Уміти побудувати, заробити гроші і прогодувати свою сім’ю

У жовтні популярний фаховий журнал «Профтехосвіта» повністю присвятив свій випуск вищому професійному училищу № 22 міста Сарни. У номері 10 висвітлені деякі аспекти освітнього процесу, які демонструє його педагогічний колектив, а саме статті, методичні розробки уроків теоретичного та виробничого навчання.

Показано суть діяльності багатопрофільного закладу професійної освіти, його напрями роботи та перспективи для отримання фаху, що затребуваний на ринку праці.

Окрім того, в журналі представлені виховні заходи професійного спрямування, бінарні, інтегровані та уроки з використанням інноваційних методик і засобів навчання. Також висвітлена історія створення, розвитку та функціонування ВПУ № 22 як закладу нового типу, багатофункціонального механізму, кожне коліщатко якого забезпечує професійне зростання майбутніх робітників поліського краю.

Минулого тижня зустрілися з головою методичної комісії професійної та практичної підготовки будівельників ВПУ № 22 Тетяною ВЕРЕТЮК. Аби підготовка майбутніх будівельників була ефективною, викладачка спецпредметів використовує нетрадиційні форми і методи викладання.

У 1981 р. Тетяна закінчила Український інститут інженерів водного господарства (нині Національний університет водного господарства та природокористування) за спеціальністю промислове і цивільне будівництво. Із серпня того ж року одразу приступила до роботи як майстер виробничого навчання тодішнього Сарненського профтехучилища № 2. Тетяні Василівні пощастило, адже майже одразу її направили на навчання в Київську сільськогосподарську академію, де вона ще додатково закінчила педагогічний факультет.

Коли осушували болота і для меліорації готували нівелювальників (геодезистів), які виконували певні роботи на місцевості, освоїла й цю професію. Болота висушили й фах став незатребуваним. Тоді в Березнівському ПМК, де набирали групу перекваліфікації з меліораторів на будівельників, Тетяна стала наймолодшою студенткою поряд із досвідченими робітниками. Соромно було чогось не знати, тож довелося взяти в руки підручник із мулярних робіт і буквально вивчити його напам’ять. Адже в інституті тендітну жінку готували як інженера, а тут треба було розповідати, а не читати з книжки про те, якими способами роблять кладку та які інструменти використовують.

А щодо педагогічного досвіду, то в душі вона завжди почувалася вчителькою. Та й у школі наставники часто радили їй обрати саме цю професію. Адже завжди в класі допомагала в навчанні слабшим і в неї все виходило. Свою класну керівничку, 89-літню Ніну Симчук, відвідує й нині. Жодних дня і хвилини не пошкодувала про обраний шлях і спеціальність. Любить навчати і передавати знання учням. Розповідати про технології мулярних і пічних робіт, організацію будівельного виробництва та техніку. Відповідно й кабінет оформила. На всі ідеї Тетяни Веретюк директор училища Володимир Городнюк завжди підтримував і допомагав реалізувати. Керівник схвалює ініціативу і сам змушує, підштовхує до неї. Таких патріотів профтехосвіти і свого навчального закладу як Володимир Городнюк – теж одиниці в Україні, каже викладачка. Одно слово, господар, організатор, педагог. Усе сказане про нього підтверджує конкретна справа.

Тетяна Веретюк підготувала чимало навчальних посібників (в основному в електронному варіанті) про тепло в домі (пічні роботи), сучасну клінкерну цеглу, що займали перші місця. Привозила нагороди зі Львова, Рівного. Зараз працює над підручником про перегородки з дрібного штучного матеріалу в житлових будинках. До речі, клінкерна цегла набагато краща за лицьову, розповіла Тетяна Василівна, і прослужить вам сто років, вона не руйнується через різкі перепади температур. Саме через те, що спочатку був зроблений з лицьової цегли пам’ятний знак   жертвам і ліквідаторам аварії на Чорнобильсьскій АЕС, встановлений у парку «Залізничник», він так швидко зруйнувався.

 

«Бог створив землю, а все що на ній – будівельники»

Тетяна Веретюк живе в маминому будинку, де ремонти не закінчуються. Жінка, як фахівець знає і вміє порахувати витрати матеріалів, і коли приходить майстер, пропонує йому конкретно, що робити. Одно слово, знання допомагають у житті. Фактично всі внутрішні роботи – клеєння шпалер, фарбування тощо робить самостійно.

Її сини Сергій і Олексій закінчили з відзнакою Сарненську ЗОШ № 4 І-ІІІ ступенів. Юнаки навчалися в одному з кращих столичних закладів – Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» на факультеті електроніки. Оленька, Дашенька і Данечка – троє онучок, яких сини вже подарували мамі. Тетяна Василівна з любов’ю каже про дітей і невісток, пишається ними. Їздить у гості до старшого Сергія в Ірпінь і до меншого – в Київ. Тішиться, коли відвідують її всі разом. Вони теж радіють маминим успіхам.

Так, недавно в училищі зібралися випускники, які закінчили заклад 10 років тому. Вихованці Тетяни Василівни трудяться на новобудовах України, і майже кожен звів собі власну оселю. Приємно, що багато її учнів залишились працювати в училищі майстрами виробничого навчання. А ще навчаються у вищих навчальних закладах Києва, Львова, Луцька, Рівного, обравши професію будівельника. Тож старання були недаремні, каже викладачка.

А за кордон, хочете вірте, а хочете ні – ніхто з учнів не збирається їхати. На думку Тетяни Веретюк, ця тенденція має закінчитися. Добре, що потроху будуються в Сарнах і навіть деякі групи запрошують уже на практику для виконання будівельних робіт. Набагато легше у великих містах, тому ж Рівному й Луцьку знайти дітям роботу і пройти виробничу практику. Дуже часто повторює учням слова: «Бог створив землю, а все що на ній – будівельники. Запам’ятайте, там, де покладете свій камінець, що собі збудуєте, все залишиться вашим дітям, онукам. І це треба вміти і знати як робити».

Робітничі кадри потрібні завжди й тому хочеться, аби на профтехосвіту звертали більше уваги, ділиться думками. Треба говорити чесно: у нас не всі діти вундеркінди. І їх не можна просто так залишити за бортом. Тож потрібно дати робітничу професію. Всі не можуть піти у вузи, а ті, які мають вищу освіту, теж повинні знайти собі роботу.

Попри всі труднощі, які довелося пережити в житті, Тетяна Веретюк оптимістка. А своїх вихованців уже з першого курсу запевняє, що схід знову буде українським, і вони його відбудовуватимуть. Тож закликає їх учитися, бо роботи там непочатий край. Докладає чимало зусиль у наш непростий час і до виховання молоді.

Завершуючи розмову, Тетяна Василівна сказала: «ВПУ № 22 готує кваліфікованих робітників, які були б затребуваними на будівельному ринку, мали високу кваліфікацію, володіли сучасними технологіями й уміли працювати з ними. На уроках переконую їх, що повинні також займатися самоосвітою, аби для роботодавця могли виконати роботу на всі сто відсотків. А мотивація – вміти побудувати, заробити гроші і прогодувати свою сім’ю».

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz