська традиція: від сакрального культу до молодіжної забави

В обрядових дійствах на Івана Купала наші предки возвеличували літнє сонцестояння, оспівували природу, людські взаємини. Їхня смислова складова з плином часу втратилася, але осягнути духовну місію свята можна, розглянувши його символи та традиції.

Звичайно, купальським звичаям притаманні язичницькі елементи культу сонця, аграрної магії, обрядів очищення. Це час найкоротших ночей і найдовших днів, коли сили природи досягають апогею, а, за народними повір’ями, трави та квіти набувають найбільшої могутності. У цей період дозрівають овочі й зернові, землероби готуються до особливо відповідального моменту трудової діяльності – жнив. Обрядові ігри та вірування супроводжували купальськими піснями, веселими забавами, хороводами, плетінням вінків і гаданнями, розкладанням багаття, купанням та обливанням водою. В їх основі лежать культи вогню, води та рослинності. Купальські вогнища – це відгомін культу сонця, вода – символ цілющої сили, папороть – щасливої долі, чудодійна роса забезпечувала красу й кохання, а купальське дерево – родючість і щастя.

Найважливіше значення надавали ритуальному очищенню вогнем і водою. Такі обряди є чи не в усіх давніх народів. Саме вони здатні вберегти людину від злої сили. Купальське багаття, як символ сонячного світла, є осередком, довкола якого об’єднуються всі літні дійства. Воно горіло цілу ніч. Кожен учасник – а брали участь у святі більшість населення – повинен був очиститися, тобто перестрибнути декілька разів (переважно тричі) через вогнище, що, за уявленнями предків, сприяло звільненню від хвороб, гріхів, чар і безплідності. Це кульмінація свята. Інколи багаття розкладали так, щоб, перестрибнувши через нього, відразу потрапити у воду, тобто здійснювали ритуал подвійного очищення. Залежно від того, чи вдалим був стрибок, дівчата й хлопці ворожили на  майбутнє. Якщо парубок скочив якнайвище, це віщувало гарний урожай, найспритніше – прибуде здоров’я, а якщо скочить у вогонь – впродовж року трапиться нещастя, зачепить ногою дрова – накличе в оселю біду. Коли ж вдало перестрибують багаття юнак із дівчиною, то неодмінно одружаться і в злагоді проживуть свій вік. Вірячи в життєдайну й очисну силу купальського вогню, матері спалювали сорочки хворих дітей, сподіваючись на швидке одужання. У давнину цьому ритуалу надавали серйозного сакрального значення, але з часом він перетворився в молодіжну забаву. Попіл також вважали надзвичайно цінним атрибутом лікування та відьомської магії, тому охороняли всю ніч.

Однією з основних стихій Всесвіту, джерелом життя є вода. З нею пов’язане ще одне дійство: кожен, хто прийшов «справляти Купала», мусив окропитися водою. Якщо не було дощу, то бризкали одне одного джерелицею – бо не гоже на Купала сухому бути.

Варто нагадати і про значення двох персонажів свята – Марену, яку, зазвичай, топлять, і Купала, якого спалюють. Вони виконали свою основну місію – врожай уже дозрівав, а відтак відпадала додаткова потреба у волозі (Марена символізувала жіноче начало – воду) та сонячній енергії (Купало репрезентував чоловіче начало – сонце). Отже, боги йшли таким чином на спочинок, щоб у наступному році знову наснажити природу новою сонячною енергією і водною стихією.

Ще первісна людина чітко усвідомила, що життя на землі тісно пов’язане з сонцем. Від того, як воно «ходить по небі», змінювались і пори року, від яких залежала діяльність селянина. Тож у міфологічних віруваннях цьому небесному світлу відводили особливу увагу: перед ним благоговіли, сповідалися, вважаючи найвищим покровителем усього живого на планеті. Сонце в купальських іграх уособлює колесо, яке обмазують дьогтем або смолою, обвивають соломою і спалюють або запалене пускають із горба у воду. Це ніби утверджувало перехід від літнього сонцестояння до зменшення життєвої сили сонця та стимулювало врожайність землі. Люди вірили, що після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей: надзвичайно корисно скупатися вночі перед Купала або рано-вранці в річці або навіть у росі. Той, хто прагнув стати здоровим і багатим, збирав на луках за допомогою рядна або скатертини купальську росу. Її берегли, як чародійну святиню. Вранішню воду використовували при хворобах і чаклуванні. Всі мусили на Купала походити по росі та покачатися, щоб не хворіти.

Серед українського народу також побутувало повір’я, що в Купальську ніч стають особливо агресивними відьми та русалки. Тому господарі й господині в селі не спали: обтикали навколо хату попід стріхою лопухом, у стайнях, на пасіці та в інших місцях розкидали полин, осикові гілки, дівчата за поясом носили зубок часнику, а під пахвою пучок полину – бо їх боїться нечиста. Не відлучали цієї ночі телят від корів – щоб відьма не відняла молоко; обсипали хлів маком – доки визбирає ті зерна нечестивиця, то й треті півні заспівають, чоловіки перев’язували перевеслами попереки – тоді крижі в жнива не болітимуть.

Лише в Купальську ніч, за стародавніми віруваннями, розцвітає на папороті вогняна Квітка Щастя, а той, хто її зірве, все на світі буде знати й матиме чудодійну силу. Щасливець причарує найкращу дівчину, збере найбільший урожай, відвертатиме від своєї ниви град, грім, зливу, не боятиметься лихих духів тощо. Найбільше переказів про папороть побутує в нас, на Поліссі. Якщо в ніч Купала комусь пощастить побачити й зірвати бодай одну пелюсточку, то йому відкриваються всі секрети, зокрема закопані в землі скарби, така людина оволодіє здатністю передбачати майбутнє, читатиме людські думки. На цій поетичній легенді, в реальність якої щиро вірили, зростало не одне покоління.

З купальськими дійствами пов’язані численні народні прикмети. Наші предки спостерігали: напередодні Купала гарно сонце заходить і не хмарний день – веселий буде рік; коли високо здіймається полум’я від вогнів – на хороший урожай; якщо кинути кусочок поламаного гільця в огірки – буде добрий збір; коли дівчина перша вранці до схід сонця зачерпне води з криниці й побачить свою вроду – всі хлопці любитимуть її; якщо вдало попливуть вінки на річці – здійсниться задумана мрія; коли зустріти сонце на свято – будуть достатки до наступного Купала.

Таким чином у купальські традиції та дійства, які дедалі ширше розповсюджують у різних місцевостях України й сьогодні, архетипно закладали глибокий сенс. Упродовж віків він зазнавав певної трансформації та сучасної інтерпретації. Але одне достеменно відомо – народна культура українців має глибоко символічний зміст, варто лише вміти його прочитати.

Катерина Павлуш,

молодший науковий співробітник Сарненського історико-етнографічного музею.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz