Многая літа, Ольго Миколаївно!

Минулого тижня розвінчала для себе міф, що всі чоловіки однакові. Не всі. І це довела родина Криницьких із Сарн, де побували, аби привітати 100-літню ювілярку Ольгу КРИНИЦЬКУ з днем народження.

За природою ми вдячні людям за кожне добродійство. А найбільше завдячуємо батькам, які дали нам земне життя. В наших жилах тече їхня кров. Вони від колиски нами опікуються з великою любов’ю і посвятою.  Велика повага батькам від нас ще й тому, що вони, після Господа, наші найбільші добродійники.

І хоча діти завжди повинні ставитися до них із великою шаною, чемно запитувати чи відповідати, ніколи їх не ображати чи зневажати словом або ділом, за потреби їм радо помагати, в житті часто буває інакше.

Святе Письмо Старого Завіту каже: «Хто шанує батька, той гріхів позбувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. Усім своїм серцем прославляй свого батька і не забувай про біль матері твоєї. Пам’ятай, що вони привели тебе у світ: чим заплатиш за те, що вони для тебе зробили?»

Понад 40 років Олександр Криницький живе з ненькою, доглядаючи її. Вона зберегла світлий розум, але втратила зір і погано ходить. Його дружина померла, а син і донька мають уже власні родини. Донька Тетяна живе на Волині, одружена зі священиком. Син, теж Олександр, мешкає в Сарнах. У чисто прибраній Олександром оселі впіймала себе на думці, що не кожна жінка підтримує такий лад у домі.

Троє братів: Олександр, Микола й Анатолій – пригадують нелегке дитинство. Попри все, виросли, кожен знайшов собі посильну роботу, тоді й стало легше жити, розповіли. Як переважна більшість селян, пасли корову, якій треба було й сіна заготовити, трудились на городі, заготовляли дрова. Тепер усі пенсіонери.

DSC_1088-к
Фото Василя СОСЮКА.

Ольга Миколаївна у свої 100 років має добру пам’ять, а ще – гарний голос і дуже любить співати. Попросила заспівати одну з її улюблених пісень. І, чи то співаючи, чи розповідаючи речитативом, завела автентичним діалектом:

Марусенько преподобна,

Не люби ти дворянина,

Буде добре.

Бо дворянин гарно ходить,

Не одную дівчиноньку з ума зводить.

Звєв одную, звєв другую,

Зведе тебе, Марусенько, молодую.

Жінка пригадує роки, які прожила з чоловіком. Їх було так мало – щасливих літ разом. Бог не дозволив, промовляє, і на очах з’являються сльози: «Діток устигли разом народити (четверо синів, один з яких помер, і дві донечки), а догодувати не встиг. Ішов на роботочку, ще й повечеряв. Хотів покликати рідних на хрестини новонародженого Анатолія, ішов дорогою, впав – і помер. Тож були і хрестини, і поминки. Тобто, сина просто похрестили».

Усе життя проплакала Ольга Криницька за коханим. На стіні висіла рамка зі світлинами. Стане на стілець, бувало, цілує його фото, і плаче та голосить. Ось таке коротке жіноче щастя.

Коли говоримо про довгожителів, не можемо обійти  увагою їхній раціон. Зазвичай в цілому він включає мінімум продуктів. Брати Криницькі розповідають, що  вживали, як тепер звикли говорити, екологічно чисту їжу, просту й невеликими порціями. Перевагу надавали рослинній їжі – тобто овочам і фруктам, які вирощували на власному городі. У хаті була велика піч, на якій поміщалося одразу троє чоловік, а в печі ненька готувала надзвичайно смачні страви, особливо вдавалася в неї рисова каша зі скоринкою зверху. Коли вона піднімалася в горщику, Ольга Миколаївна виймала її з печі, змочувала водою і знову повертала назад. Той смак дитинства залишився назавжди. Ніхто тепер так не приготує. Часто мама казала: «Щоб бути здоровим, не потрібно їсти жирне й треба багато працювати».

Тепер щодня готує Олександру. Коли запитує матір, що їстиме, відповідає: «Те, що добре тобі, добре й мені, що звариш, те і їстиму». Ось вам і весь секрет довголіття: ніякого фастфуду, близькість до природи, плюс традиційна мораль із її повагою до старших.

Коли діти пішли на роботу, згадує ювілярка, тоді в оселі хліба стало вдосталь. Недалеко від нинішнього храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові     та матері їх Софії в місті Сарни колись була військова частина, куди чоловік Ольги Миколаївни ходив на роботу. Добре пам’ятає той день, як повернувся додому дуже втомленим, навіть їсти не хотів, сказав, що укладав паркет. Тоді ще й нагримала на нього: «Невже не міг залишити ще на наступний день? Іще була б днівка, і ще був би якийсь рубель. За один раз усе зробив, а завтра сидітимеш без роботи». «А мені так хотілось усе закінчити сьогодні», – відповів тихо дружині. А через два дні його не стало.

Усього бувало, пригадує довгожителька, і дрова на плечах носила, коли жодного полінця в оселі не було. Приходила до річки, з якої витягали дерево, і ледве трохи пообсихає, брала рядюгу, накладала в неї чимало й несла додому, бо діти маленькі мерзли: «Старша донечка Ніна зі мною спала, а хлопці – вкрию одного, другий розкриється», – ніби переживає заново своє минуле.

Думаю, секрет довголіття Ольги Миколаївни в доброті й людяності. Всього за кілька хвилин спілкування з ювіляркою та її рідними зрозуміла, що саме вони об’єднують цю дружню родину, а ще найголовніші загальнолюдські цінності – вдячність, уміння співпереживати й поважати ближнього. Ольга Криницька, проживши життя довжиною в сторіччя, зуміла зберегти оптимізм, веселу вдачу та добре серце. Жінка так і не розповіла мені рецепт довголіття, вона  його не знає, лише наголосила, що важливо бути доброю людиною, а Бог сам знає, кому й скільки треба прожити.

Донька Ніна живе недалеко, біля школи, а Таня – в Шепетівці. У день нашого візиту родина очікувала її приїзду. Син Анатолій розповів, що всі діти приїжджають щороку до мами на день народження. Її 80 ювілей відзначали вдома, тоді винесли всі меблі на вулицю, а в будинку поставили столи. Зібрались і рідні, і сусіди, які тоді багато співали. Разом із мамою Таня співає завжди, у неї також гарний голос.

Анатолій мешкає у Львові. Ольгу Миколаївну ласкаво називає не інакше як мамкою. У чоловіка четверо дітей, які живуть у Рівному, Сарнах, Москві, а донька з онуками – в Іспанії. Придбали там собі житло. Його брат Микола теж мотається: то в Києві трудиться, то деінде шукає роботу, щоб підтримувати свою родину.

До речі, на вулиці Тичини в Сарнах, де проживає Ольга Криницька, жила ще одна довгожителька, сусідка баба Антоська. На 101 році, не маючи навіть медичної книжки, випадково захворіла жовтухою. Худенька, а спритна така була, ще й на городі можна було побачити її з граблями, розповіли чоловіки.

Залишаючи гостинну оселю Криницьких, бажали ювілярці Ользі Миколаївні, щоб завжди поруч із нею були рідні та близькі в щасті й радості. Переконана, що жінка – найкращий приклад для дітей: 20 онуків, 33 правнуків і 4 праправнуків. Вони зобов’язані завжди любити батьків, не тільки на словах, а й ділом, у щоденному житті, потребі, слабості та старості, а також завжди за них молитися.

Вартий уваги досвід вшанування довгожителів у Кривому Розі. Починаючи з 2007, тут започатковано урочисте привітання мешканців міста з 100 та 105- річними ювілеями. Програмою соціального захисту окремих категорій жителів міста щорічно передбачають надання матеріальної допомоги тим, кому виповнилося 100 і більше років. Її розмір становить 1000 гривень. Вітають ювілярів в урочистій обстановці з врученням вітальної листівки Президента України, матеріальної допомоги, квітів, подарунків.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz