Хімік із серцем поета

У житті кожної людини настають переломні миті, коли виникає бажання щось змінити, зробити світ кращим, незабутнім, увінчати його творчою енергією, що запалить вогники щастя в багатьох серцях.

Саме народження внучки Анюточки спонукало вчителя хімії за фахом Люхчанської ЗОШ І-ІІІ ст. Віру БАЄЧКО до написання поезій-віншувань найріднішим людям, а згодом це заполонило її повністю, і на сьогоднішній день не уявляє життя без поетичних рядочків. Звісно, літературна праця – надважка, але з певним і, головне, наполегливим підходом під силу відчинити двері у світ поезії. Потрібно лишень не полишати цей труд.

Народилася Віра Володимирівна в Клесові, де й навчалася в місцевому навчальному закладі. З усіх шкільних предметів найбільше обожнювала уроки хімії, які тоді викладав Ярослав Матерацький. До душі була й рідна мова та українська література, гарно вдавалося писати твори. Проте на першому місці – хімія. Неодноразово брала участь у районному етапі олімпіадних робіт з цього предмету й переможцем. Навіть в області найкраще впоралася з дослідницьким завданням. А тому твердо вирішила після школи здобути фах учителя хімії. Мрію реалізувала в Житомирському педагогічному інституті ім. І.Я. Франка, стала студенткою природничого факультету.

Після отримання диплому спеціаліста в 1993 році влаштувалася в Ясногірську ЗОШ І-ІІІ ст. на посаду вчителя хімії, однак пропрацювала лише одну чверть і перевелася в Люхчанський освітній заклад. У ньому чотирнадцять років викладала біологію, а нині викладає – хімію. Дітям подобаються уроки Віри Володимирівни, бо й після занять поспішають до неї на гурток «Юний хімік» (до речі, неоплачуваний). На ньому семикласники з радістю освоюють секрети виготовлення домашньої косметики, де всі разом у шкільних умовах варять мило й виготовляють бальзам для губ. Такий подарунок педагог вручила кожному випускнику минулого навчального року на останньому дзвонику. За оригінальний і натуральний сюрприз старшокласники щиро дякували своїй вчительці.

Біографія Віри Баєчко має ще один цікавий факт: до вступу в інститут працювала на заводі «Моноліт» у Клесові. Там зустріла й свою долю – майбутнього чоловіка Віктора Васильовича. Молодята дуже полюбили одне одного, а згодом побралися. Переїхали жити в Люхчу. За тривалий час спільного життя довелося квартирувати аж у трьох будинках. Тому, як каже жартома моя співрозмовниця: «У селі в мене майже всі сусіди». Через певний час народилися два синочки: Василь і Володимир (названі на честь дідів). Нині глава родини працює електромонтером РЗА (релейного захисту й автоматики) у ПрАТ «Рівнеобленерго». Старший Василь також пішов стежкою батька, ставши електриком у ТОВ «ПрагмаФактор» у Сарнах. Його поважають за професійність, наполегливість, працелюбство… Менший Володя з 2016-го служить на контрактній основі в українській армії. Був у Волновасі (друга лінія оборони), згодом у Великій Новосілці, а нині готується до дислокації в Артемівськ. «Я по життю наполеглива, – каже Віра Баєчко, – тому всі мої мрії здійснюються! Вірю, що буде найголовніша – наш Володя повернеться додому живим і здоровим, одружиться і подарує нам із чоловіком внученят!».

А поки життєвим натхненням для Віри Володимирівни є внучка Анюта й невістка Катерина. «Наша невісточка – це мій земний ангел-охоронець, як вона піклується про мене! Послав мені Бог донечку, про яку так ще мріяла, тільки її виростили свати, а не ми», – знову щиро відгукується про свою родину співрозмовниця. Насамперед Віра Баєчко – великий людинолюб, завжди прийде на допомогу, розрадить, підтримає в усьому. А своїм землякам на честь учорашнього храмового свята присвятила ці поетичні рядки:

 

Люди нашого села

Веселі й працьовиті люди

Живуть у нашому селі,

Встигають завжди вони й всюди,

І прикипіли до землі.

Раненько встануть, посапають,

І господарству дадуть лад,

Корів на пашу виганяють,

Страв на обід зготують ряд.

В буденний день кипить робота:

Сапають, косять вже давно,

Працюють до сьомого поту,

А поряд стигле вже зерно.

Комбайни знову йдуть у поле –

І це постійно у селі.

Селянською є наша доля –

Час працювати на землі.

Коли ж прийде свята неділя,

Чи знову бесіда яка,

Селяни й відпочить уміють,

І пісня ллється в них дзвінка!

Жінки у нас талановиті,

Уміють і в’язать, і шить,

Які ж в них руки працьовиті,

Що можуть цілий день робить.

Чоловіки ж усе майструють,

Є й будівельники у нас.

Вони в селі хати будують,

Й цим заробляють повсякчас.

Вінець життя – це наші діти,

Щебечуть весело вони,

Уміють цілий день радіти,

Вони – мов птахи навесні!

Велика й гарна у нас школа,

І світлий у ній кожен клас,

Тут зрозуміти все довкола

Учителі поможуть враз.

Є апарат державний влади,

Туди ідемо в різний час,

Гарно зустрінуть в сільській раді

І зрозуміють завжди нас.

Села окраса – храм чудовий!

Черпаєм тут правду життя,

Душею буде всяк здоровий,

Гріхам не треба вороття!

І ФАП у селі є надійний,

На варті здоров’я стоїть.

В медиків результат відмінний

Їх праці, і вже не болить!

В приміщенні сільської ради

Знаходиться пошта в нас,

Поштар несе у дім відраду –

На це знаходить завжди час!

Є у селі бібліотека,

Сюди заходимо не раз,

Тут мудрі книги на поличках

Зустрінуть завжди радо нас.

А клуб – осередок культури.

Стоїть він у центрі села,

Немов ті невидимі мури,

Як свято краси і добра!

Та й інша є інфраструктура,

Комфорт у нашому селі –

Шиномонтаж і пилорама,

І водії завжди в «сідлі».

Зводять в селі і магазини –

Для дому продають тут все

І кожен селянин щоднини

Звідси не тільки хліб несе.

Є два ансамблі в нас фольклорних,

Дівчатка юні – «Оберіг»,

«Троян» – це жіночки моторні,

Дарують щастя повен міх!

Є ще й ансамбль інструментальний,

Його «Хлопці збоку» зовуть,

Співають вони так запально,

І в цьому їх найглибша суть!

Тож люди у нас працьовиті,

Професій різних і занять,

Усі вони хазяйновиті,

На все знаходять завжди час.

Село це вже для мене рідне,

Живу у ньому я давно,

Життя проходить моє плідно,

Його смакую, як вино…

 

Також окремі поезії присвячує думкам про життя, пройдений шлях, переосмисленню людських цінностей у поєднанні з красою навколишньої природи. Чимало тем відображає, як здавалося б, у звичайній буденності, проте поетеса бачить усе найкраще, що надає цьому світу кольорових і теплих гам. Ось ще дедекілька віршів Віри Баєчко, як доказ тому.

 

Роки летять

Наш вік, мов птаха, пролітає,

І не вернути час назад.

За обрій сонечко сідає,

Та у душі ще квітне сад.

Життя проходить, наче казка,

І вперто ми вперед ідем.

А коли буде Божа ласка –

Літ сто на світі проживем!

Може, настане мир усюди,

То й дихать легко і творить.

Тоді щасливі будуть люди,

Добро порине у блакить!

І мріється тоді неважко,

І сонечко радіє нам.

Лети собі у вирій, пташко,

Ми посміхнемось лиш рокам!

Іду раненько я у поле

Іду раненько я у поле

У світанковій тишині.

Ти ще поспи, моя любове,

Ще посміхайся уві сні!

Духмяні трави зеленіють,

Село ще рано-вранці спить.

Та ось кульбабки вже жовтіють

І настає чарівна мить:

Виходить сонечко з-за гаю,

Пташки щебечуть в вишині,

Як гарно тут, у ріднім краю,

І як же радісно мені!

Трава ще в росах променистих,

Що так на сонці виграють!

Та в кришталевому намисті

Ще зелені недовго буть.

Іще ранкова прохолода

Вкриває ніжно землю всю,

Та скоро вже й сліду не буде

Ні прохолоди, ні роси…

Спаде роса, засяє сонце,

Розкриються тихо квіти,

Відчинить хата всі віконця,

В ній защебечуть діти.

Так кожен день починається,

Село так щоразу встає,

Ранок росою вмивається,

Доброго дня, село моє!

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz