Майстер, воїн і патріот

Майстер виробничого навчання ВПУ № 22 міста Сарни Микола БІЛОТІЛ – представник молодого покоління сучасних будівельників. Уже не один рік триває співпраця професійного училища та фірми «КНАУФ–Маркетинг».

На базі освітнього закладу відкрили регіональний навчально–практичний будівельний центр, що готує висококваліфікованих робітників за професією монтажник гіпсокартонних конструкцій, будівельний опоряджувальник із використанням технологій і матеріалів компанії. Центр, безперечно, необхідний на території району, де проживає понад сто тисяч населення. А маючи таких спеціалістів, яких навчає і Микола Білотіл, можна сказати, що в України є майбутнє.

Микола ще в школі обрав собі спеціальність будівельника. Тож після закінчення Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка став учнем ВПУ № 22. Після п’ятого курсу директор училища Володимир Городнюк запропонував пройти стажування й спробувати себе в ролі дублера майстра виробничого навчання. Попрактикувавшись, Микола Білотіл став студентом Національного університету водного господарства та природокористування, а згодом – майстром виробничого навчання ВПУ № 22.

Донині завдячує Володимирові Городнюку, якого вважає своїм старшим наставником, що дав йому спочатку шанс, а потім роботу, якою молодий чоловік пишається. Зауважив, що з групи, в якій навчався, в училищі залишились працювати четверо, в яких директор повірив, і не пошкодував про це. «Так, спочатку було важко, – розповідає, – але Володимир Павлович допомагав, підказував, як і викладачі та майстри кафедри будівельників, старші майстри та методисти. Читали додаткову літературу, щось шукали в Інтернеті. Звісно, не все одразу виходило, але ж не святі горшки ліплять».

На заняттях майстер використовує і додаткову літературу, і відео, і картки. Окрім того, не тільки теоретично чи на словах, а майбутні будівельники все можуть спробувати зробити власноруч. Скажімо, монтаж гіпсокартонних конструкцій у наш час, який поєднують із натяжними стелями, є дуже затребуваним.

У 2015 р., у чергову хвилю мобілізації, Микола чітко вирішив піти захищати Україну на сході. Подумав, чому одні мають бути там, а інші – ховатися? Спочатку пройшов навчання на Яворівському полігоні Львівської області, а потім потрапив у військову артилерію на 15 місяців. З дому проводжали мама, тато, брат і бабуся. Два дні не дочекалася ненька сина в чергову заслужену відпустку, не витримало материнське серце. Отримавши сумну звістку на фронті, його одразу відпустили, дали машину, бо тяжко було дістатися, гроші на квиток. Отець Володимир, люди, рідні добу перечекали, не хоронили матінку, поки син добирався додому.

Повернувшись через 15 місяців у Сарни, знову прийшов у рідне училище. Тепер із посмішкою згадує, як років десять тому вдома робили ремонт і вперше на практиці шпаклював стелю. Побачивши роботу хлопця, родичі почали один за одним просити допомогти зробити і їм ремонт. Тоді, каже, ще не було таких сучасних шпаклівок, як зараз.

Радить і наполегливо рекомендує вихованцям усе пробувати робити власними руками. Однозначно, добре вивчити спочатку теорію. Бо одне – бачити, як, для прикладу, пристосувати гіпсокартон (усе нібито просто у відеоролику), і зовсім інше виходить на практиці, коли й за один день не зробиш те, що триває в кадрі півгодини. Навіть як правильно замісити розчин чи підрізати й приклеїти на стіну багет. Усе приходить із досвідом, а досвід – із роками.

Наша молодь уміє працювати, каже Микола. Його друзі об’їздили всюди побували й за кордоном. Якщо працювати легально, скажімо, в Польщі, отримують за роботу 15 злотих за годину. Звісно, в Україні таких грошей не заробляють. Попри те, що вони там чужі, та й проживання і харчування недешеві, не збираються повертатися раніше, ніж у кінці осені, коли почнуться холоди.

Звісно, молодий чоловік, як і кожен у його віці,  мріє про родину, власний дім, автомобіль, але плани озвучує просто: «Як Бог дасть». Побувавши на справжній війні, побачивши її жахіття, залишився таким же врівноваженим, спокійним, яким його бачила декілька років тому. Завдячує рідним, колективу училища й особисто директору Володимиру Городнюку, духовному наставнику отцю Володимирові за допомогу та молитви за нього. Радить хлопцям-побратимам, які скаржаться, що їм не надають психологічну допомогу чи путівки на оздоровлення, радіти, насамперед, тому, що повернулися додому живими.

Насамкінець Микола Білотіл побажав успіхів і здоров’я, безліч нових реалізованих проектів, творчого натхнення в нелегкій праці, гідної заробітної плати колективу навчального закладу, а його керівнику Володимиру Городнюку й надалі високо тримати марку ВПУ № 22. Нехай щодня кожного супроводжують успіх й удача, світить сонце на мирному небі.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz