Секрет молодості Лариси Ковальчук

Розповісти  читачам про сімейну лікарку Ларису КОВАЛЬЧУК попросила її 78-літня пацієнтка Ємілія Ніколайчук. У жінки падає гемоглобін, опухають ноги й болить серце. Вона не може ходити, хіба що до лавочки на вулиці біля будинку, де часом і застає її Лариса Миколаївна. У людей літнього віку чимало проблем зі здоров’ям.

Скажімо, Ємілія Корніївна лікувалася стаціонарно в лікаря-терапевта В’ячеслава Соколовського, також у Рівному. Оскільки живе поряд із Центральною районною поліклінікою, перебуває під наглядом своєї лікарки-рятівниці, яку порівнює зі швидкою допомогою. Тільки з тою різницею, що вона приходить вчасно на її прохання. «Чемна і ласкава, завжди чуйна, сяде поруч на дивані, – розповідає жінка, – поміряє тиск, послухає серце, а потім візьме у свої мої шершаві руки, яким не допомагає ніякий крем, погладить ноги, не гидує. Поспілкується, уважно вислухає. Випише всі необхідні ліки для серця, часто безкоштовні. Адже 1800 грн пенсії мало на що вистачає, в основному й витрачаю гроші на медикаменти. Сама, буває, й зателефонує, коли потрібно прийти в поліклініку забрати їх».

Зустрівши сімейну лікарку Ларису Ковальчук, якби побачила її на вулиці й без медичного халата, зізнаюсь чесно, подумала б, що переді мною дівчина-юнак, а не мама двох дорослих синів і лікарка з 25-літнім стажем.

Жінка потрапила на Сарненщину за розподілом, закінчивши Луганський медичний інститут. Родом із Луганщини, де і нині проживають батьки. Проходила інтернатуру в терапевтичному відділенні, яке тоді розташовувалось у Дубках. Хорошими наставниками стали Віктор Кіранчук, В’ячеслав Соколовський, Людмила Чиченіна. А потім одразу стала працювати в КЗ «Сарненська ЦРП». Лариса Ковальчук ніколи не конфліктує і ставиться до пацієнтів із повагою і теплотою, уважно вислуховує, оглядає, консультує та лікує однаково сумлінно всіх хворих, які обрали її як сімейну лікарку. Хоча люди бувають різні, у неї вистачає терпіння не тільки слухати, а й почути кожного пацієнта. Адже працює щоденно впродовж чотирьох годин у поліклініці, а потім їде на виклики. Недоліком вважає те, що інколи йде на поводу у хворого, який не хоче лікуватися стаціонарно, бо вважає, що має право й удома це робити. Тендітна доктор замість того, щоб змусити лягти в лікарню пацієнта, погоджується виходжувати його вдома чи амбулаторно. А ще дуже сором’язлива. Їй легше зробити все самій, ніж когось попросити про це.

Як мама й дружина, вона дуже сувора. Тепер її обидва сини – Тарас і Борис – уже студенти, навчаються в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана, але пам’ятають, як мама змушувала їх вчитися навіть на канікулах улітку. Можливо, тепер і вдячні за це їй. Аби частіше спілкуватися з нею, подарували їй сучасний телефон.

Прошу Ларису Миколаївну порівняти роки, коли тільки починала працювати (25 років тому), з нинішнім періодом, і сказати, що змінилося відтоді, які хвороби прогресують:

– Як свідчить статистика, сьогодні переважають серцево-судинні й онкологічні захворювання. Страшно те, що онкохворі відмовляються лікуватися через дороговартісне лікування, часто доводиться чути від них щось на кшталт: «Що Бог дасть». Менше стало хворих із бронхіальною астмою. Пам’ятаю, коли приїхала, було дуже багато чоловіків, які задихалися, зараз таких немає. Нині ця хвороба контрольована, і є медичні препарати, що суттєво допомагають. Не скажу, що дешеві, але, принаймні, можна хоч раз на три місяці щось виписати. Окрім того, є соціальна програма, відповідно до якої почали вводити спеціальні картки «Орандж кард». Їх власникам надають суттєву знижку на визначений перелік лікарських засобів, які використовують для лікування бронхіальної астми. Помолодшав і цукровий діабет. Якщо раніше спостерігали його більше в літньому віці – у 70-літніх, то тепер виявляють у 50 років. Аби застерегти себе, рекомендую вести здоровий спосіб життя, не переїдати, контролювати вагу, багато ходити.

Сама Лариса Ковальчук долає шлях пішки, адже хворі, яких треба відвідувати, мешкають на різних вулицях. Лікарка майже 20 років, після народження меншого сина, безперервно бігає вранці до озера Селянське. Піднімається о 5.30. Після бігу обливається холодною водою. Тепер зрозумілий секрет її молодості. А на роботі ніколи не побачите цю привабливу жінку без природного макіяжу.

Як виявилось, вона з чоловіком ще й господарство тримають. Полюбляє займатись дизайном власного одягу. І хоча має швейну машинку, переважно працює з матеріалами руками, особливо коли це шкіра або хутро.

Лариса Миколаївна народилась у багатодітній родині, де, окрім неї, зростали ще дві сестри й два брати. Менший рік тому помер, не доживши й до 40 літ. Тато хворіє на онкологію. Сестри, які в Луганську мали квартири, через війну втратили все. Одна знімає житло в Харкові, друга перебуває в Лисичанську. Звісно, батьки переживають за дітей. Лариса Ковальчук із рідними бачиться нечасто, та й дороги, якими довелося їхати на похорон брата, важко назвати дорогами – до колін ями, роз’їжджені танками. Звичайний транспорт чи маршрутки не ходять, а залізничний – тільки до Харкова.

Знаєте, про що подумала? Кожен хороший лікар дуже добре знає всіх своїх пацієнтів, але не всі хворі добре пізнають особистого цілителя. Тож, мабуть, не завжди повинні вимагати від нього можливого й неможливого тільки для себе. Так, як, скажімо, у Лариси Ковальчук, до якої, як до сімейної лікарки, знаючи її поступливий характер, хоче потрапити багато людей, теж не повсякчас легко на душі. Буває, й сама потребує підтримки не тільки від чоловіка та родини. Отож чомусь пригадала поширене колись гасло в різних установах: «Будьмо взаємно ввічливі!». І правда, давайте не просто поважати один одного і любити не тільки себе, а й ближнього.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz