Поезію відчуває серцем

Ця дівчина народилася і жила в Сарнах. Закінчила ВПУ № 22 міста Сарни, за фахом – перукар-модельєр. Однак після училища спочатку працювала диспетчером маршрутного таксі, а тепер трудиться в галузі харчової промисловості, заробляючи на життя недалеко від столиці.

Через складні життєві обставини, змушені були з мамою змінити місце проживання і тепер мешкають у селі Немовичі, де придбали будинок. У соціальних мережах вона зареєстрована як Ірина ОРФЕЙ. Чому саме такий псевдонім, поцікавилася в Ірини:

– Дуже подобається співачка Алла Пугачова. Проривом для Пугачової, яка високо оцінила й нашу Тіну Кароль, стала її участь у конкурсі «Золотий орфей-75» з піснею Арлекіно. Тому вирішила взяти собі слово «орфей» за псевдонім.

– Скільки часу вже пишеш вірші?

– Нещодавно відзначила приватне свято душі. Уже 10 років як пишу. Це для мене не перемога. Ні. Пишу – значить, живу. 10 років тому, коли мені виповнилось 14, написала свою першу поезію, про Бога. На жаль, вона не збереглася. Нехай була тоді ще дитиною, багато чого не розуміла в житті, але вже тоді писала про головне.

Минуло чимало років. Тепер мої теми – любов і печаль, дружба і ненависть – те, чим живу сама й інші. Настільки можу зрозуміти людину, що з нею відбувається, що часто мої слова самі виливаються і не завжди папір.

Із 2016-го без поезії не можу прожити і дня. Ці роки дали свої плоди: було і щастя, і горе, любов і розлука. Але найголовніше, що життя на цьому не зупинилося і я продовжую писати. Багатьом людям, які поруч і підтримують мене, низький уклін і щиро дякую за це.

– Тебе хтось сильно образив?

– Кожна людина відчувала біль, образу, злість. Але не кожен уміє прощати. Треба вчитися завжди пробачати. Дякувати за все і просто йти. Йдучи – йти. Всі ми гості на цій землі, все, що з нами відбувається, – це історія, пригода нашого життя. Як би хотілося мати чарівну паличку й одним її дотиком зробити світ добрішим, деяких людей розумнішими. А декотрим по голові нею гарненько надавати. Головне, продовжила б життя маленьким дітям, які пішли з життя занадто рано.

Багатьом людям у своїй реальності сказала: «Прощавайте», і думаю, зробила правильно. Вся наша дійсність – це конкурс. Перші наші судді – вчителі, які ставлять оцінки. Потім відбувається конкурс «Місце в житті» – інститут. Далі змагання «Вийти заміж», коли шукають і обирають супутника чи супутницю життя. Напевно, це більше схоже на конкурс краси, ніж пошук щастя. Але треба пам’ятати, що Головний Суддя завжди поруч у нашому житті – це Всевишній. І не забувати про це ніколи.

– Про що мріяла в школі?

– Пов’язати своє життя з музикою. В 14 вперше вийшла на сцену, співала. Саме тоді була справжньою. А в житті – різна. Часто ідеалізуюдружбу, задумуюсь над відносинами між жінками та чоловіками. Буває, проходить не один місяць, щоб зрозуміти, чому саме так усе ірина орфейвідбувається.

– Хто є першим слухачем твоїх віршів? І чи писала коли на замовлення?

– Викладаю написане одразу на своїй сторінці у «Фейсбуці». А на замовлення… У дитинстві, ще в школі, 16-літні дівчатка просили написати вірші хлопцям. Уявляла себе на їхньому місці, звісно, хотіла, щоб їм сподобалось. Одна дівчинка просила навіть двічі про послугу.

– Скажи, Ірино, з Тобою важко дружити? Які свої звички вважаєш поганими, а які – хорошими?

– Зі мною легко. Є подруга, з якою разом упродовж семи років, ще зі школи. Щодо поганих звичок, то я дуже сильний власник – якщо моє, то моє. Також дуже великий критик того, що пишу. Не сподобалося – одразу знищую.

У житті кожен грає свою роль, і якщо гра є нещира, дуже це відчуваю. Скажімо, на роботі, де працює майже 300 чоловік, усі різні. Трапляється, не знаєш, на якому рівні з ким спілкуватися.

– Хто для тебе є взірцем?

– Сильні духом люди, які мене оточують. Саме їхнє розуміння життя і душу намагаюсь описати на аркуші паперу. Завжди ціную таланти, захоплююсь ними.

– Прочитай щось з останнього, будь ласка.

– Сквозь непогоды и ненастье
Пройди сквозь бурю и ветра.
Лети, лети навстречу счастью
На крыльях света и добра.

Напрасно время не теряй
И, как весенние цветы,
Кусочки счастья собирай
В полях любви и доброты.

А в тех полях земля кружится
В бесконечном вальсе теплоты.
Конечно, чудес много случится,
Если поверишь в это ты!

– А українською?

– Рано-вранці, десь о п’ятій,

Прокидається весь світ.

Він ошатно одягає,

Наряджає все у цвіт.

За горами ллється річка,

Сонце промені пуска.

У віконце, ніби стрічка,

Заглядає неспроста.

Все живе, вирує, пахне,

Звуки щастя здаля.

І стихають біль і рани,

Спасибі тобі, матінко земля.

– У тебе є улюблені свята?

– Моє особисте свято – перша неділя осені. Як не дивно, не відзначаю день народження впродовж останніх двох років, осінь – моє торжество. Колись у вересні, у віці 7-8 років, ходила вулицями міста Сарни, де виросла й провела дитинство, віталася й посміхалася всім перехожим. І рахувала, скільки усмішок побачу й скільки відповідей почую. І коли налічувала 20 – щастя було – не передати словами. Шкода, що в дорослому житті все не так просто. Хоча все можливо виправити добрим словом і посмішкою. Тож посміхайтеся і радійте кожному дню.

– Дякую, Ірино, за розмову. І нехай завжди буде натхнення писати.

– Дякую.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz