«Поцолуймоса, моя свашечко…»

Мене завжди захоплювало немовицьке сільське весілля, весільні пісні, які виконують ніби магічну функцію замовлянь. От тільки вслухайтеся в слова, що супроводжують обряд злучання свічок: «Ліпітеса, свічі, любітеса, дити. Свічі злєпіліса і дити злюбіліса». За народними уявленнями, ритуал злучання свічок оберігає подружню пару від розлуки та зради, що підтверджують рядки з пісні, яку виконують у Немовичах:

Покотиласа да хордувина

Да й по битуй дорози,

Поцолуймоса, моя свашечко,

Хоч на першом порози.

І твоя свєча, і моя свєча,

Да стулімо докупи,

Шоб нашим диткам молодесенькім

Да не було розлукі.

У традиційному поліському весіллі свічка освітлює таїнство виготовлення короваю, його прикрашання, посади молодих, ритуальну трапезу, розподіл короваю, зміну дівочого головного убору на жіночий. Важливу функцію виконує свічка також при злучанні родинних вогнищ двох родин.

Алла Гордієнко народила й виховала з чоловіком сина Ярослава та доньку Галинку. Одружила Ярослава, видала заміж Галинку, тож має дві свахи й з обома підтримує дружні стосунки. Бо кажуть, коли добре нашим дітям, то добре й нам. Одна сваха, Лариса Овдєєва, підтримує її сина, а друга, Галина Малаш, добре ставиться до її донечки.

Алла народилася в Немовичах. Її батьків уже давно немає на цьому світі. Мама була простою сільською трудівницею. Дуже роботяща, з дітьми – завжди лагідна й добра, такою залишилася в її пам’яті. Як і кожна проста сільська жінка, тримала на своїх плечах усе господарство й двом дітям лад давала. Мовчки переносила всі сварки й неприємності з вимогливим чоловіком.

Через мамине каліцтво Аллі довелося змалку багато працювати. А щоб не проспати зранку та вчасно подоїти корову, могла читати книги, які й тепер її захоплюють, до світанку. Адже коли її однокласники читали художні твори у хрестоматійному збірнику, дівчина прочитувала їх повністю. До речі, ніколи не пропускала уроки, розповіла Галина Наконечна. Нехай вибачать уже тепер учителі, багатьом своїм однокласникам Алла писала твори з української літератури. І навіть сама склала сценарій «Українських вечорниць», які проводили в школі.

Мабуть, від мами Аллі дісталися такі риси характеру, як лагідність, толерантність, доброта. А ще жінка дуже відповідальна, якщо щось пообіцяє, то обов’язково це виконає. Готова кожному прийти на допомогу й розрадити не тільки словами, а й підтримати.

Невеликі статки в родині не дали їй можливості вчитися після школи, але вона знає набагато більше, ніж дехто з тих, хто здобув вищу університетську освіту за батьківські кошти. Нині, працюючи не один рік у приватного підприємця Віктора Ковпака, може позмагатися у знаннях господарських товарів і будівельних матеріалів, які продає, з чоловіками. Не просто продає, а порадить, що краще придбати. Вона добре знає смаки й уподобання відвідувачів, що кому запропонувати, тож ніхто не виходить із магазину без покупки. Завжди врівноважена, усміхнена, безвідмовна та спокійна, кажуть про неї односельці.

Алла – незрівнянна майстриня з випічки та кондитерських виробів. Працьовита, як бджілка, робота в її руках просто горить. І на городі встигає попоратися, і в ліс по ягоди чи по гриби піти, коли вихідний, і консервацію вчасно закрити. Вишиває, в’яже спицями, на зиму всім рідним  вив’язала шкарпетки, щоб не мерзли. Любить квіти й вазони. Одно слово, для свекрухи, яка давно для неї стала мамою, і на честь якої назвала свою донечку, кращої помічниці не знайти.

Чоловік Віктор упродовж років трудиться на залізниці. А у вільний час – завзятий рибалка та грибник. Їхнім із Аллою стосункам понад двадцять років. Він вдячний дружині за розуміння і підтримку.  Адже перед одруженням дехто переконаний, що його сімейне життя буде просто казковим. Коли ж виникають незгоди, така людина настоює на своєму й дивується: «Як моя «ідеальна пара» може мати інший погляд на ситуацію?». Через подібні нереалістичні сподівання людина схильна вишукувати в іншому недоліки й не поспішає прощати.

Алла теж вважає, що головною рисою характеру жінки повинно бути вміння пробачати. Взагалі прощення, особливо в сімейному житті – запорука довгого щасливого шлюбу. А всяке розмахування шаблею, рубання з плеча, грюкання дверима ніякої користі нікому не приносить. Розбіглися, розійшлися… Практика життя доводить, що гарячкувати не потрібно.

Подружжя Алли та Віктора Гордієнків уже тричі бабуся та дідусь. У наш час саме дідусям і бабусям все частіше доводиться пристосовуватися до молодих, бути готовими прийняти їхні новації. Коли відносини в родині хороші, то поради старших, тим більше, якщо вони нечасті, здаються цінними й не викликають невдоволення. Люди старшого покоління мають пам’ятати, що їхні діти вже є главами власних сімей. У конфліктних ситуаціях можуть згадати свої стосунки зі старшим поколінням, коли вони були молодими й несли відповідальність за своїх дітей, і цей життєвий досвід допоможе уникнути зіткнень із зятями й невістками.

Алла ти Віктор по-справжньому люблять своїх онуків, діти для них не тягар, і вони дійсно хочуть бачити їх у майбутньому насамперед хорошими людьми. Любити – це просто любити, каже Алла Гордієнко, і вселити в дитину віру, що люблячі її ніколи не відштовхнуть. Так уже виходить, що онуків виховуєш раціональніше і вдумливіше, розумніше. І якщо для дитини бабуся і дідусь – такі ж близькі люди, як і мама з татом, то в дев’яносто дев’яти випадках можна бути впевненими, що вони виростять малюків гідними, розумними та відповідальними людьми. Головне – вміти любити близьких.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz