Степан Аврамишин: «Коли для опонента ти є очевидно прогнозованим, в адвокатурі тобі робити нічого»

Кажуть, чим менше в державі законності, тим більше в ній юристів. А Україна правниками багата. Юридична професія – широка галузь, що включає фахи судді, слідчого, прокурора, нотаріуса, адвоката. Нині ознайомимось зі специфікою роботи останнього.

За влучним висловом Федора Достоєвського, адвокат – це найнята совість. Тож підтвердити чи спростувати його нам допоможе адвокат Степан АВРАМИШИН. Із ним із нагоди професійного свята і поспілкуємось про особливості роботи, її приємності та труднощі.

Степане Володимировичу, розкажіть, як вирішили стати юристом?

-Це була моя «рожева» мрія, признаюсь чесно. Недавно від знайомих почув, вони зауважили, що право мене завжди цікавило. Постійно вступав у різні дискусії, особливо на правознавстві в школі. Я цього не пам’ятаю, але однокласники та товариші на зустрічах згадують, що це була моя тема. Навчаючись в училищі, вагався, піти на фізвиховання чи на правознавство, яке мене дуже приваблювало. Хотів бути саме адвокатом. Зрештою вступив на правничий факультет НУ «Острозька академія», який закінчив у 2008 році, здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста.

-А коли почали працювати за професією?

-Вже наприкінці четвертого року навчання почав працювати в Сарненському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області. Треба було здобути два роки стажу, щоб мати право здавати кваліфікаційний іспит з адвокатури. Відразу знав, чого хотів. І досі задоволений своїм вибором, адже не хотів би бути ні суддею, ні прокурором, ні поліцейським. Адвокати – люди вільні. Головне в їхній роботі – допомогти людині. Мене це влаштовує, і навіть подобається.

-У чому полягає робота адвоката?

-Адвокат зобов’язаний усіма законними методами надати допомогу своєму клієнтові. Його робота полягає в тому, аби викрити всі недоліки в роботі органів досудового розслідування і прокуратури. Звичайно, адвокат не може зробити з винної людини невинувату, якщо правильно спрацювала сторона обвинувачення, але, якщо людина винувата, це не означає, що вона не потребує захисту.

-Хороший адвокат повинен володіти певними якостями, бути порядним, обізнаним, тактовним. Чи є ще якісь риси, що можуть гарантувати успіх у цій професії?

-Порядність – це загальна риса, якою повинні володіти всі представники юридичної галузі. Думаю, що для адвоката, його професійного успіху важлива здатність знаходити нестандартні підходи до вирішення справи, при чому в рамках правового поля. Тобто потрібно бути менш передбачуваним. Коли для опонента ти є очевидно прогнозованим, то в цій сфері тобі робити нічого.

-За роки юридичної практики, чи виокремили якісь справи або людей, з якими працювати Вам, як адвокату, цікавіше?

-Юриспруденцію практикував із 2010-го, це були переважно цивільні, адміністративні справи. Перша кримінальна справа, де виступав адвокатом, була в листопаді 2012 року. Переважна більшість, з якими працюю, – кримінальні. Це те, що дійсно подобається. Цивільні справи в плані розвитку мислення теж доволі цікаві, тому з упевненістю можу сказати, що мені імпонують. Щодо клієнтів, намагаюсь не відмовляти нікому, та інколи мушу через об’єктивні причини – зайнятість, нестачу часу.

-Чи складно Вам представляти інтереси, захищати людей, які, на думку більшості, є винними?

-Я до цього ставлюсь спокійно. В кримінальному провадженні існує три функції: правосуддя, обвинувачення і захист. І кожна з них повинна максимально втілюватись у життя, попри сторонні обставини. Відповідно до законодавства вони є розділені. Хоча по суті функція обвинувачення та правосуддя подекуди зливаються в одну – обвинувачення. На жаль, вітчизняні суди тяжко відходять від усталеної радянської практики, коли треба було будь-якими методами долати негативні наслідки злочинності. Тому практика злиття правосуддя й обвинувачення існує, і може бути подолана тільки великими зусиллями. Не знаю, коли це зміниться. Тому завжди налаштовую клієнтів на негативний результат. Він реальніший і прогнозований.

-Чи є країни, які таку практику подолали?

-В європейських країнах судова система пройшла певні процеси реформування, а в деяких – це стала традиція. Наприклад, у Німеччині судова гілка влади ефективна. На жаль, наша держава не може таким похизуватись. Не хочу, щоб це сприймалося, як якась критика на адресу судової гілки влади, однак, дуже часто доводиться стикатися із тим, що носії судової влади не мають сміливості приймати самостійні рішення. Суди нижчих інстанцій мають своїх кураторів в апеляції, з якими консультуються щодо «правильності» судових рішень. Ці речі є досить поширеними і, на мою думку, – неприйнятні для суспільства, яке перебуває в процесі переходу від авторитаризму до демократії. Проте до того, щоб наша система правоохоронних органів була визнана демократичною – потрібно подолати складний, непростий шлях.

-А чому так склалось у нас? Можливо, не вистачає нової прогресивної законодавчої бази?

-Кримінальний процесуальний кодекс України, зокрема, як закон з яким доводиться найчастіше працювати, виписаний доволі непогано, у ньому визначені засади (принципи), на яких мало би ґрунтуватись кримінальне судочинство. Проте, наприклад принцип верховенства права, за яким головною цінністю є людина, її права та свободи – це фактично мертва норма зведена до голосної декларації, яка в сучасних умовах ніколи не працює. Те ж саме можна сказати й про законність. До цього питання суд і прокуратура ставляться дуже поверхнево, не кажучи вже про поліцейських. Інколи складається враження, ніби вони не здатні діяти по закону. Хоча немає нічого простішого, ніж зробити все, керуючись законодавством. Але це нікому не потрібно. Що стосується презумпції невинуватості і забезпечення доведеності вини: коли людину притягують до кримінальної відповідальності, вона не повинна доводити свою невинуватість, навпаки її вину мають довести компетентні органи. З цим дуже складно, бо водночас відмова від давання показань розцінюється як «обтяжуюча» обставина. Цю низку прикладів можна ще довго продовжувати…

Це все свідчить, що правова система України досі перебуває в дикому стані, попри наявність доволі непоганого з точки зору законодавчої техніки, а подекуди – і прогресивного закону. Його лише необхідно виконувати порядно. Як каже мій наставник і вчитель професор Василь Попелюшко, закони пишуть для хороших людей, а виконують погані. В правильності цієї тези я чим далі, тим більше переконуюсь на практиці.

-То що таки втримує Вас у такій непростій професії?

-У кримінальному процесі працювати тяжко. Проте чомусь змушую себе не розчаровуватись в цій роботі та не вдаватись до депресивних настроїв. Нещодавно читав статистику, що в нас найвищий відсоток в Європі за кількістю прокурорів на сто тисяч населення, й один із найнижчих показників за кількістю адвокатів. Вважаю, що цю ситуацію треба виправляти.

-Що у Вашій роботі найприємніше, а від чого навпаки хотілося б позбутись?

-Найприємніше – це позитивні емоції людей, яким вдалось допомогти. В цілому, вважаю, що юристам необхідно позбутися стіни байдужості та несправедливості. На різних етапах її формують різні учасники. Це можуть бути суд, прокуратура, поліція. Останні дві структури заради показника в роботі готові переступити через людину. Вони думають, що, притягуючи її до кримінальної відповідальності, створюють для неї «неймовірне» благо.

-Чи є якісь правила, яких юристи дотримуються в професійному спілкуванні? Адже між ними часто відбуваються «гарячі» дискусії.

-На щастя, зараз люди навчились розрізняти особисті відносини і роботу. Я, як і більшість моїх порядних колег адвокатів, не дозволяю собі жертвувати інтересами клієнтів на догоду правоохоронних органів. У процесі адвокат із адвокатом іншої сторони чи прокурором мали б одне одного «перекусити», а вийшовши за двері судової зали, просто потиснути руки, пожартувати на кшталт «як я тебе сьогодні поставив в незручне становище». Оце той ідеал професійних відносин, який є, на мою думку, правильним.

-Чи вистачає часу на відпочинок? Як проводите дозвілля?

-Робота займає багато часу. Працюю приблизно з 9 до 21 години. Хобі, яке займає більшість вільного часу, – це риболовля. Отримую велике задоволення від рибальського азарту. Також займаюсь футболом, граю у ветеранській команді сарненського «Маяка».

-Чи не задумувались спробувати підкорити нові професійні горизонти, можливо, в іншому місті?

-Не хочу нікуди їхати. Мені подобається в Сарнах, це комфортне місто, тихеньке доволі. В Рівному не хотів би жити чи працювати. А в Києві й поготів. Гнітить те, що люди, наприклад у метро, не проявляють жодних емоцій. А поліщуки – емоційні.

-Маєте авторитетів, на яких рівняєтесь у своїй діяльності?

-Для мене важливе коло однодумців, зокрема й серед сарненських адвокатів. Кумирів точно не маю. Якщо спілкуватись із людьми, то тільки на засадах рівності. Мені подобаються колеги, які справді розбираються в тому, що роблять і про що говорять. Це розумні люди, професіонали, серед яких Сергій Турчик, Валерій Данильчик, Марина Дрожжин, адвокати Михальці й інші. З багатьма обмінюємось досвідом. Тому мої друзі і є для мене авторитетами. Зичу їм міцного здоров’я.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz