Довге – сучасне село з понад двохсотлітньою історією

Майже за 20 км від Сарн простягнулось мальовниче село Довге, що адміністративно підпорядковане Тутовицькій сільській раді. Перше, що помічаєш, в’їхавши в населений пункт, – ошатні будинки, відсутність асфальтного покриття та надзвичайно допитливих людей. Деякі мешканці, а їх у Довгому 1211, розпитували більше, ніж відповідали.DSC_6643Цікавились, чому журналісти приїхали саме сюди і що хочуть дізнатись. Ця публікація і є відповіддю, адже в селі є на що подивитись і з ким поспілкуватись.


Довге колись і нині

Цей населений пункт заснували ще наприкінці 18-го століття, коли західноукраїнські землі належали Польщі. Довгим його й назвали поляки, вкладаючи буквальний сенс: населення простягалося довгою смугою понад лісом. Нині в забудові села мало що змінилось – головні його об’єкти, серед яких школа, ФАП, клуб, заклад торгівлі, поштове відділення, розташовані вздовж однієї вулиці – Центральної.
DSC_6645До початку Другої світової війни люди жили в мирі незалежно від національності. Згодом ситуація змінилась. На території села утворився загін українських націоналістів, що ворогував із польським населенням. У вирі тих подій у Довгому загинуло три поляки – сім’я Залевських. Місцеві розповідають, що в серпні їхні нащадки приїжджали з Польщі, аби відвідати місця поховання загиблих родичів.
Наприкінці війни Довге та прилеглі хутори спалили дотла, вціліли лише сім хат. Зараз мало що може нагадувати ті сумні факти з історії села. Адже воно виглядає сучасним і доглянутим. Про це свідчать DSC_6648численні новобудови, багато з яких можна сміливо назвати котеджами. Видає багату історію Довгого хіба що розбита дорога, встелена бруківкою ще минулого століття. Власне цю проблему жителі і вважають основною незручністю.

Як лікують і навчають довжанців?
Перше місце, куди навідались, був ФАП. Ззовні його приміщення нічим не відрізняється від звичайних сільських медзакладів, та всередині нагадує скоріше затишну квартиру: повсюди новенькі двері, пофарбовані стіни. «Майже закінчуємо ремонт», – з гордістю розповідає молода й амбітна DSC_6656завідуюча Ольга Леончик. Вона очолює ФАП уже півтора року, а ще з нею за здоров’ям односельців слідкують медсестра Лариса Царук і санітарка Тамара Зіненко. В селі хороший показник народжуваності, нині там проживають 29 дітей до року та майже півтисячі – віком до 14 років. «Зараз пора загострення простудних захворювань, а оскільки в Довгому проживає багато дітвори, то в основному звертаються саме через застуду. А от старше населення найбільше скаржиться на проблеми з артеріальним
тиском», – пояснює Ольга Вікторівна. Вона запевняє, що ліками добре забезпечені, все
найнеобхідніше мають на місці. Окрім основних обов’язків: прийому жителів в умовах ФАПу та вдома, патронажу дітей, здійснення маніпуляцій, надання долікарської та невідкладної медичної допомоги, медпрацівники проводять також просвітницьку роботу з населенням, спонукаючи DSC_6668укладати договори з сімейними лікарями.

Дізнавшись, що в Довгому так багато дітей, вирішили завітати й у школу. У Довжанській ЗОШ І-ІІ ступенів здобувають освіту 234 учні, знання яким передають 24 вчителі. В. о. директора Валентина Мамчиць розповідає, що школа в них невеличка, тому недостатню кількість класних кімнат компенсують двозмінним навчанням (у другу вчаться чотири класи). Педагоги викладають за освітніми програмами та працюють над покращанням успішності школярів. Пані Валентина ділиться, що минулоріч за успішність вручили 20 похвальних листів, переважно учням початкових класів, проте це більше, ніж у попередні роки, тому, вважає, рухаються в правильному напрямку. Також навчальний заклад є постійним учасником різних олімпіад, і хоч поки що DSC_6690призовими місцями похвалитись не можуть, але спонукають дітей до розвитку та вивчення наук. Випускники школи часто стають студентами коледжів, ВПУ, а дехто й університетів. «Також розвиваємо шкільне самоврядування. Цьогоріч уже провели вибори президента школи за всіма правилами: з бюлетенями, програмами кандидатів. Таку практику дуже полюбляють сучасні школярі, так вони стають соціально активними, обирають учня, якому довіряють. А президент, ким обрали Наталію Губеню, співпрацює з педагогом-організатором, ініціює заходи, що подобаються дітям», – пояснює в. о. директора.

Крім того, на базі школи функціонує гурток хореографії, всіляко підтримують художню самодіяльність. Так, нам вдалось оцінити роботи учнів на виставці «Дари осені», а DSC_6682також взяти участь в акції дитячого малюнка на асфальті, приуроченій до Дня миру. З надписів було помітно, що, перебуваючи нібито так далеко від війни, діти усвідомлюють її трагічність і непотрібність. Насамкінець запитали у Валентини Мамчиць, як втілюють реформу НУШ у маленькій сільській школі. Педагог розповіла, що на початку року отримали комп’ютери та принтери, також коридори та кімнати школи прикрасили новими тематичними малюнками, а от із постачанням підручників для першачків є проблеми, тому обходяться друкованими зошитами, і додала: «Втім, такі незручності нині є всюди, не тільки в нас».

А ще на базі ЗОШ в одній із класних кімнат із дошкільнятами займається вихователька Світлана
Леончик. Так сільська рада з освітянами села вирішили проблему відсутності дитячого садочка. Щодня Світлана Володимирівна грається з малечею в ігри, передає ази майбутніх шкільних DSC_6703дисциплін, учить малювати й робити вироби своїми руками.

Сільський клуб як осередок молодіжного дозвілля

Напередодні візиту в село в редакцію надійшов лист від молоді Довгого. Це була подяка тамтешнім клубом завклубом за організацію активного та цікавого дозвілля жителів. Тому розшукати цю жінку було першочерговим завданням. Євгенія Слюсар якраз перебувала у відпустці, але дізнавшись, що
хтось допитується про діяльність клубу, відразу приїхала. Тим, що молодь села настільки вдячна за її працю, була приємно здивована. Жінка розповідає, що очолює заклад із 2010 року. За цей час навчилась співпрацювати з молодими людьми, аби їхній тандем був максимально корисним і для них, і для клубу, і для розвитку села. «За роки роботи зрозуміла, що з ними головне домовлятись по-хорошому й будувати дружні стосунки, в DSC_6742основі яких взаємодопомога, повага, розуміння, а не бути строгим керівником», – ділиться педагогічними секретами пані Євгенія. Кожні вихідні та свята впродовж літа вона влаштовувала дискотеки, різноманітні заходи, концерти. Нещодавно організовували День села. «Я проводжу в клубі багато часу. Репетируємо, пишемо сценарії, щось придумуємо, запрошуємо гостей із сусідніх сіл на свята. Мені легко знаходити спільну мову з активною молоддю», – пояснює. А ще завклубом підтримала ініціативу проведення дитячих дискотек. Їх влаштовували у світлу пору доби влітку. Адже найменшим жителям Довгого теж хочеться потанцювати, тому приходили навіть із батьками.

DSC_6705У закладі культури діє гурток «Умілі руки». Власне багато різних технік роботи з папером, соломою, кавовими зернами, бісером та іншими матеріалами дітей вчать у школі на трудовому навчанні, яке викладає вже згадувана в.о. директора Валентина Мамчиць. А в клуб вони приходять у вільний час ці навики удосконалити, спробувати щось нове, аби виставити свою роботу на огляд в бібліотеці, що розташована в тому ж приміщенні. І справді, у маленькій кімнатці поряд із книжками очі розбігаються від різноманіття яскравих виробів, зроблених талановитими дітьми Довгого. Сприяє
організації таких куточків творчості бібліотекар Людмила Момоток, яка вже понад три роки там DSC_6697працює. В ході розмови з’ясувалось, що жінка надзвичайно талановита. Адже саме вона розмалювала місцеву школу, клуб і бібліотеку. З дітьми вчиться творити щось нове, вдосконалює здібності
художниці. Каже, що нині молодь втрачає інтерес до книжок, адже популярними стають їх електронні аналоги, проте є затяті читачі, які приходять у бібліотеку за новою літературою. Так, постійні відвідувачки Яна Леончик та Ольга Кухарчук якраз заглянули в книгозбірню за черговою порцією казок. Пані Людмила зізнається, що книжковий фонд книгозбірні, на жаль, майже не поповнюється. Нова література надходить єдиним способом: якщо її дарують чи віддають небайдужі. У бібліотеці ще є так званий музейний куточок зі старовинними речами, знайденими в Довгому, також облаштували краєзнавчу нішу, де зібрана архівна інформація про село, його традиції, побут, звичаї.

Не могли пройти повз поштове відділення Довгого. Листоноша Валентина ТЕТЕРУК відразу повідомила, що «Сарненських новин» уже нема: всі газети рознесли по домівках вчасно. Жінка розповіла, що пресу в населеному пункті полюбляють читати, а «районка» залишається серед лідерів передплат.

DSC_6727Розпочали в селі власну справу

Жителі сільської місцевості нашого краю переважно зайняті в сільському господарстві, рідше – лісовому. Довге не є винятком. Люди здебільшого живуть за рахунок функціонування власних домогосподарств, які підтримують щоденною клопіткою працею. Дехто в пошуках кращої долі подається на заробітки за кордон.

DSC_6757Проте є серед місцевих чимало людей, які почали займатися підприємницькою діяльністю. У Довгому довелось побачити чимало плантацій малини. І хоч удома господарів не застали, та односельці розповідають, що вирощують її вправні хазяї, які, до того ж, дають можливість підзаробити молоді в літній період.

Успішними підприємцями вважають також подружжя Миколи та Тетяни Момотків. Вони не місцеві, проживають у с. Орлівка, та в Довгому проводять багато часу. Адже на території колишньої ферми облаштували власну, де вирощують свиней. Там DSC_6761же відкрили маркет, в якому можна придбати практично все, що заманеться, а також кафе з літнім і зимовим залами, тому місцеві та жителі сусідніх сіл мають де відзначати важливі події чи просто відпочити. При вході господарі посадили чималий сад, наповнений різноманітними фруктовими деревами й унікальними декоративними насадженнями. Пані Тетяна скромно розповідає, що вони тільки починають свою діяльність, а коли здійснять усі задумані плани, то ще обов’язково запросять нас у гості.

Життя прожити – не поле перейти, або Нелегка доля баби Ганни

DSC_6767
Фото Василя СОСЮКА.

На хуторі за Довгим проживає ще одна людина, яку не могли обділити увагою. Ганна Кривко – ветеран Другої світової війни, яку колись вимушено забрали на роботу в Німеччину. У свій 91 рік бабуся згадує ті страшні часи, а коли розповідає, багато плаче. Жінка народилась у Кричильську, рано втратила матір, якої навіть не пам’ятає. Батько одружився вдруге, відтоді їй із трьома братами жилося несолодко. Коли розпочалась війна, батько пішов добровольцем на фронт, а Ганну, якій ледь виповнилось 15, забрали в Німеччину працювати на пана. Розповідаючи про непосильний дворічний труд за кордоном, постійно потирає руки та розглядає викручені пальці. Каже, доводилось самій доглядати десяток корів: годувати, доїти, випасати. А потім терпіти ночами страшенний біль у руках, який не пройшов і донині. Після закінчення війни пані Ганна повернулась у рідне село та вийшла заміж. Працювала в колгоспі й нажила з чоловіком чотирьох дітей. Саме найменша Люба і забрала стареньку до себе після смерті батька Терешка. Вже 16-ий рік бабуся Ганна живе з дочкою. Жаліється, що не вистачає спілкування: «Може, ви знаєте, яке Кричильськ велике село, повне людей, не те, що цей хутір. Коли донька зайнята, то й обізватись ні до кого», – ділиться. Справжніми святами для неї є дні, коли з’їжджаються всі діти: Галина зі Сарн, Ніна з Чернігова, Микола з Кричильська – та дають зрозуміти, що не забули рідну матір.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz