Майже півстоліття за кермом

Вислів «життєва дорога» в долях деяких людей набуває буквального значення й вимірюється реальними кілометрами. Йдеться про автомобілістів, які значну частину життя проводять у постійному русі на шляхах, упевнено тримаючи в руках кермо.

Одним із таких відданих водійській справі професіоналів є Володимир САВОСТЯН, який 42(!) роки життя присвятив шоферуванню.

Чоловік народився та виріс у Люхчі. Закінчивши сільську школу, за направленням від військкомату навчався в Сарненському професійно-технічному училищі № 21 на водія. Втім Володимир Кононович зізнається, що вперше сів за кермо ще до початку навчання. Його, як і більшість юнаків у той час, надзвичайно приваблювала техніка. Тому дуже хотілось опанувати навики водіння авто. Пригадує, як у сімнадцятирічному віці просив товариша з колгоспу дати нелегально покерувати казенним транспортом хоча б у полі. «Нас тягнуло до техніки. Це зараз кажуть, що бензин має неприємний запах. А колись, як проїде авто, ми насолоджувались його запахом, він нам пахнув», – жартома розповідає пан Володимир.

Тож отримавши водійське посвідчення, завзятий 18-тирічний юнак пішов в армію. Службу проходив у Сумській області. Спочатку кермував легковим автомобілем, а потім вирішив довчитись, щоб отримати категорію «Д», що дозволяє курсувати автобусами. Звичайно, для перевезення людей відбирали кращих солдатів, які вже впевнено та вміло їздять, бо ж то велика відповідальність. Наполегливому Володимирові вдалось потрапити в їх число, так став ще й водієм армійського автобуса. Чоловік розповідає, що тоді в армії дуже цінували та шанували хороших шоферів: «Я возив командира підрозділу, то він мене потім навіть не хотів відпускати…» Та, коли закінчилась служба, повернувся в Сарни.

Вдома Володимир і його «залізний кінь» стали нерозлучними. Деякий час він працював водієм на залізниці, потім на ту ж посаду влаштувався в «Райагробуд». Наприкінці 1990-х, коли всі підприємства переживали не найкращі часи й почали занепадати, відчув потребу шукати нові способи заробити. Адже на той період уже мав сім’ю: дружину Надію, з якою побрались за декілька років після армії, та двох синів Олега й Ігоря. Тоді оформився приватним підприємцем й отримав ліцензію на перевезення пасажирів. Тож із 2000-го року й донині працює таксистом.

«Бути таксистом нелегко та й не дуже прибутково, – каже Володимир і додає, – хоча так у будь-якій професії, якщо працюєш віддано та чесно».

Із багатого життєвого та професійного досвіду чоловік запевняє, що дорога – це місце, що потребує значної уваги. Особливо зараз, коли транспорту так багато. Якщо колись у Сарнах був один світлофор, то сьогодні їх чотири, тож місцеві вже знають, що таке час пік, затори, з якими ще пару років тому не стикались.

На запитання, чи розповідає щось клієнтам у поїздках, як-то зазвичай буває, чоловік сміється і відповідає, руйнуючи стереотип про говірливих таксистів: «Базіка – знахідка шпіона. Я навпаки намагаюсь не нав’язуватись. Коли запитають або є що сказати – із задоволенням поділюсь, а в інших випадках, вважаю, краще помовчати».

Володимир Савостян розповідає, що не застосовує якихось особливих вмінь у професійній діяльності. Просто потрібно бути ввічливим і завжди вчиняти по-людськи. До такого водія клієнти тягнуться і поважають.

Цей скромний і простий чоловік про свої здобутки каже неохоче, хоча має їх удосталь. Його відмінні водійські навики оцінили не тільки колеги, рідні та друзі, а й місцева влада – неодноразово нагороджувала грамотами вправного шофера.

Попри те, що чоловік уже переступив поріг пенсійного віку, він продовжує працювати, навіть більше, не боїться вчити щось нове. Володимир оволодів ґаджетами, програмами, якими нині користуються колеги, і залишається сучасним таксистом. Каже, що вони полегшують роботу, допомагають у навігації, хоч і так знає місто, як свої п’ять пальців.

За 42 роки, віддані професії шофера, Володимир Савостян подолав, тільки вдумайтесь, мільйони кілометрів. Зізнається, бувають моменти, коли здається, що водіння набридає. Тоді відволікається, займаючись риболовлею або збираючи гриби. Та через декілька днів знову повертається до улюбленої справи, без якої вже не може жити. Тому поки дозволятимуть здоров’я та можливості-  продовжуватиме таксувати.

Тож напередодні Дня автомобіліста сила та наснага тільки примножуються, а на життєвих й автомобільних шляхах завжди супроводжує зелене світло!

 

P.S. Користуючись нагодою Володимир Савостян вітає з професійним святом усіх друзів, колег і керівництво радіотаксі «1563» в особі Олександра Лешкевича та зичить їм усього найкращого.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz