Спекотне літо 1942-го…

«Нас не уб’ють? Нас не уб’ють?» – питало маму хлопченя. Убили всіх

28 серпня 2018 року. На вулиці хмарно, але тепло. Околиця Сарн. Як легко дихається в лісі. Тиша. Щоправда, здалеку чути звуки міста. Поруч – огорожа військової частини, за якою DSC_8074зкипить робота. Якось стало не так затишно, бо відразу ж нахлинуло: «У нас іде війна…». Страшна, кровопролитна, що у своєму ненаситному вогні знову спалює мрії та надії українців, забирає життя найкращих синів України. Чорна сила косить і юних, і сивочолих… Знову плачуть матері, вдови, діти…
Саме тут, у нашому прекрасному місті, у вже далекому 1942 році сталася страшна трагедія. Саме цією дорогою 76 років тому тисячі людей ішли назустріч смерті. А вина їх була тільки в тому, що були євреями. Щороку до місця їх масового розстрілу в ці спекотні серпневі дні йдуть сарненці, гості міста, які приїжджають із далеких країн, представники влади та єврейської общини. Несуть квіти, за давнім єврейським звичаєм, кладуть до підніжжя меморіальних плит камінці.

DSC_8058зРозпочала мітинг-реквієм директорка Сарненського історико-етнографічного музею Вікторія Дашко:

– Голокост, що випав на долю єврейського народу, знищив дві третини населення Сарненщини. На жаль, ми не дізнаємося вже ніколи, яким би було наше місто, якби вони залишились живими. Адже серед них було дуже багато талановитих людей, які б розвивали його й далі.

…Хвилина мовчання скапувала непроханою сльозою, стікала важкими секундами, закликаючи пам’ятати про невинно убієнних.

Коли нацисти ввійшли в місто, встановили жорстокий окупаційний режим. Переписали все населення, і єврейське також, розповідала Вікторія Дашко, нагадуючи присутнім про події, що сколихнули згодом світ своєю небаченою жорстокістю. У квітні 1942 р. німецька влада видала новий наказ: протягом 15 днів створити гетто, куди зігнали все єврейське населення міста Сарни, навколишніх сіл і ближніх районів. Обнесли його двома огорожами з колючого дроту. А вже 26-28 серпня 1942 року розпочалися страшні дні ліквідації гетто. Люди розуміли, що це були останні години їхнього життя.

Продовжив сумну розповідь депутат міської ради, краєзнавець Василь Кушнір: «На ранок 26 серпня всім євреям наказали зібратися на площі міста, а всі інші особи не мали права з’являтися до обіду на вулиці. Їм сказали, щоб готувались до переселення на інші території, зокрема на Харківщину, тож із собою мали взяти продуктів і речей на 3 дні. За допомогою українських поліцаїв нацисти провели рейди по гетто. Тих, хто не міг іти, виводили й садовили на підводи. Здогадуючись про трагедію, люди масово здійснювали самогубства, їх тіла так і залишали в будівлях. Інших вишукували в схронах, криївках і виводили на вулицю. Робили це в тишині німій, без жодного пострілу. Колони формували по 6 чоловік і вели через переїзд, обабіч ішли поліцейські. Згодом змусили скинути речі у величезну кучу…

DSC_8055зНа околиці міста, у лісі, вирили величезні рови. Людей ставили обличчям до ями й стріляли в потилицю. Коли вони наповнювалися, живим пропонували знайти вільні місця там, щоб полегшити роботу могильників. Розстрілювали декілька днів. Поранені, рятуючись, відповзали, але їх знаходили, небагатьом вдалося врятуватися.

Перед стратою вбивці забрали у своїх жертв прикраси й інші цінності, згодом награбоване вивезли в Берлін. Та найжахливішим було те, що фашисти розважалися, спостерігаючи, як деякі місцеві жителі приходили сюди, сподіваючись знайти щось цінне».
«Для торжества зла потрібна лише одна умова – аби хороші люди сиділи, склавши руки», – сказав задовго до Голокосту англійський філософ Едмунд Берк. Мабуть, саме тому нацизм і отримав шанс на існування, призвівши до страшних подій, які забрали мільйони життів у горнилі Другої світової війни. Але були й такі, хто, ризикуючи власним життям, рятував євреїв, згодом їх назвали Праведниками світу.

DSC_8111з
Фото Едуарда КОЛЯДИЧА.

…Пливла лісом єврейська мелодія, ридала скрипка в руках Тетяни Швед, тихо гомоніли люди, ніби боячись наполохати душі померлих, які навіки зосталися тут, щоб нагадувати нам знову і знову про страшні віхи нашої історії. Вони закликають нас пам’ятати, щоб не повторилося такого більше ніколи. А біда вже близько, вона в нашій хаті. Горить, палає схід, і знову гинуть безстрашні воїни та невинні люди. Ось така вона, «братня» любов Росії.

Єврейські священні книги гласять, що все прощається на світі, але не прощаються невинні жертви, сказав Василь Кушнір. Тож тим, хто розв’язав цю війну, варто пам’ятати, що відплата буде. А поки давайте не забувати про Голокост, адже це трагедія не тільки єврейського народу. Пам’ятати про своїх предків, розповідати про них дітям й онукам закликала Іда Шустик, бо тільки в пам’яті нашій сила, здатна єднати людей попри відстані. А вбили тут, додала, від 14 до 18 тисяч людей, тож забувати про цю трагедію не маємо права. У Сарни часто приїжджають нащадки колишніх єврейських сімей із Америки, Ізраїлю, Англії, щоб вклонитися праху своїх близьких. Вони ніколи не забувають про своє коріння. Тож пам’ятаймо й ми, щоб мати світле майбутнє.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz