Літом, взимку, навесні він у залізному коні,

адже із раннього дитинства мріяв бути трактористом, як тато 

Кожна людина змалечку в уяві малює свій образ у майбутній професії. Дехто бачить себе лікарем, інший мріє виступати на великій сцені, а в дорослому житті, за життєвих обставин, працює бухгалтером. А ось Тимофій ВЄТРОВ не зрадив дитячій мрії, щоправда трішки вдосконалив: із тракториста на водія великих автомобілів.

Народився й зростав Тимофій Іванович у багатодітній сім’ї колгоспників у с. Зносичі. Ще дитиною удосвіта йшов допомагати неньці подоїти вручну два десятки корів, а потім поспішав до школи. Він розумів, що найстарший і повинен допомагати батькам годувати родину, де виховували семеро дітей. Згодом юнака забрали проходити строкову військову службу в м. Москва. Здавалося б, хороша перспектива – лишитися служити старшим сержантом і робити кар’єру, та почуття відповідальності за молодших братів і сестер переконало хлопця повернутися на Батьківщину. Але невдовзі, через наслідки страшної трагедії на Чорнобильській АЕС, родина Вєтрових переїхала в Білорусь. Та хлопець одружився й укоренився в Сарнах.

Маючи категорію машиніста-кранівника, друзі не розуміли, чому Тимофій не хоче працювати за спеціальністю, адже там і зарплатня більша. Та чоловік ішов назустріч дитячій мрії й бачив себе лише за кермом авто. Тож пішов працювати в колишню «Сільгоспхімію», потім 2 роки їздив на бензовозах, а згодом пересів у молоковоз і з 1989-го, впродовж 20 років, возив молоко в різні куточки України.

– Усього траплялося в дорозі, – пригадує Тимофій Іванович. – Коли в селах забирали молоко, бувало зламається КамАЗ, а на вулиці дощ чи хурделиця. Та діватися було нікуди. Лаборантка, яка їздила перевіряти молоко, подавала мені ключі під машину й ремонтував, бо продукт потрібно довезти за будь-яких обставин. А одного разу з напарником Олександром через запізнення рейсу й Новий рік не встигли зустріти в колі рідних.

Тимофію Вєтрову, напевне, написано долею упродовж життя бути за старшого, піклуватися й оберігати. Адже вдома в нього чарівне жіноче царство: дружина Наталя й доньки Юлія та Валентина. Щоправда вже зяті та внук Владислав внесли чоловічі барви в господарство Вєтрових. Діти завжди радяться з батьком, як правильно зробити чи збудувати. Дружина ж у будь-якій ситуації розуміє та підтримує чоловіка, а домашні справи на кшталт пошпаклювати чи наклеїти шпалери, довіряє лише йому. Одно слово – тато в сім’ї авторитет.

А ще Тимофій Іванович дуже чуйна людина. Їдучи, завжди підвозив попутників, які зупиняли авто, а особливо, якщо це студенти. Розповів історію, як колись, ще в дев’яності роки минулого століття, напередодні вихідних побачив біля траси Київ-Ковель гурт дівчат. Автобуси в села тоді ходили не часто. Тож він розсадив студенток у кабіні та спальнику, заправив авто за власні кошти й підвіз їх до Городця, Велихова, ще й морозивом пригостив.

Нині водій із багаторічним стажем кермує фурою, доставляючи по Україні будматеріали, блоки, цемент, шифер. Цінує та поважає Тимофій Вєтров чесність і порядність. Упевнений, що це найголовніше в його професії. Адже кожен рейс – це спілкування з різними громадянами. Тож за будь-яких обставин треба залишатися людиною. А добрі справи, чи то в дорозі, чи поміж колег, завжди повертаються сторицею. Чого й бажаю Тимофію Івановичу та всім водіям напередодні Дня автомобіліста.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz