Життя присвятив лісу

Невдовзі професійне свято відзначатимуть працівники лісу – люди, які віддають усі сили, щоб наше Полісся і надалі славилось зеленими шатами. Доглядати за ними, повірте, – нелегка справа, що потребує великої праці, відповідального ставлення, уважності й фахового підходу.

Спеціалістом, який опанував усі професійні премудрості, є ветеран лісової галузі, майстер лісу Карпилівського лісництва Сарненського лісового господарства Микола ТВЕРДИЙ. Саме сьогодні на життєвому шляху він зустрічає день народження. Цей мудрий, добрий і скромний чоловік практично все свідоме життя пропрацював у лісі, і з року в рік примножував любов до нього. Тож про специфіку роботи в лісництві, проблеми наших лісів спілкуємось із досвідченим фахівцем.

– Миколо Васильовичу, скільки років присвятили лісу?

-Уже 31 рік. Скільки себе пам’ятаю, стільки моє життя пов’язане з лісом. Змалку збирали шишки, насіння різне заготовляли. Школярем з усім класом приходили висаджувати сосни й подекуди березу. Так я серцем прикипів до лісу. Часто спостерігав, як працювали дорослі. Тож свідомо вступив до Кременецького лісотехнічного технікуму, відслужив в армії. І ось уже з 1987 року працюю в Карпилівському лісництві. За час роботи мав різні спеціальності, нині на посаді майстра лісу. Проживаю в селі Карасин, де народився, і мій обхід теж там поруч.

-Можливо, прийшли в лісівничу професію з династії?

-У цій сфері працювали два моїх дядьки, і батько теж, щоправда, в колгоспному лісі. Діти ж лісівничу справу не обрали, а от племінники зараз здобувають фахову освіту й згодом її продовжать.

-А як змінився поліський ліс із тих Ваших дитячих спогадів і до сьогодні?

-У роки мого дитинства тут були пустельні території. Десь частково ліс і тоді ріс, але великі площі створили руки людей, які поставили собі мету виростити дерева на бідних піщаних ґрунтах. Тож ліси тут здебільшого рукотворні, вважайте, повністю насаджені й вирощені фахівцями за великий період часу.

-Це все відбувалось на Ваших очах?

-Так, я тоді ще підлітком був. Так звані Мар’янівські гори засаджували чималими зусиллями: прокопували рови, засипали їх завезеним чорноземом і висаджували сосну. Буревії несли пісок, замітали все довкола пилом. Тому на окремих площах садили верби, щоб укріпити ґрунти й захистити їх від вітрової ерозії. А потім створювали соснові культури,  чергували їх із березою. В це вкладена титанічна праця. Уявіть, скільки зусиль необхідно, щоб на місці піщаних пустель виросли ліси!

-А чи вірили тоді місцеві жителі, що тут можуть бути такі багаті соснові ліси, що годують людей, дають прихисток тваринам?

-Дехто вірив і трудився з ентузіазмом, а хтось казав, що то марна праця. Але ж в усі часи ліс дарує блага людям. Ця істина відома здавна. Недарма в часи Голодомору люди намагалися втікати туди, де є ліси. А наш Поліський край пережив ті страшні часи порівняно легше, ніж інші регіони.

-А чим відрізняється робота лісівника в минулому, коли Ви тільки прийшли в професію, і зараз?

-Найпомітніше, що стало більше механізації. Зараз є всі умови, щоб нормально працювати, майже без ручної праці. Колись відвантажували вручну, а зараз – механізовано. Стало все по-іншому. Набагато легше оберігати масиви від пожеж, коли встановили відеоспостереження. Кардинально змінились методи вирощування посадматеріалу. Але при всьому цьому цінуємо й досвід дідів-прадідів.

-А ставлення людей і працівників до лісу змінилося?

-Як і колись, так і зараз суспільство переживає за ліс. Навіть молоде покоління переймається. В нашому колективі є чимало хлопців, які уболівають, піклуються, не кажучи вже про лісничого та лісників. Коли дерева сохнуть, то не можемо спокійно на це дивитись. Стає боляче, адже його треба зрізати й заново виростити. Це великі затрати, час, людські ресурс. Ніхто не хоче зрізати дерева дочасно. Добре, коли вони ростуть до віку стиглості, дають цінну ділову деревину. Але більшість знають про біду сьогодення, коли через засилля шкідників соснові ліси гинуть.

-Чи багато на території Карпилівського лісництва вражених насаджень?

-Дуже. Буває, що ще геть зелені дерева, вражені шкідниками, а вже за два тижні обсипаються вщент. Це боляче спостерігати. Нам не дозволяють ліс зачищати так, як того потребує ситуація, тобто зрізати дерева, щойно з’являються перші ознаки захворювання. Вважають, що ми зловживаємо цим. Особливо громадські активісти, які не розуміють суті справи й не знають, наскільки це небезпечно. Якщо вчасно не прибрати пошкоджені дерева, то шкідник переселяється на сусідні.

-Але ж і головне – зробити все, щоб ліс на Поліссі й далі був…

-Так. Усе ж переконалися, що найкраще в таких випадках допомагає санітарна рубка. Приміром, у Польщі, де також шириться подібна проблема, лісничий має право відвести в рубку ділянки до 50 сотих, без жодних дозволів чи погоджень. А в нас поки дочекаємось необхідних документів, то ділянку вже встигають знищити короїди. І замість сортиментної деревини забираємо вже дров’яну. Якщо на момент виявлення захворювання вирубати дерева, це ще буде діловий ліс, а чим довше вони стоять, тим більше коштів втрачається. Крім того, прибирати насадження можна в певні періоди. Чимала проблема ще й у тому, що короїди розмножуються саме в «сезон тиші», в який віднедавна заборонили будь-які вирубки, навіть санітарну.

-Мабуть, пам’ятаєте багато різноманітних фрагментів, як благополучних так і тривожних днів. А коли було найскладніше?

-Найважче для лісівника – це гасіння лісових пожеж. Якось чергував й отримав команду їхати пожежною машиною в Маслопущу. Це була страшна ситуація. Горіли навіть хати, худоба. Директор попросив, аби допомагали перш за все людям. Але ж і ліс треба було рятувати. Коли там побороли стихію, то того ж дня, до вечора, перебазувалися в Руднянське лісництво, де теж була жахлива пожежа. Пробиралися через непросвітний дим. Тоді, на жаль, не спинили стихії. Огарки рослинності несло вітром в обійстя селян. Доклали неймовірних зусиль, щоб вберегти від загоряння село. Вогонь знищив багато молодих насаджень. І це найстрашніше явище, яке бачив у професійних буднях. Звірі розбігалися в усебіч. Комах різних скільки тоді не вижило.

-Як часто трапляються такі пожежні катастрофи?

-Хвала Богу, такі випадки нечасті. Всього за моєї пам’яті було чотири загоряння, але вдавалось їх вчасно виявити й ліквідувати. Сподіваюсь, більше не доведеться це спостерігати ні мені, ні наступникам. Пригадую також, як ще в 90-х роках минулого століття велика сталася пожежа поблизу Карасина. Вогонь так швидко поширювався, захопив уже й будівлі в населеному пункті. Могло згоріти все село. Тож вочевидь знаю, лісові пожежі – це дуже серйозно й страшно.

-Кажуть, теперішня техніка допомагає відслідковувати загоряння.

-Так, зараз за допомогою відеокамер бачимо дим, то за лічені хвилини вже знаємо, куди їхати й що там сталось. А це дуже важливо – вчасно виявити та зупинити вогонь, щоб не поширився на великі території. А ще мінсмуги проорюємо та проводимо багато інших профілактичних заходів.

-А які найприємніші робочі моменти можете пригадати?

-Приємно, коли бачиш результати своєї роботи. Йдеш лісом, а там здорові насадження. І око радіє, і серце. Навіть коли вже не працюватиму, то ділянки, які засаджував своїми руками, залишаться і нагадуватимуть про роки роботи. В моєму обході є бесідка, там викопав криницю, доглядаю за нею, і люди мені дякують. Це приємно. Навіть дрібницю якусь зробиш – кладку через канаву прокладеш, дорогу підправиш – і то вже громадяни вдячні. Все приносить радість, якщо зробити користь для земляків і природи.

-А чого б Вам ще хотілось у майбутньому для рідних лісів?

-Щоб жуків не стало, і щоб ліс спокійно міг рости. Це була б найбільша моя радість. Площі уражень збільшуються, страшно подумати, чим це може закінчитись. Бо ж розумію, яка це велика загроза для поліських лісів. Якщо сама природа не зупинить і фахівці лісового господарства не будуть оперативно реагувати на них, то може бути, що на великих територіях взагалі сосни не стане. А це неприпустимо, бо наш ліс без сосни – не ліс.

-Як знаходите спільну мову з особами, які відвідують ліс? Адже бувають випадки невігласького ставлення до насаджень, розпалювання багать, засмічення…

-Треба мати підхід до людей. Одні нормально сприймають пояснення чи зауваження, адекватно, а інші можуть і обізвати, навіть кидатись у бійку. Різні випадки, але намагаємось їх вирішити без зайвих скандалів, сварок.

-Ділянок особливого засмічення лісу Ви не помічали?

-Ні, на території нашого лісництва таких немає. Періодично біля озера (його називають «Динамо»), де відпочивають люди. Дехто прибирає після себе сміття, а інші залишають. Поводяться з природою так, ніби вона вічна й служитиме незалежно від ставлення до неї.

-Не шкодуєте, що присвятили життя лісу?

-Ні, це благородна справа. Я за роки роботи посадив 120 гектарів молодого лісу. З нього вже можна брати ділову деревину, а ще збирати гриби та ягоди. Заради цього варто було жити й працювати.

-Як наставник, що можете сказати про фахівців, які приходять у цю галузь?

-Звичайно, навчальна теорія і практика дуже відрізняються. Але нові працівники стараються швидко втягнутись у роботу й трудитись на рівні з досвідченими наставниками.

-Є вже побратими, які перейняли Ваш досвід і трудяться старанно пліч-о-пліч не перший рік?

-Є, це і лісничі, і майстри лісу Іван Калюх, Анатолій Оленіч.

-А серед молоді, які мають мало стажу, але вже утвердились у професії?

-Так. Це Олександр Кацюба – старший майстер, який добре себе зарекомендував. Це мій послідовник, тому мені приємно, що він нині добре працює. Борис Костецький теж демонструє вміння та старання вже декілька років.

-Колектив Карпилівського лісництва значну увагу відводить благоустрою садиби, щоб там було гарно… Чи є і Ваш вклад у цьому?

-Авжеж. Ще в 1976 році почали завозити сюди чорнозем, копали траншеї, садили самшити, різні дерева: горіхи, ялину сріблясту, туї. Відтоді змінилося вже декілька лісничих. Основу заклав ще Адам Ковалець. Потім Григорій Радько дуже багато зробив задля озеленення. З приходом директора Сергія Белелі лісгосп ще більше змінився. Обрізали деякі дерева, реконструювали садибу. І коли чергуємо, то підстригаємо, підливаємо, належно доглядаємо живоплот і весь дендропарк.

-Багато зусиль доводиться докладати, щоб доглянути такий вишуканий зелений куточок?

-Звичайно, але знаходимо час і сили. Бо ж якщо робити свою справу на совість і з любов’ю, то все виходить.

Залиште коментар

1 Коментар на "Життя присвятив лісу"

Повідомити
avatar

сортувати:   найновіші | старіші | найпопулярніші
IrNik
Гість
IrNik
11 місяці 2 дні тому

Ми пишаємося! Дійсно все життя віддав лісові!!

wpDiscuz