Словом творять дива

Ця фраза є своєрідним життєвим девізом Наталії АНТОНІЧ (Бунечко), яка щиро вірить у силу слова. Голос цієї жінки заворожує, а її манера спокійно та проникливо читати поезію та прозу закохала в себе багатьох людей. Для дітей, з якими займається в театрі «Мельпомена», Наталія Петрівна – мудрий і креативний наставник, для жителів міста – талановита ведуча заходів, для сім’ї – любляча мама та дружина. Нині всі ці досягнення утворюють образ справжньої красивої жінки, якою і є пані Наталія. Але цьому передувала ціла життєва історія…

Наталія Бунечко народилась і виросла в Сарнах. Навчалась у першій школі (нині НВК «Школа-колегіум»), де завжди виступала, брала участь у дитячих ранках. «Мені це дуже подобалось. А ще, напевно, була виразність мовлення завдяки мамі. Вона з дитинства виразно розповідала мені казки, та й не тільки. Я навіть потім не могла слухати, як інші читають, адже мама робила це так гарно. Мабуть, є в нашій родині якісь особливі гени, бо мамині сестри теж дуже цікаві особистості, а бабця Марія взагалі була своєрідною та креативною. Вміла все: і сказати, і наказати, і станцювати», – розповідає жінка.

В учнівські роки вона почала брати участь у конкурсах читців. Згадує, що якось її з багатьма іншими школярами возили на екологічний конкурс, де виграшним призом була поїздка в «Артек». У ньому перемогла саме пані Наталія, і це стало її першим серйозним здобутком.

Після закінчення школи вирішила вступити на режисуру. «Режисуру?!» – перепитую, не приховуючи здивування, адже вперше чую, щоб таку професію обрала дівчина з провінційного містечка в 90-х роках минулого сторіччя. «Так, – спокійно відповідає жінка. – Не можу сказати, що мала конкретну мрію чи мету стати режисером, але завжди хотіла сцени. Тому, мабуть, й обрала режисуру».

До речі, в Інститут мистецтв РДГУ вступала двічі. За іронією долі з першого разу пройти вступні випробування не вдалось саме через думку Юрія Мельничука, з яким нині в досить хороших стосунках і вважає геніальним режисером. Тоді влаштувалась методистом у РБК. Але не залишила планів таки стати режисером. І наступного року дівчину прийняли, за що вона дуже вдячна, адже це визначило її долю. «Взагалі мені в житті щастить на хороших людей» – каже пані Наталія з розумінням, наскільки це важливо.

Здобувши творчу професію, повернулась у рідне місто, де почала працювати керівником театру «Мельпомена», який і нині діє на базі Сарненського районного ліцею «Лідер».

А з 2004 року місцева режисерка взяла творчу перерву. «Перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, усвідомила, що для жінки найголовніше – це сім’я. Сцена – це, звичайно, добре, але вона відійшла на другий план», – пояснює. Так, пані Наталія не виступала майже 10 років: то часу не вистачало, то обставини не дозволяли. В цей період зосередилась на дітях, виховуючи своїх і розкриваючи таланти інших. І тільки з 2016 року знову повернулася на сцену.


«Акторське діло – солдатське: та сама муштра»

Зі свого досвіду Наталія Антоніч наголошує: «Найважливіше в роботі з дітьми, аби вони довіряли. Якщо немає довіри, дитина не розкриється, і педагог у цьому випадку безсилий».

DSC_1736-2к
Фото Василя СОСЮКА.

Зараз керівниця театру працює переважно з учнями 8-10 класів. Головний критерій відбору в студію – бажання, адже тільки воно спонукає розвиватись. «Коли дитина хоче, вона зможе зробити геть усе. Навчити можна кожного. Натомість, якщо дитина талановита, але лінива, з неї діла не буде», – переконана Наталія Петрівна. Також вона намагається подати вихованцям ази режисерського аналізу, пояснює теорію, вчить їх розуміти текст, відчувати, дає універсальні знання, які вони можуть застосувати до будь-якого тексту: «Я не просто кажу, що цей рядок треба так читати, а той – інакше, а пояснюю чому так. Тоді дитина думає про те, що каже, усвідомлює, розуміє, а це дуже важливо в сценічному мовленні та акторській майстерності».

Зрозуміло, що не всім, хто полюбляє театральне мистецтво, судилося стати акторами, але, на думку пані Наталії, не це головне. Важливіше дати дитині поштовх до розвитку. Її буде приємно слухати і зі сцени, і на уроках, вона зможе добре презентувати себе, триматись у компанії, адже вмітиме поставити «четверту стіну» (уявна стіна між актором і глядачем: персонаж не знає про те, що він є вигаданим героєм чийогось художнього твору і не здогадується про існування аудиторії, яка за ним спостерігає – ред.).

Заняття творчий педагог проводить щодня, бо серйозний підхід до справи передбачає систематичність: «Якщо заняття раз у тиждень, то щоразу доведеться починати спочатку, тобто стояти на місці». Навіть Наталка Сумська казала, що акторське діло – солдатське: та сама муштра. Хто виступає на сцені, знає, що це нелегка справа, особливо для початківців, яким потрібно насмілитись, вийти, розкритись і не розгубитись.

Обов’язково повинні бути індивідуальні заняття. Пані Наталія знає, що дитина краще розкривається наодинці з педагогом, тому окремо працює зі словами, роллю кожного, а тоді зводить у спільну композицію та вчить взаємодіяти на сцені. Також намагається проводити кількахвилинні акторські тренінги перед кожною репетицією. Вони допомагають розслабитись, розвивати уяву, проявити фантазію.

За роки роботи пані Наталія з дітьми втілили чимало цікавих проектів, заходів, постановок. «Діти ростуть, змінюються, і до них треба прислухатись завжди», – впевнена наставниця. Вона не боїться пробувати щось нове й експериментувати. Так, із вихованцями ставили навіть «Науковий підхід» Рея Бредбері. А ще понад 10 років тому знімали фільм. І хоч до серйозного кінематографу його навряд чи можна зарахувати, але то була цікава робота і хороший досвід, особливо для дітей, адже інсценізацію оповідання знімали відеооператори з Володимирця на дві камери. Мабуть, у ті часи в Сарнах мало хто може похизуватись таким досвідом.

Театр «Мельпомена» має чимало нагород. Із постановкою «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника перемогли на конкурсі в МБК «Залізничник», за що отримали грошову винагороду, а наступного року їхній вихованець зайняв перше місце, читаючи «Весілля Опанаса Крокви» Василя Симоненка. Цьогоріч на святі до Міжнародного дня театру виступили в Будинку культури з незвичною та цікавою постановкою О. Генрі «Поки чекає автомобіль», де зіграла і сама Наталія Антоніч.

Ще із цікавих заходів називає «Львів. Кава. Любов», який проводили лише хлопці. Підійшли до справи креативно: побудували сценарій у вигляді мандрівки кнайпами Львова, приурочивши її до 8 Березня. «Мені цей формат дуже сподобався, згадую про нього з особливою теплотою і любов’ю», – з посмішкою розповідає співрозмовниця.

Театр «Мельпомена» демонструє свою творчість переважно на базі ліцею. Допомагає втілювати творчі задуми Пані Наталії Олена Іщук, адже вона – справжній генератор ідей, тому часто організовують щось разом. Рідше відзнімають і відправляють роботи на конкурси, адже їх зараз не так багато, як хотілось. Керівник театру пояснила, що в рамках міських свят вони виступають лише інколи, адже для них вистави – це не формат. І справді, інсценізацію в концертну програму важко логічно вмістити, бо вона ніби існує окремо.


 

Талановита людина талановита в усьому

Окрім режисерської та роботи з дітьми, Наталія Антоніч веде різноманітні заходи в місті. Роль ведучої їй подобається, інакше відмовлялася б: «Маючи досвід, можу дозволити собі робити те, що справді подобається. Зараз найбільше хочу займатись у театрі, тому буду це робити». Проте жінка зізнається, що єдині, заради кого може змінити думку та поступитися, – це діти, бо їхнє бажання – найважливіше.

Пані Наталія продовжує професійно розвиватись. За останній період уже двічі відвідувала семінари заслуженої артистки України, акторки Рівненського академічного українського музично-драматичного театру Галини Цьомик, погляди якої їй дуже імпонують. Взагалі сарненська театралка вважає Рівненський театр одним із найсильніших в Україні. Полюбляє їздити на вистави й відвідувати в Сарнах, якщо приїжджають. Запевняє, що кіно ніколи не зрівняється з живою постановкою. В цьому вкотре переконалась, відвідавши виставу в столиці за участю Катерини Кістень, коли побачила її вживу, а не по телевізору.

А ще пані Наталія з дитинства дуже любить читати. Її пам’ять зберігає силу-силенну текстів як українських, так і зарубіжних авторів, зокрема Григора Тютюнника, Джека Лондона, О. Генрі, Антона Чехова, Василя Шукшина… Читає і класику, і сучасні твори, хоча часто на останні не вистачає часу. З молодих авторів вподобала Надійку Гербіш, адже для роботи зазвичай обирає якісь теплі історії. До речі, тексти режисерка опрацьовує сама. Переконана, якщо є бажання, будь-який можна переробити для постановки на сцені. Треба просто добряче попрацювати з ним: пофантазувати, зробити підводку, перетворити текст на діалоги дійових осіб, додати ремарки.

«А писати твори не вмію, – зізнається жінка. – Щось змінити, додати, перебити під себе – без проблем. Антон Чехов казав, що мистецтво прекрасно писати полягає в мистецтві викреслювати непотрібне. От я собі взяла на озброєння цю фразу. Хоча в мене ніколи не було проб пера, щоб однозначно стверджувати, тому хтозна, можливо, з часом це зміниться».

На запитання, чи подобається дітям і чоловікові Сергію творча професія їхньої мами, пані Наталія жартома відповідає, що інколи вони навіть від неї страждають. Пригадує, як змалечку розповідала доньці Варі безліч розповідей, казок, байок, а вона сумлінно їх засвоювала, вивчала. Звичайно, брала участь у конкурсах читців, на які завжди з мамою готували цікаві композиції. «Із сином Орестом була зовсім інша історія, мабуть, тому що він – хлопчик, – ділиться теплими спогадами творча мама. – Він любив слухати, як я вигадувала йому героїчні казки… Та коли починала читати вірші, то закривав вуха й кричав: «Я більше не можу цього витримати!». Зараз Орестові сім років, очевидно, він дещо змінив свої погляди, адже дует мами та сина вже неодноразово виступав на концертах із номером «Діалог щастя».

На ТРК «Полісся» Наталія Антоніч вела авторську передачу «Окрайці думок», і також вкладала в неї багато любові: залучала до участі вихованців театру, відповідально ставилась до вибору творів, читала тексти, які зігрівають душу. А всі її передачі починались однією і тією ж фразою: «Словом творять дива…».

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz