Примирення задля майбутнього України

Більшість українців, на жаль, погано знають  справжню історію власної держави та її героїв. Десятиліття репресій, голодомору, зневажливого ставлення до всього українського з боку «старшого брата» зробили свою чорну справу. І слава Богу, що є ще серед нас справжні патріоти, які намагаються зберегти для нащадків пам’ять про не таке вже й далеке минуле нашого краю, та ще є живі свідки, які можуть розказати правду про події часів Другої світової війни…

Минулої неділі поблизу хутора Рихта (нині частина села Поляна) зібрався чималий гурт його мешканців і сусідніх Короста, Кричильська та Сарн. Звела їх урочиста подія – освячення хреста й каменя встановлених на знак пам’яті першої сотні УПА, створеної 22 січня 1943 року в урочищі біля «Гришки». сотеннин Григорій Перегіняк – Довбенко, Коробка.

Настоятель Свято-Покровського Храму міста Сарни  протоієрей  Володимир, який доклав чимало зусиль для облаштування цього пам’ятного місця, із парафіянами звершив поминальну молитву за героїв, які боролися та загинули за вільну Україну, освятив пам’ятник і, звертаючись до присутніх, зокрема сказав: «У нашій державі відкривають пам’ятники й вшановують учасників Другої світової, які воювали проти нацизму в радянській армії, солдатів, які брали участь у збройних конфліктах в Афганістані й інших державах, а вояків, які захищали свій рідній дім – Україну – від усіляких поневолювачів, чомусь досі не вшанували на рівні інших військових. Тож нам потрібні такі пам’ятники для примирення, прощення та початку будівництва нової України».

DSC_4045-кОплесками запросили до слова колишнього вояка УПА Степана Бакунця. У свої 93 роки Степан Сидорович ще досить міцний чоловік із ясним розумом і доброю пам’яттю. Він розповів учасникам урочистого заходу історію свого життя. Родом він із Тинного. Коли почалася Друга світова, згоріла їхня хата. Батько для родини підшукав за річкою , іншу будівлю, де ніхто не жив. У 1942 році 18-річного юнака забрали з іншими на роботи до Німеччини. З пересильного табору в Рівному декільком поліщукам вдалося втекти. Після повернення в рідний край доля звела його з місцевими вояками УПА, з якими почав нищити фашистів.

– 22 січня 1943 р., у День Злуки, – розповів Степан Бакунець, – на хуторі Рихта назбиралося багато людей, до яких приїхав і дві години виступав командир УПА Клим Савур. Він казав, що треба зі зброєю в руках гнати ворогів, які топчуть нашу землю. Степан потрапив у сотню командира Коробки (Григорія Перегіняка).

А вже 7 лютого біля Володимирця Українська повстанська армія провела першу з відомих спланованих військових операцій проти окупантів. У нічному бою нацисти зазнали втрат, а частина гарнізону, що складалася з колабораціоністів, розбіглася. На ранок наступного дня містечко повністю визволили. Над Володимирцем підняли український прапор.

DSC_3944-к
Фото Василя СОСЮКА.

Якось їх табір зупинився неподалік рідного села і юнак вирішив навідатися до батьків. У дворі його схопили бійці НКВС і завели в хату. Рідні аж зблідли. Усвідомлюючи, яка доля може їх чекати, тож зробив вигляд, що не знає цих людей. Тоді Олександр Шмалюх  і назвався Степаном Бакунцем. Ім’я Степан узяв від Бандери, а Бакунців у Тинному проживало чимало. НКВСівці повезли його на допит, де він повторював, що не знає тієї сім’ї, та в’язниці не уникнув – здав колишній однополчанин на прізвисько Куля. Тож довелося сидіти в тюрмах Рівного, Києва, Казахстану та Колими. Там зустрів майбутню дружину Ганну, вона також відбувала покарання.

Після повернення в Україну молода сім’я оселилася в рідному Кураші – селі дружини. Доводилося відмічатися в КДБ. Але тривало вже мирне життя.  Родина звела дерев’яний будинок, виховала трьох дітей. Хотів Степан Сидорович повернути собі справжнє ім’я, проте передумав, адже всі односельці знають його як Бакунця, та й дочки по батькові Степанівни. До того ж, Сашко Шмалюх, згідно з документами,  загинув.

У 1993 році не стало дружини пана Степана – Ганни. Хоронили жінку під синьо­жовтим українським прапором, який подружжя пошило ще в 1976 році й довгі роки ховало в шафі.

А нещодавно до сивочолого дідуся навідалися слідчі з Дубровиці – розпитували, чи убивала УПА поляків. Як з’ясувалося, Генеральна прокуратура Польщі порушила кримінальну справу за фактами злочинів проти польського народу. На допиті розповів усе, як було.

– Мені нема чого боятися, мирного населення я не чіпав, — сказав на завершення своєї розповіді Степан Сидорович.

Виступили на урочистостях перед громадою й хори з Коросту, Кричильська та Свято-Покровського храму міста Сарни, які заспівали повстанських пісень. А завершили імпровізований концерт співаки разом патріотичним твором «Там під львівським замком».

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz