«Серце станції» Сарни, або Чого не бачать пасажири

Мабуть, для сарненців День залізничника – це друге свято після відзначення річниці міста, адже всі знають, що Сарни виникли з малого, але важливого залізничного вузла. Відтоді й донині залізничну галузь у нас шанують. Саме тому напередодні професійного свята спробуємо дістатись у самий центр керування станцією Сарни, місце, куди може потрапити далеко не кожен – пост електричної централізації.

На третьому поверсі найвищої будівлі на території Сарненського залізничного вокзалу нас зустрічає табличка з надписом «Стороннім вхід заборонено». Зазвичай це означає, що за дверима щось дуже цікаве та важливе. Тож, попередньо узгодивши наш візит, заходимо всередину. Перед нами простора кімната, посеред якої величезне табло зі схемою, на якій періодично загораються прямокутні та круглі лампочки, то червоного, то зеленого кольору. А ще стоїть пульт із неймовірною кількістю регулюючих рукояток, телефонами, раціями, мікрофонами…

– Ще за часів Радянського Союзу у вас були б через це великі проблеми, – жартома коментує Валерій МУЗИЧУК те, що ми фотографуємо.

Він працює на залізниці вже 15 років, із них 12 – черговим по станції. Чоловік розповів, що з напарником (на зміні чергових двоє) приймають і відправляють усі поїзди на станції: і пасажирські, і вантажні, і дизелі. Для цього готують маршрути для потягів, відкривають сигнали, переводять стрілки.

DSC_9006«Усе це робиться на місці за цим пультом. На схемі, – розповідає Валерій показуючи на табло з лампочками, – бачимо станцію повністю. Тут десь за 3 км до Сарн видно, звідки поїзд їде. Коли він наближається, то на відповідному напрямку загорається червона лампочка. Водночас із сусідньої станції передають повідомлення, що пропустили певний поїзд. Тоді нажимаю на пульті, щоб перевести стрілки, які потрібно, й ось – маршрут уже готовий, сигнал відкрився».

І справді після кількох механічних і злагоджених дій чергового на цій схемі-карті загоряється доріжка зеленими пунктирами. Це ще радянська система, за допомогою якої виконують автоматичний контроль стану ділянок залізниць із метою передачі всієї інформації локомотивним бригадам та іншим працівникам. У Сарнах пост ЕЦ побудували в 1979 році, а запустили в 1980-1981 р. У його основі релейна система, тобто всіма стрілками на станції регулюють за допомогою електромагнітних реле та суперсхем, керуючих цими реле. В Україні досі чимало залізничних вузлів, де немає централізованого управління, тому стрілки там переводять вручну стрілочники. «Таких станцій, як у нас, мало. На всю Рівненську область мабуть три: в Сарнах, Здолбунові та Рівному. Коли вчився в Києві, то на залізничній станції Київ-Пасажирський був точно такий пульт на п’ять секцій. Тому не можна сказати, що ця система застаріла. Думаю, вона з легкістю може проробити ще років 20», – пояснює Валерій.

Почувши розмову про модернізацію, в розмову вступає інший черговий по станції Анатолій КУЗНЕЦЬ, який 34 роки працює на залізниці: «Кожні п’ять років їздимо на курси підвищення кваліфікації, тож довелось побувати в Харкові, Дніпропетровську, Львові. В Донецьку був ще до початку війни, то там уже все було комп’ютеризовано. Трохи інша компактніша схема руху поїздів. Чергових немає, тільки диспетчер, який управляє всім дистанційно».

Попри те, що є сучасніші системи централізації, алгоритм роботи в них по суті однаковий, просто відрізняється його технічне втілення. Так, на станції Сарни також є можливість контролювати рух поїздів на менших станціях без чергових. Таке дистанційне управління, за словами працівників, на всю Львівську залізницю є лише в Сарнах.

Під час розмови в робочому приміщенні постійно відбувався комунікаційний процес: вмикався гучномовець, дзвонив телефон, хтось щось повідомляв, тож поцікавились, для чого це і з ким переговорюються. «Між працівниками станції налагоджений радіозв’язок. Щойно говорили складачі поїздів. Також під нашим підпорядкуванням черговий по парку – це наші очі, вуха, руки, ноги. Саме йому передаємо команду, що потрібно зробити безпосередньо на місцях. Є ще складачі поїздів. Вони керують рухом маневрового локомотива через радіозв’язок, відчіпляють і причіпляють вагони. З машиністами також на постійному зв’язку, даємо вказівки щодо руху потягу на певних ділянках» – пояснюють чергові.

Із розповідей Валерія Музичука та Анатолія Кузнеця стає зрозуміло, що станція – це складний механізм, тому потребує максимальної зосередженості та відповідального ставлення працівників. Кажуть, що їхня робота і легка і складна водночас. Коли призвичаїшся, то здається, що неважко, та постійно потрібно контролювати, щоб поїзди рухались за маршрутами, визначати першочергові завдання для виконання на станції, координувати роботу підлеглих на коліях і забезпечувати безпеку руху.

DSC_8998
Фото Едуарда КОЛЯДИЧА.

Роботу ж чергових у свою чергу координує маневровий диспетчер станції Сарни Юрій МАЦЕЛИК. До такої посади Юрій Федорович дослужився не одразу, а здолавши сходинки кар’єрної драбини, працюючи помічником складача поїздів, черговим по парку та гірці. Тож загалом залізничній справі віддав 29 років життя. В обов’язки диспетчера входять організація роботи станції, формування та відправлення поїздів. Він є змінним помічником начальника станції, а в нічний період виконує його обов’язки. Також він – керівник зміни, якому підпорядковані чергові і всі, хто працює на ній: вагонники, вантажна та пасажирська служба. Проте диспетчер і чергові не будують робочі відносини за жорстким принципом керівник-підлеглий, радше співпрацюють і роблять ставку на успішну командну роботу. Поспостерігавши за ними якусь годину, це відразу помітно, адже кожен чітко знає, що й коли робити, і легко та невимушено продовжує думку колеги.

Візит до працівників залізничної станції Сарни залишив приємні враження, тому щиро вдячні Валерію Музичуку, Анатолію Кузнецю та Юрію Мацелику за цікаву розповідь та екскурсію. А з нагоди професійного свята вітаємо всіх залізничників і зичимо, аби вони знали та любили свою професію, як ці чоловіки.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz