Мріяла стати артисткою

Цю красиву привітну жінку знають на Сарненщині, з нею вітаються, її люблять, поважають. З нею легко спілкуватися, вона невимушено розповідає про свою  родину, роботу, колег.

– З дитинства мріяла стати артисткою. Скільки себе пам’ятаю, завжди хотіла виступати на сцені, – ділиться сокровенним моя співрозмовниця.

То хто ж вона, ця вродливиця, яка все життя співає на сцені? Народилася Любов ЦАРУК за багато тисяч кілометрів від мальовничого Поліського краю. Та земля, далека й чужинська, – суворий сибірський край. Ще з юних років мама відбувала покарання на засланні в Іркутській області. Там зустрілася з молодим росіянином Олексієм, який приїхав працювати з Уралу, міста Свердловськ.

Для Любові Іркутський край став малою Батьківщиною, яку залишила разом із батьками ще в п’ятирічному віці. Приїхали на постійне проживання в село Сарни, де мешкала мамина родина. У молодій сім’ї народилося четверо дітей: Люба мала дві сестри та брата. У 1977 р. батька не стало. Весь тягар багатодітної родини ліг на плечі матері, але вона змогла вижити з дітьми. Люба ж ішла до заповітної мрії, закінчила Дубнівське культосвітнє училище. Була на посаді художнього керівника в селі Любиковичі. І вже майже сорок років працює в районному Будинку культури. Спочатку методистом по хору й вокалу, а у 2002 р. очолила районний культурний заклад.

Як і мріяла, все життя на сцені. Активна учасниця художньої самодіяльності створила вокальний ансамбль «Намисто», якому присвоїли звання народного аматорського. Колеги стали щирими друзями, адже всі талановиті, працелюбні, віддані професійному обов’язку. Ерудовані, мають відповідну освіту. У колективі багато напрацьованих проектів. Любов Олексіївна передає досвід і мудрість молодим аматорам  сцени, згадуючи завжди своїх наставників: Івана Шевчука, Леоніда Давидюка, Світлану Галушко, Віктора Торчика – знаних, талановитих людей Сарненщини.

Легко й невимушено розповідає ця миловидна жінка про свою професійну діяльність, здобутки, які поповнюють золоту скарбничку пісенних талантів району. Бере активну участь у конкурсах Рівненщини. На вибірковому зональному етапі посіла перше місце, обласному – друге, стала переможницею Міжрегіонального конкурсу «Волинь моя, краса моя» на кращого за професією директора закладу культури  в Рівненській, Волинській і Житомирській областях.

– Щаслива, що маю велику, дружню родину, – каже Любов Царук.

А саме трьох донечок. Інна працює діловодом у районному Будинку дітей і молоді, має два синочки – Сашка та Кирилка. Тішать онуки бабусине серце. Катерина теж здобула вищу освіту, за фахом – юрист. Живе в місті Вараш. У найменшої Марини спеціальність бібліотекаря, заміжня, виховує донечку Мілану. Радіє Любов Олексіївна своїм дітям і внукам і тим зустрічам, що об’єднують родину.

З теплом й усмішкою розповідає пані Люба про рідну неньку, якій виповнилося дев’яносто п’ять років.

– Мама потрібна мені, бо разом легше долати труднощі, – ділиться думками. – Вона теж має чудовий голос, любить співати. Якби ви чули, як вона співає колядки! Улюблена її пісня «Посіяла огірочки», яку завжди заспівує Варвара Архипівна, а підтримує вся родина.

– Святая Варвара церкву збудувала, – колядують мати й донька, а я переконуюся в тому, що наша пісня невмируща, бо це – душа народу, і житиме вічно, доки житиме народ.

Жінка з поліського родоводу по маминій лінії надзвичайно любить відвідувати баню, напевно, щось передалося генетично від батька. Пам’ятаєте, які дерев’яні бані будують у сибірських краях? І не один літературний герой художніх творів відчував фізичну й духовну насолоду «скуштувавши березового віника», змиваючи паром і водою різні недуги та погане самопочуття.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz