Крізь час – у творчі миті

Уродженка с. Ремчиці Богдана Весковська-Попова обдарована багатьма талантами. У цьому переконався не один житель краю, що особисто знайомий із нею. Потяг до всього прекрасного зажеврів ще у шкільні роки, коли повністю віддавалася музиці, художньому та поетичному мистецтвам.

Не було проведено жодного позашкільного заходу без участі талановитої учениці. Брала участь у районних олімпіадах і тематичних конкурсах, де часто здобувала свої перші перемоги, а з ними накопичувала безцінний життєвий і творчий досвід.

Навчальний заклад закінчила зі срібною медаллю, а тому легко змогла переступити поріг Рівненського міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. академіка С. Дем’янчука, де за п’ять повних років навчання здобула фах учителя англійської мови. Згодом успішно зарекомендувала себе за спеціальністю в школі-інтернаті с. Олександрія Рівненського району, хоча трудилася там недовго, адже невдовзі відчула щасливі миті материнства, ставши турботливою мамою для донечки Катрусі.

Вийшовши із декретної відпустки, спробувала себе в ролі журналіста. Певний період працювала позаштатним кореспондентом обласного часопису «Сім днів». Висвітлювала теми суспільно-політичного життя області, краю. Пізніше журналістські матеріали почали з’являтися і на шпальтах рівненського «Вільного слова». Почувши про вільне місце завідувача клубом у рідному селі, без вагань повернулася на малу Батьківщину. Роботи на новій посаді вистачало, але справлялася з усім. Не мало було і проблем, адже в період автоматизації закладів культури довелося за власний  рахунок купувати оргтехніку, комплектуючі та інші необхідні речі для роботи завклубом. Тісно налагодила співпрацю з талановитими односельцями й разом проводили звітні концертні програми присвячені відповідним календарним датам та ювілеям. На клубні заходи збиралося чимало люду, аби подарувати собі хвилини естетичної гармонії. В той же час не полишала і творчу роботу – писала, малювала…

Та все ж на одному місці не втрималась. Влаштувалась на роботу в державне підприємство «Бурштин України», що в Рівному. Майстерність і нестандартний підхід вмілого майстра допомогли швидко реалізовувати вироби з бурштину. Творча робота на підприємстві дала можливість розкритися ще одному таланту Богдани Весковської-Попович, яка створювала істинно бурштинові шедеври, дозволяючи собі сміливо поєднувати власні й напрацьовані технології в обробці сонячного каменю з його унікальним багатством палітри кольорів і відтінків, а також величиною та розмірами. Оздоблювала картини пейзажу, портрети, ікони, інтер’єри, ексклюзивні вироби, скульптури та багато іншого. Неодноразово працювала над індивідуальними замовленнями. Та згодом вирішила піти власною стежкою, адже унікальність виробів часто залежала саме від неї самої. Тому невдовзі вартісні рукотворні роботи почали з’являтися в господах друзів, родичів, знайомих… Нелегко було налагодити власну справу, але з часом вдалося увійти в колію й заробляти на прожиття улюбленим заняттям. Нині має багато підписників у соцмережах, де викладає на показ власні роботи. Багато людей придбали вироби саме в такий спосіб. Не шкодують, бо знають і розуміють вмілу працю майстрині.

Є прихильники її таланту і за кордоном, зокрема в Німеччині. Пригадує один курйозний випадок, який стався, коли вона ще була школяркою. Повертаючись із уроків, помітила на дереві яскраву кульку, яка тріпотіла, зачепившись за віття. Миттю викарабкалася до рожевої знахідки й принесла додому. До кульки був прикріплений лист написаний німецькою мовою. Оскільки мама її вивчала, то зробила переклад. Паперове повідомлення мало приблизно такий зміст: у с. Транрода, земля Тюрінгія (Німеччина), такого-то дня було відкрито нову церкву, хто знайде цю кульку, прохання відгукнутися. І була також адреса відправників. Так родина Богдани почала листувалася з німецькими друзями, а ті запрошували до себе в гості. Тож героїня розповіді вже тричі побувала в іноземних знайомих, яким у подарунок привозила власні творчі роботи.

Богдана не полишає й малювати. Перевагу надає акриловим фарбам, з якими можна працювати на найрізноманітніших поверхнях, однак реалізовує своє творче бачення на традиційному полотні, де має великий простір, більш досконалу можливість втілити свої ідеї та фантазії. Нині у творчій лабораторії на мольберті стоїть полотно розміром 60х40 см, на якому невдовзі засяє чергова змістовна картина, що викликатиме приємне здивування в поціновувачів артмистецтва. А ще пані Богдана має хист фотографа: вміло робить світлини на урочистостях односельців. А навчилася фотографувати на власній доні, яка позувала їй для реалізації ще одного таланту мами. «Ми часто з Катериною, – каже співрозмовниця, – відпочиваємо на природі. Саме моя донечка й надихнула зробити перші фото для сімейного альбому, а згодом почали влаштовувати часті фотосесії в різних місцях. Варто зазначити, що голубі очі та фотогенічна зовнішність моєї Катрусі додають неперевершеності світлинам. Нині їй дев’ять із половиною років, тому в найближчому майбутньому вирішили спробувати поступити на навчання в модельне агенство Рівного», – поділилася своїми планами Богдана.

Та це ще не все. Успішно  виправдовує свою творчу натуру й у татуюванні, де також знайшла чимало прихильників. Хоча багато людей по-різному ставиляться до декоративних модифікацій власного тіла, проте поціновувачів тату щоразу більшає, особливо в підростаючого покоління. Звичайно, робити малюнок на тілі чи ні – вибір кожної людини.

У вільний від роботи час Богдана насолоджується читанням книг сучасних авторів: Любко Дереша, Леся Подерв’янського, Олександра Ірванця, а особливо захоплюється творчістю Сергія Жадана, монологи якого знає напам’ять. А коли візьметься читати цікавий художній твір, то не може зупинитися, доки не дійде до останньої сторінки. Багато ночей проводить у читанні. Мріє в недалекому майбутньому видати і власний соціологічний роман, робота над яким нині триває. Вже написала 80 сторінок формату А4. Тому, гадаю, прихильники багатьох талантів Богдани Весковської-Попової невдовзі зможуть насолодитися читанням її книги, в якій тісно будуть переплітатися життя і стосунки друзів, родини та кохання.

Коли запитав співрозмовницю про баланс багатогранності її захоплень і часу, вона відповіла: «А все тому, що почуваюся вільною. У мене немає керівника, який би контролював правильність прийнятих мною рішень, тому право вибору тільки за мною, а це надихає, заворожує, дає поштовх на народження  чергового витвору, що належно буде оціненим насамперед суспільством, для якого безперервно дарую себе та свої роботи. Якщо хочеш бути успішним, у першу чергу потрібно стати вільним, адже зі скутими руками творити не завжди вдається». Що ж, не погодитися не можу. А тому на закінчення хотілося б ще й представити поезію раннього творчого періоду Богдани Весковської-Попової.

 

ДЗВІНОК

Чекатиму півроку я дзвінка,

За час цей напишу багато віршів,

Заквітне й опаде бузок в садках,

Ми знову станемо з тобою трішки інші.

Пригріє сонце, і підуть дощі,

Босоніж побіжу я по калюжах,

Сміятися я буду від душі

І обіцянки власні не порушу.

Зірки заяскравіють від тепла,

Мені ж не буде з ким на них дивитись,

Півроку я чекатиму дзвінка

І буду цим дзвінком півроку жити…

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz