Чому стоять на сході наші воїни?

Упродовж 8 місяців перебування сарненських бійців на передовій у селищі Зайцеве Донецької області, земляки побували в них усього двічі. Дуже серйозно і постійно підтримують своїх вояків волонтери сходу – Луганської та Донецької областей, а також Львівської і Тернопільської, розповів житель Сарн Анатолій Івашкевич.

До служби на сході він не один рік  займався доброчинною діяльністю, тож може порівняти, як раніше відгукувались люди на прохання бійців про допомогу й тепер.

Дуже часто, звертаючись із проханням допомогти нашим воїнам, інколи ночую у відповідь: «Вони отримують зарплату. І чому взагалі там стоять?», або ж «Ми ж платимо військовий податок» (аж 1,5 відсотка – М.К.). Так, це правда, держава їх забезпечує. Але це не завжди якісно забезпечення. І ті ж гроші, на які бійці могли б утримувати власні родини, часто витрачають на екіпіровку – зручні одяг і взуття. Також запчастини до автомобіля, якого також купили в складчину за зароблені кошти. А стоять там тому, бо,  підписавши контракт, хочуть звільнити 20 відсотків української території. І якщо вони залишать позиції, загарбники прийдуть до нас. Просто ніхто в це не вірить або не хоче, чи просто важке уявляє таку ситуацію. Політики запевняють, що закінчать війну, як саме, поразкою чи перемогою не акцентують. А перемога – повністю звільнена територія.

Загальна ж ситуація в районі проведення Операції об’єднаних сил залишається досить напруженою. Проблема не в тому, щоб захопити об’єкт, а щоб потім утримати. А для цього потрібно втричі більше людей, бо воїни повинні й відпочивати. Бригада Анатолія Івашкевича звільнила два селища й один блокпост. Звісно, важко, коли не вистачає людей. Усередині травня знищили всі ворожі точки. І чим більше наближені до противника, кажуть бійці, тим краще, бо можна не боятися артилерійського обстрілу. Адже під нього може потрапити й ворог.

Квадрокоптер, який придбали в складчину, дуже допомагає бійцям. Без нього вони фактично сліпі. Адже з його допомогою можна зробити зйомки ворожих позицій. Тож бійці кулеметного взводу другого мобільного батальйону 24 окремої мобільної бригади імені короля Данила висловлюють подяку Віктору Протасовицькому, Віталію Параниці, Анжелі Волосячик, Василю Мамонцю, Дмитру Мамонцю, Миколі Канському, Олександру Шкібтану, Світлані Усик, Віктору Хомичу, Руслану Серпенінову, Олексію Муляренку, Ярославу Яковчуку, Денису Полякову, Ігорю Голяці, Сергію Євтушку, Сергію Белелі, ПО «Волонтерський центр «Сарни» за допомогу. Безпілотник – це сотні врятованих життів наших воїнів.

Завдячують і Леоніду Мостюку, який привозив відремонтовані запчастини до автомобіля набагато якісніші за покупні. Дякують митнику Вадиму Тіткову та місії «Братерство без кордонів» (Володимир Хомич), які забезпечили продуктовими пайками батальйон.

Вдячні Церкві християн віри євангельської села Карпилівка Рокитнівського району. Її пастор Володимир Бричка, старший пресвітер Житомирського обласного об’єднання церков ХВЄ України координує волонтерську роботу в братстві з початку бойових дій в Україні. За його сприяння було відправлено сотні тонн гуманітарної допомоги потерпілим від війни. У 2015-ому Володимиру Бричці вручили медаль «За патріотизм до України».

У взводі Анатолія Івашкевича є вантажівка «Урал», великий громіздкий автомобіль, що підвозить кулемети або боєприпаси на позицію. Це дуже помітна мішень. Тому на передовій потрібен маленький компактний, щоб міг всюди виїхати та проїхати. Тож після відпустки, повернувшись у батальйон, обговорюватиме питання придбання недорогої автівки з дизельним двигуном, на кшталт «Волинянки».

Так уже склалося, що допомагають одні й ті ж, – своєрідний кістяк. Леонід Мостюк не може передати відчуття бійців на сході країни, коли до них приїжджають земляки. Разом із Леонідом побували в сарненців Ігор М’якішев, Валерій Куліков, Павло Ковальчук, який, до речі, в земляків побував уже двічі. А ще прихистив собаку (дівчинку) з фронту вдома, яка подарувала вже потомство.

Таке враження, повідав їм житель Сарн Микола Назаров, ніби побували вдома, коли їх побачили. В ідеалі було б добре, якби щоразу в команді з Леонідом Мостюком їхав на схід хтось інший. Нічого там не робити, просто подивитись і поспілкуватись із хлопцями. Тоді, мабуть, не треба було б так довго пояснювати кожному про ту чи іншу нагальну потребу на фронті, а потім почути у відповідь: «Вибач…».

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz