Професія на все життя

Микола АРТЮШОК працює водієм у ПрАТ «Сарненське АТП 15640» понад 30 років. Уперше знайомство з професією відбулося після школи в середньому професійно-технічному училищі № 21 (нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей»).

У закладі, що готував кваліфікованих робітників, освоїв спеціальність тракториста-екскаваторника. Потім була армія. Ніхто й гадки не мав, що юнаки (з ним були земляки з Глушиці та Люхчі) виконуватимуть, як потім скажуть, інтернаціональний обов’язок у суверенному Афганістані недалеко від його столиці – Кабулу.

Відтоді, як хлопець із Обірок повернувся додому після служби в Афганістані і почав працювати в АТП, місця роботи не змінював. А за кермом автобуса вже 10 років. Приємно було дізнатися, що батьки Миколи, подружжя Артюшків, народили і виховало п’ятеро дітей, з яких четверо синів стали водіями. Прикро, що двох уже немає, Микола ж із братом Анатолієм трудяться донині.

Коли в Миколи Артюшка померла дружина, залишився із двома синами. Наважився одружитися вдруге із жінкою, у якої також були діти. Тож чоловік тепер багатодітний батько, у якого четверо дітей. А ще дідусь, бо вже має восьмеро онуків.

В основному водій їздить маршрутом Любиковичі-Кам’яне-Случанське, курсував також на Тинне, Карасин. Як відомо, дорога не прощає помилок. Навіть найменша може призвести до дорожньо-транспортної пригоди. Головне для водія – під час руху залишатися повністю сконцентрованим на управлінні автобусом. Відволікатися не можна, як і обертатися до пасажирів або дивитися на них у дзеркало заднього виду, бо це також збільшує ризик ДТП.

– Одна справа, коли їздиш сам, – розмірковує Микола Архипович, – і зовсім інша, коли везеш автобус, ущерть наповнений людьми.

Як працюють водії, особисто спостерігаю щодня під час поїздок на роботу і додому. Чесно кажучи, ніколи не хотіла б побувати на їхньому місці. Бо в таких умовах, як трудяться вони, їм треба мати залізні нерви й безкінечну терпимість.

Часто пасажири нарікають на роботу водіїв автобусів і маршруток, сперечаються з ними, конфліктують, та насправді, навіть не здогадуються, наскільки важка та відповідальна ця робота. Адже від кермувальника насамперед залежить життя та здоров’я пасажирів, яких він перевозить. А крім цього, він має вчасно, безпечно, з комфортом доставити всіх у потрібне місце. Зрозуміло, що працювати з людьми – важко, а якщо ти одночасно і водій, і кондуктор, як каже Микола Архипович, удвічі важче. Не секрет, що часто люди ображають їх, не завжди хочуть платити за проїзд, звинувачуючи, що їм постійно мало. Буває, пасажир вранці на початку зміни може зіпсувати настрій. Але Микола Артюшок намагається не тримати погане в собі, аби не залишалося осаду на душі. До всього ставиться з почуттям гумору.

Про Миколу Артюшка директор підприємства Іван Ходакевич говорить лише найкращі слова: «Добросовісний, ніколи не рахується з власним часом. Він завжди на маршруті, попри особисті проблеми та погодні умови. Розуміє, що люди чекають, аби доїхати, куди потрібно. Автобус у Миколи Архиповича, зазвичай, на 98 відсотків справний, він доглядає й береже транспортний засіб».

Кожному з нас, хто користується транспортом, хочеться перебувати в комфортних умовах. Микола Артюшок відповідає за підтримку в робочому стані автобуса, чистоту в салоні. Прибирає та миє його після закінчення зміни. Буває, прибрав автобус перед початком зміни, а до вечора салон не впізнати. Знаходить у ньому огризки яблук, шкірки бананів, шкаралупу горіхів, пляшки з-під пива, тощо. Ще гірше, коли пасажири нищать сидіння, наліплюють жуйки, малюють маркером, ріжуть їх…  Обурює, що таким хуліганам ніхто з присутніх пасажирів не робить зауваження.

А чи часто дякуємо, коли виходимо з автобуса, кажемо «будь ласка», коли просимо зупинитись, де нам необхідно. Можливо, після цих слів їздити в автобусах стане приємніше?

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz