Прощавай, аналогове телебачення!

Що об’єднує більшість українських телеканалів? Пропаганда. Власне, те, заради чого їх створювали, фінансують і вони існують. Вона не завжди помітна, частіше прихована, але це основа й мотивація їх існування. Якби вона працювала в інтересах держави та суспільства, все було б добре.

В Україні ж ситуація інша. Реклама обслуговує групи чи окремих людей, інтереси яких не завжди, а точніше нечасто, співпадають з інтересами громади.

Сьогодні, напевне, вже не уявляємо життя без телевізора. Більшість людей, як молодого, так і похилого віку, присвячують перегляду телепрограм значну частину свого часу. Варто сказати, телебачення втратило свою головну функцію. Якщо вчора з його допомогою дізнавалися корисну та цікаву інформацію, то сьогодні про це вже й не йдеться. Сучасне телебачення перетворилося на розважальну індустрію.

Телебачення чимало уваги приділяє програмам, розрахованим на дітей і підлітків. Звичайно ж, на ще не повністю сформовану дитячу психіку дуже легко впливати. Діти дивляться іноземні мультфільми, сповнені агресії, зневаги до оточуючих. А підліткам відкривають дивовижний світ шоу-бізнесу, де нормою є розкіш, багатство та слава. До того ж, побачене на телеекрані одразу сприймають як реальність.

Проте телебачення може не тільки відкрито впливати на підсвідомість, а й таємно. І двадцять п’ятим кадром тепер нікого не здивуєш. Око здатне сприймати лише двадцять чотири кадри за секунду, а двадцять п’ятий фіксує підсвідомість. Також існує так званий метод накладки, який ось уже не один десяток років успішно використовують за кордоном. Скажімо, записують слова, а потім додається музика. Ми думаємо, що слухаємо музику, а насправді — рекламу. За допомогою таких прийомів можна маніпулювати людиною, змушувати до тих чи інших дій.

З 1 вересня жителі Сарненщини, як і переважної більшості областей України, залишилися без аналогового телевізійного мовлення – традиційного для більшості телевізора з антеною, яке в їхніх домівках працювало десятки років. Переходимо на «цифру». Це необхідно, пояснили нам, по-перше, бо цифровий сигнал якісніший, дає кращий звук і зображення. По-друге, це є зобов’язання України перед міжнародними партнерами.

Пропали з аналогу загальнонаціональні телеканали «1+1», «Інтер», «Україна», «ICTV», «НТН», «М1», «ТЕТ», «СТБ» «Новий», «К1». Можливо, й не всі назвала. Ті глядачі, які не мають спеціальних тюнерів, не зможуть їх дивитися. Вони повинні обрати інший тип мовлення: кабельний, Інтернет, цифровий або супутниковий. Утім, можемо переглядати «UA:Перший» та місцевий канал.

 

Для чого переходити на «цифру»?

Це питання мало не щодня чую від багатьох простих селян, яких  так раптово позбавили права дивитися безкоштовно різнопланові телеканали. Пояснюю, що ще в грудні 2006-го Україна підписала міжнародний меморандум, згідно з яким країна зобов’язалася повністю перейти на цифрове мовлення. При цьому цитую слова голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Юрія Артеменка, який пояснює, що перехід на цифрове мовлення дозволить дивитися телеканали з якіснішою картинкою і кращим звуком. Це також звільнить частоти під інші напрями – FM-радіо чи мобільний зв’язок. Приміром, застарілий аналоговий сигнал через займання радіочастот заважає повноцінному запуску швидкісного 4G-Інтернету в Україні.

Звісно, відключення аналогового мовлення торкнулося лише тих глядачів, які користувалися звичайними хатніми або зовнішніми антенами. До їх числа належу і я. Ті ж, хто дивиться кабельне чи супутникове телебачення, не помітять цих змін.

Якщо в населеному пункті, де проживаєте, підтримується цифровий ефірний сигнал, для підключення потрібно купити й встановити спеціальний ТВ-тюнер, з’єднати його з антеною і телевізором. Найдешевший, за словами пана Артеменка, коштує 300 гривень. А насправді, як уже дехто переконався, вартість його після початку відключення різко зросла, з 300-350 грн до 600-800 грн. І навіть за такою ціною їх не можна було спочатку придбати через ажіотаж. Тепер завбачливі підприємці продають їх майже на кожному кроці, про що свідчать оголошення. Правда, пан Артеменко «забув» ще про щомісячну плату провайдеру. Та найголовніше, як розповідають радіотелевізійники, які налаштовують тюнери до телевізорів, сьогодні у вас працює 32 канали, а на другий день залишається 24, без найпопулярніших, які звикли переглядати аналоговим телебаченням. 8 просто пропадають, і що тільки не випробовують, навіть антену піднімають угору до 14 метрів, нічого не допомагає, бо в Сарнах цифровий сигнал із Рівного, Дубровиці чи Вараша дуже слабкий.

Варто зауважити, що деякі сучасні телевізори вже оснащені вбудованим приймачем цифрового сигналу. Тож, якщо є гроші, можете придбати новий телевізор.

Одне з найцікавіших рішень для доступу до телепрограм пропонує «Київстар», який не тільки мобільний оператор, але й один із найбільших в Україні провайдерів фіксованого Інтернету і телебачення. Доступ до фіксованої мережі оператор надає за технологією FTTB (Fiber To The Building), тобто вона є саме в багатоквартирних будинках. Якщо живете саме в такому – перевірте наявність мережі «Київстар» у вас удома.

Послуга «Домашнє ТБ» від «Київстар» дає доступ до Інтернет-телебачення (у тому числі звичних каналів, які раніше були доступні через антену): до 130 телеканалів і відеобібліотеки з легальним контентом.

А що робити тимм, хто не може собі дозволити покупку тюнера чи нового телевізора, – поки що не вирішили. Національна рада звернулась до Кабміну, щоб там продумали, як забезпечити тюнерами всіх, заявив Юрій Артеменко:

– Я підписав листа до Кабінету Міністрів із проханням продумати й звернутися до голів місцевих державних адміністрацій, щоб передбачити або в бюджеті області, або поза фондами якусь певну суму для малозабезпечених верств населення.

 

А в той час

Юристи Національної ради з питань телебачення та радіомовлення подали апеляцію на ухвалу Сарненського районного суду щодо заборони відключення аналогового телебачення, повідомило UA: Рівне. Про це розповів представник Національної ради з питань телебачення та радіомовлення на Рівненщині Дмитро Тарасюк.

Справа в тому, що 30 серпня Сарненський районний суд виніс ухвалу, якою заборонив Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення вчиняти будь-які дії, пов’язані з припиненням використання технології аналогового телебачення.

Ухвалу винесено на забезпечення позову, що подала жителька Сарн Надія Мізюрко проти Національної ради з питань телебачення й радіомовлення, Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. Третіми особами в справі виступають Управління захисту споживачів у Рівненській області, телеканал «1+1» (ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1») і Кабінет Міністрів України.

У самому позові Надія Мізюрко, просить суд визнати за нею право на отримання інформації через аналогове телевізійне мовлення, бо, мовляв, держава не забезпечила соціально незахищене населення засобами для переходу на цифру, та зобов’язати Нацраду та Концерн РРТ забезпечити їй доступ до отримання інформації через аналогове ТБ.

«Приїхала начальник юридичного управління Анна Чумаченко. На її вимогу суддя дозволив ознайомитися з матеріалами справи, яку розглядали раніше. І будемо чекати далі рішення суду. Вважаю, що аналог треба було відключити ще 5 років тому. Ми в Європі останні, хто відключив його. А це аналогове телебачення не дає можливості розвивати сучасний Інтернет: 4G, 5G, 6G. Потрібно звільняти частотний ресурс, щоб розвивати інші технології», – розказав Дмитро Тарасюк.

 

Перемога чи зрада?

Одні телеканали перетворили відключення аналогового мовлення на перемогу, а інші — на цілковиту зраду. Що ж усе-таки сталося? Головний редактор порталу «Детектор медіа» Мар’яна Закусило та журналіст MediaOsvita Володимир Малинка, аби дати відповідь на це запитання, детально досліджували проблему:

– До цього кроку Україна йшла три роки зі змінним успіхом, долаючи перешкоди, наче легкоатлет. 1 вересня в країні вимкнули аналогове телебачення. Хоча не всюди й не повністю: до 1 травня 2019 року залишилося воно на кордоні з Росією й тимчасово окупованих територіях, а крім того, мовити в старому форматі в усій країні продовжили «UA: Перший» і філії Суспільного мовника та місцеві канали, які поки не отримали цифрових частот.

Усе почалося в грудні 2006 р., коли Україна підписала міжнародну угоду «Женева-2006», а затвердила її у 2010 році. Угода передбачала повний перехід від аналогового до цифрового телерадіомовлення в країні до червня 2015. Але через неготовність країни до переходу аналогове ТБ тоді не вимкнули. Потім уряд декілька разів відтерміновував час «Х», посилаючись на недостатню підготовку: спочатку на 30 червня 2017-го, потім на 30 березня 2018, далі на 30 червня 2018 року. При цьому Жодних змін, які мали б мінімізувати глядачам наслідки вимкнення аналогового сигналу, так і не сталося: покриття цифровим телебаченням не змінилося, безкоштовних телетюнерів усім малозабезпеченим громадянам держава не роздала, цифрових частот усім телеканалам Нацрада не виділила.

Хоча ні, одна еволюційна зміна все ж відбулася: телеглядачі поступово самі переходили з аналогового ефіру на новіші технології — DVB-T2 (цифровий ефір), кабельне, супутникове, Інтернет-телебачення. За станом на початок 2018 року в Україні залишалося приблизно 17 відсотків родин, які дивилися телебачення виключно через аналогову антену (дані Індустріального телевізійного комітету).

У квітні цього року Президент Петро Порошенко несподівано для галузі категорично наполіг на відключенні аналогового сигналу влітку цього року. Уряд дослухався, порадився з найбільшими телеканалами й вирішив із 1 серпня 2018 року вимкнути старий формат у Києві та Кіровоградській області, а з 1 вересня ц.р. — в усій Україні (крім кордону з Росією та окупованими територіями, Суспільного мовника й місцевих мовників без цифрових частот). Нацрада з питань телебачення і радіомовлення дослухалася та ухвалила рішення про втрату чинності аналогових ліцензій — із юридичного погляду рішення спірні, бо такої процедури закон не передбачає.

Наче все склалося, якби не позов жительки Сарн Надії Мізюрко, яка хоче забезпечити своє «право на отримання інформації через аналогове телевізійне мовлення».

Це не остаточне рішення суду, а поки що ухвала на забезпечення позову, доки суд розглядатиме справу по суті. На самому засіданні суду представників сторін не було.

Практика зупиняти дії державних органів рішенням місцевих судів не нова. У медійній сфері схожа ситуація була у 2016 році з «Радио Вести». Тоді місцеві суди в Харкові та Львові за позовами тамтешніх фанатів «Радио Вести» заборонили Нацраді з питань телебачення і радіомовлення розглядати питання «Радио Вести», якому Нацрада планувала не продовжувати ліцензії. Був скандал, рішення судів в апеляції скасували, Нацрада ліцензій не продовжила, а за деякий час один із суддів втратив свою посаду за рішенням Вищої ради правосуддя.

Зазвичай рішення органів влади оскаржують в адміністративних судах. Цим правом, до речі, скористався канал «1+1», який подав позови проти Нацради та уряду щодо вимкнення аналогового ТБ.

І все ж 1 вересня, аналог вимкнули. Петро Семерей, керівник Концерну РРТ, напередодні казав «Детектору медіа», що виконуватиме рішення суду, але наступного дня пояснив відключення «вказівкою керівництва» й назвав свої дії «порушенням закону». Згодом уточнив, що врахував усі аргументи «за» і «проти», а за добровільне невиконання рішення суду кримінальної відповідальності немає. «Я беру на себе відповідальність як за те, що добровільно не виконав рішення суду, так і за те, що в якійсь мірі винуватий перед глядачами», — сказав Петро Семерей.

Неочікувана ухвала суду стала козирем у руках тих журналістів, які теж виступили проти відключення аналогу, і зробила перемогу іншого табору медійників не такою солодкою. Тож після перегляду деяких телевізійних матеріалів може здатися, що існують якісь паралельні реальності. В одній глядачі горюють за аналогом і скаржаться на дорогі тюнери, в іншій — радіють якості цифрового мовлення. В одній Адміністрація Президента змушує людей порушувати закон, в іншій — Україна порушує міжнародні зобов’язання, бо не вимикає аналогу.

А слова виконавчої директорки ГО «Детектор медіа» Галини Петренко журналісти нарізали так, що в сюжеті телеканалу «24» вона виступає проти відключення аналогу, а в програмі телеканалу «Україна» — за.

Це простий приклад маніпулювання словами спікерів. А також того, як одну й ту ж тему можна подати кардинально по-різному, якщо свідомо заплющувати очі на стандарти журналістики.

Тележурналістам може здаватися складним передавати лише факти, утримуватися від власних оцінок і вкрай важко не ставати на бік керівництва каналу, на якому працюєш. Проте робити телевізійні сюжети без маніпуляцій цілком реально. І завдання того, хто подає новини, — донести збалансовану, оперативну, достовірну, точну, повну інформацію та експертні (а не власні!) думки, аби глядач склав власне уявлення щодо проблеми.

 

Чи можливе життя без телебачення?

Звичайно, можливе. І не тільки без телевізора, а ще й без Інтернету, радіо, газет, книг, шоколаду, чіпсів, кухонних комбайнів, пилососів і пральних машин… Якщо бажаєте, можете продовжити мій список. Я теж вмикаю телевізор більше для фону, переважно слухаю новини, бо, не завжди маю час подивитися, постійно чимось зайнята.

Це був ліричний відступ. А якщо серйозно, то, за словами заступника голови Рівненської ОДА Світлани Богатирчук-Кривко, від серпня в адміністрацію надійшло майже 30 звернень щодо відключення аналогового мовлення. Більшість заяв – із Варашу, Дубровицького та Корецького району. Мешканці нарікають на відсутність телевізійного сигналу – навіть на тих територіях, де раніше були зони впевненого прийому «цифри». Жителі Сарн із такими заявами звертаються в Сарненську міську раду.

Дійсно, як стверджує представник Нацради України з питань телебачення і радіомовлення в Рівненській області Дмитро Тарасюк, у Вараші та Дубровиці місцями не було сигналу. У цих районах фахівці вже працюють над усуненням технічних проблем, а також над покращанням цифрового сигналу на всій території Рівненщини. «Дуже часто поганий сигнал через невисоку якість самої антени. До мене особисто зверталися жителі Гощанського, Корецького та Костопільського районів, де, як з’ясували, були старі польські антени. Вони неефективні до прийому цифрового телебачення. Раджу їх змінити», – зазначає Дмитро Тарасюк.

Мешканцям області, в яких виникли проблеми через перехід на цифрове мовлення, Дмитро Тарасюк радить звертатися в філію Концерну радіомовлення та телебачення, а також спеціальні служби з обслуговування техніки. У філію з листом звернулася і Сарненська міська рада, повідомила очільниця мерії Світлана Усик. А поки очікують відповіді, у Сарнах ще на один Т2 стало більше, поділився постом у соціальних мережах Микола Губеня:

– Його звати Микола. У нього ДЦП. Коли відключили аналогове телебачення, тезка лишився без улюблених програм на самоті зі своїм тяжким діагнозом. Трішки часу, трішечки терпіння і 32 канали доступні для перегляду. Отож – цифрове телебачення в Сарнах є! Його лише потрібно налаштувати.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz