Сарненське АТП-15640 – лідер галузі в області

ПрАТ «Сарненське АТП-15640» засноване в 1954 році під назвою «Автотранспортна контора», що перевозила лісоматеріали з північних районів на залізничну станцію Сарни. У 1959-му відкрили автопарк.

Сьогодні підприємство перевозить пасажирів, надає послуги з медогляду водіїв перед виїздом і технічного огляду приватним перевiзникам, стоянки.

Напередодні Дня автомобіліста і дорожника  зустрілися з директором ПрАТ «Сарненське АТП-15640» Іваном ХОДАКЕВИЧЕМ.

Іване Сергійовичу, зустрічаємося з Вами напередодні професійного свята. Який шлях необхідно пройти, що треба знати, аби в наш час  керувати автотранспортним підприємством?

Треба бути професіоналом у своїй галузі, так би мовити менеджером чи кризис-менеджером. Одно слово, розуміти й знати справу, якою займаєшся.

– Ви – полковник у відставці, а за освітою…

– Юрист. І ніколи не мав справи з виробництвом. Після виходу на пенсію так сталося, що доля звела мене з ДП «Рівненський тракторний завод» (завод тракторних агрегатів). Запросили забезпечити безпеку виробництва та бізнесу. Був заступником директора з юридичних і кадрових питань у колективі, що налічував майже 400 чоловік.

Працював там упродовж 10 років. Тож не просто ознайомився з реальним виробництвом, а відчув, що це таке. Коли, скажімо, кожен спеціаліст на вагу золота й заміни його за потреби ніким, бо молодь не йде на завод. А треба було, аби робітники освоювали 2-3 професії.

– А як опинилися в Сарнах?

– Керівник підприємства Василь Крот попросив підготувати зміни до Статуту АТП і провести збори акціонерів, які не проводили впродовж декількох років. А вони вирішували і всі фінансові питання, і відповідно до Статуту призначали та звільняли керівника. Одно слово, допоміг організувати і провести збори.

Далі виникло питання: «А хто ж керуватиме?». Коли запропонували стати директором, погодився на три місяці. Потім пройшло півроку, рік, втягнувся у справу. І вже минуло 8 років. У той час усі питання вирішували в обласному управлінні транспорту й інфраструктури, де всіх знав, готував матеріали на конкурси. Доводилося йти на конкурс щороку, враховуючи матеріальний стан підприємства. А транспорт треба було мати новий, або хоча б перспективу його придбання по одиниці, а її не було.

– Які проблеми найчастіше доводиться вирішувати?

– В основному, фінансові. Зазвичай працюємо в збиток, лише два чи три роки виходили з малесеньким прибутком. Уся річ у транспорті, він старий. Коли прийшов сюди – автобуси на сто кілометрів брали 45 літрів пального. Якщо зранку щось і заробить водій, то до кінця дня на нього працювали інші. А ще ремонт, де великою проблемою є брак запчастин.

Наприкінці 1990-х початку 2000 років підприємству перераховували мільйонні кошти за пільгові перевезення. Саме тоді можна було придбати нові транспортні засоби, але гроші використовували на зарплату, премії тощо. А замість того, щоб купити нові автобуси, розбирали на запчастини старі, латали… Тепер же перевели все на місцевий бюджет і впродовж останніх двох років підприємство таких перерахунків немає.

– Іване Сергійовичу, часто запитують, чому в Рівному пільговики користуються преференціями безкоштовного проїзду в міському транспорті, а в нас ні?

– Бо міська влада Рівного закладає в бюджет певні кошти, має їх і Вараш, всі інші райони – ні. Хоча пільговики повинні бути в рівних умовах, де б вони проживали.

За останні півтора місяця пальне знову подорожчало на 5 грн. Якщо водій, приміром, спалює його майже 400 літрів за день, то це додаткові витрати ще на 2 тис грн. А за місяць витрачає на 60 тис. грн на пальне більше, ніж було місяць тому. А 60 тис грн – це фонд заробітної плати на підприємстві. Що буде далі і як житимемо, чесно, не знаю. Фактично вартість пального підганяють до середньоєвропейської, при цьому не враховують, що пенсії і зарплати в Європі в десятки разів вищі. От і мусимо піднімати вартість проїзду, хоча розуміємо, що ще менше людей поїде, бо в них немає грошей.

– Скільки маршрутів обслуговуєте?

– 12, один із яких у Ремчиці, не обслуговуємо, оскільки є маршрутки на Володимирець, Дубровицю, Зарічне, тож немає економічної доцільності. Адже вранці автобус їде туди порожній, а назад везе 4-5 чоловік і то пільговиків. Збитковим є і маршрут на село Пугач через Клесів. У той час, коли його затверджувала облдержадміністрація (ОДА затверджує всі маршрути в області), на Рокитне курсували лише 2-3 маршрутки. Зараз підрахували, що за годину перед відправленням автобуса Пугач-Рівне з автостанції, через кожні сім хвилин перед ним ідуть інші, а наш везе 2-3 пасажири. Крім того, майже в кожне село Рокитнівщини є маршрутки з Рівного. Тож люди, які дістаються в Клесів, теж сідають на них.

– Ситуація з бізнесом перевезень складна в усій Україні. А нова постанова Кабміну ставить ще вищу планку до конкурсу перевезень.

— Справді, нова постанова змушує власників маршрутів задуматися, чи зможуть вони виконати всі умови. Одна з вимог — придбання великогабаритних автобусів. До 2020 року таких має бути не менше 50 відсотків. Тобто тепер перевізник може виграти конкурс і зі старою технікою, але за два роки мусить оновити автопарк. У складних економічних умовах цю вимогу Кабміну складно виконати…

– Мені подобається приклад Білорусі. Якщо власник маршруту купує техніку національного виробника, уряд відшкодовує 8 відсотків від суми кредиту. Не знаю, чому український уряд нічого не робить для підтримки своїх перевізників і виробників? Чому не надають пільги комунальним і приватним власникам маршрутів? Усе передали на органи місцевого самоврядування…

– Знаєте, у 2013 р. був у Ялті на Всеукраїнській нараді щодо пасажирських і вантажних перевезень. Тоді передбачали, що у 2014 році у програму закладуть кошти на покриття процентної ставки. А якщо підприємство братиме кредит, обіцяли запустити процедуру лізингу, як у Білорусі (через рік починають виплачувати кредит, коли вже щось заробляють). Закон про автомобільний транспорт передбачає наявність програми розвитку автотранспорту. Але справа в тому, що її немає навіть на рівні держави. І для того, щоб купити транспортний засіб, треба спочатку назбирати грошей. Вартість «Еталона» ще 4 роки тому була майже 300 тис. грн.

– Іване Сергійовичу, територія автопарку помітно змінилася. Хто допомагає?

Разом з усіма власниками облагороджуємо територію автопарку, що поділена майже на клаптики. Поки що закінчуємо ставити паркан, у планах зробити на в’їзді автоматичний шлагбаум і поставити відеоспостереження.

У нас працюють 12 штатних і три підмінних водії, загальна чисельність працівників – 25, із них два медики, два слюсарі, заступник директора з економіки, бухгалтер. Цілодобово трудяться три механіки, які контролюють виїзд і заїзд усіх, кого обслуговує автопарк, міські маршрути, які залишають транспорт на зберігання. Надаємо також послуги хлібозаводу та дрібним організаціям із одною-двома машинами. Транспортні засоби банку і відділу освіти проходять медичні водіїв і технічні огляди автобусів перед виїздом на лінію. Крім щоденного технічного огляду проводимо сезонні та регулярні технічні обслуговування техніки, ремонти. До ремонту за потреби залучаємо за угодою фахівців, які на пенсії, але мають можливість і бажання допомогти.

– Наскільки оновили автопарк і що придбали за останні роки?

– Усього є 14 автобусів (два резервні). Із 12 ЛАЗів, три – нової моделі на повітряних подушках (один працює на маршруті Сарни-Вирка і два – Сарни-Любиковичі), де найбільший пасажиропотік. Два нові – ПАЗ і Shaolin китайського виробництва. Загалом за останній період придбали 8 одиниць транспорту, не нових, але економніших, з дизельними двигунами (витрати не 45, а 27 літрів пального на сто кілометрів).

В Україні постійно щось дорожчає: проїзд у потязі, комуналка, одяг, харчі, ліки…

– Але, продовжу Вашу думку, щойно піднімають питання про подорожчання плати за проїзд у маршрутці чи автобусі, всі чомусь обурюються, бо думають, що перевізники мають працювати собі у збиток.

Щомісячне здорожчання хліба на 1-1,5 відсотка люди сприймають спокійно. Тарифи на комунальні послуги, ліки теж зростають. Держава залишила собі функцію контролювати та регулювати транспортні послуги, тож АТП не має права самостійно підвищувати ціни. Зараз вона – 73 копійки за пасажиро-кілометр. Цю вартість встановили ще весною, хоча собівартість уже тоді становила 1 грн 03 копійки. Різницю покривали за рахунок надання послуг. Тепер собівартість – 1 грн 35 коп, тож при піднятті тарифів на 15 відсотків, хто платив одну гривню, сплачуватиме 1 грн 15 коп, а хто 10 грн – 11 гривень. Якщо тримаємо тариф за проїзд на мінімумі, що ледве покриває поточні витрати, складно говорити про покращання сервісу.

– Якими здобутками зустрічаєте нинішнє професійне свято?

– Приємно відзначити, що підприємство завдяки ефективності обраної стратегії розвитку посіло високі позиції в Національному бізнес-рейтингу й номіноване на відзнаку «Лідер року 2018», це звання підтверджують Національний сертифікат і медаль. За підсумками загальнодержавного комплексного ранжування 311430 юридичних осіб на основі аналізу фінансово-економічних показників у АТП 15640 – 34 місце (золото) серед суб’єктів господарювання України за показником «Чистий прибуток» і перше місце (золото) серед суб’єктів господарювання Рівненської області за цим же показником.

За минулий рік отримали майже 4 мільйони гривень, понад два мільйони витратили на пальне. Ще майже півмільйона сплатили податків державі: 123 тис. грн – податок на додану вартість, 98 тис. грн – прибутковий податок (АТП 15640 – єдиний у районі платник прибуткового податку, як, до речі, й ПДВ серед тих, хто займається пасажирськими перевезеннями). 56 тис грн сплатили податку на прибуток і ще 36 тис. грн різного роду податків (військовий, на нерухомість). А заробітна плата за минулий рік становила 581,5 тис грн.

У майстерні автопідприємства замінили вікна, щоб працівникам було тепло. Повністю перекрили дах, аби восени не капало на голову. В адмінприміщенні у 2017 р. лише поставили нові вікна, на більше не вистачило грошей. Бракувало коштів і на ремонт. Цьогоріч кошти направили в основному на облаштування території та будівництво паркану.

Напередодні професійного свята хотілося б, щоб змінилося багато чого. Але не все залежить від нас. Якщо немає виробництва, то й немає звідки взяти грошей. На другому поверсі приміщення АТП, окрім кабінету керівника та бухгалтерії, є відремонтований зал, який часто орендують на вибори. Є можливість здати в оренду ще 3-4 приміщення. Непогано було б, за бажання, розмістити тут адвокатів, адже вигідне розташування біля автовокзалу. Та й людям було б зручно. Адже поруч і хлібозавод, і лікарня, й поліція…

Щиро бажаю всім міцного здоров’я, щастя, родинного благополуччя, нових трудових здобутків. Водіям – прямої, зеленої і світлої без перешкод дороги, зеленої вулиці на життєвих та автомобільних шляхах, і ні жезла нової поліції на ній, ні цвяха. Щоб усі поверталися в свої родини, були обачними та обережними. І, як кажуть авіатори, щоб злет відповідав посадці.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz