Талановиті сестри працюють у ДНЗ «Сонечко»

Знайомство з дошкільним навчальним закладом «Сонечко» в Сарнах починаємо з подвір’я, де на асфальті нас зустрічають намальовані бедрики. Прямуємо чистими й затишними коридорами до кабінету завідувачки Марії Гриневич.

DSC_2150На стіні – свідоцтво «Гордість міста» за власну діяльність і роботу колективу. Починала з помічника вихователя ще в старенькому дитсадку № 1 по вулиці Миру, згодом була вихователем, і от у «Сонечку» Марія Григорівна працює завідувачкою вже впродовж 12 років.

Нині перебувають 160 діток за потреби 115, є шість груп, і всі переповнені. Кожна з них індивідуальна й має свої особливості. На базі дитсадка проходять практику студенти Сарненського педагогічного коледжу (до них уважно придивляється Марія Гриневич) і п’ятеро випускників після закінчення навчального закладу вже тут працюють. Однією з перших була Катерина Красько (Радько), а коли через деякий час закінчувала Сарненський педколедж її сестра Людмила, Марія Григорівна сказала Каті: «Якщо сестра така ж (талановита – М.К.), як ти, її теж запрошу на роботу». Тож сьогодні тут працюють найкращі, каже з гордістю завідувачка, які є надійною опорою.

Дитсадок за сприяння батьків і міської ради з року в рік поновлюють, розповідає Марія Гриневич. Сучасні вбиральні, коридори, нові двері, капітальний ремонт пральні, обладнаний харчоблок – багато чого вдалося зробити. У перспективі – ремонт сходових маршів.

У старшій групі, куди завітали, поєднані між собою ігрова зона та спальня. Вихователька Людмила Мельничук з вихованцями вивчали правила дорожнього руху на новому тематичному килимі, придбаному батьками аж у Львові. Він настільки чудовий, що дорослі ледве стримують бажання самим на ньому погратися.

Людмила не так давно закінчила Сарненський педагогічний коледж. Отримані там знання дуже допомагають на практиці, поділилася думками дівчина, хоча здобула й вищу освіту в DSC_2123Рівненському державному гуманітарному університеті. Вона надзвичайно любить дітей і вважає їх власними, каже, що їх у неї 27. А ще – бачити результат своєї праці. Перевагу надає організованій діяльності, тому, що можуть дітки разом вивчити, а потім радіє за них.

У наступному році 18 хлопчиків і 9 дівчаток старшої групи стануть першокласниками. Діти – дуже домашні, але вже зараз вони вміють читати складами, розповідає Людмила Павлівна, яка разом з іншими вихователями дитсадка вчить їх за методикою Людмили Шелестової, що є однією з кращих у навчанні читання дошкільнят, за якою працювали понад сто тисяч дітей. Виконуючи ігрові завдання, малюки вчаться непомітно читати для себе: спочатку – склади і слова, потім – словосполучення, речення, тексти. Разом із батьками закупили книжки, за якими вчаться. На власні захоплення, яких раніше було чимало, у виховательки дуже бракує часу. Залишилися картини, вишиті бісером, а ті, що розшивала нитками гладдю, майже всі подарувала. Нехай приносять радість іншим. Тепер виготовляє багато дидактичних ігор, необхідних для роботи.

У колективі Людмила Мельничук трудиться вже 5 років, і жодної хвилини не пошкодувала, що прийшла сюди. Так вийшло, що Марія Григорівна взяла її через тиждень після закінчення коледжу на роботу. Тож чесно кажучи, Людмилі дуже пощастило. Швидко знайшла спільну мову з дітьми, які її полюбили. До речі, коли вирішили пожартувати та сказали малечі, що вкрадемо Людмилу Павлівну в них на деякий час, то деякі навіть мало не заплакали.

З батьками у виховательки теж хороша співпраця, є й спільні справи. Організовують різноманітні виставки, проводять ігри. Одна з останніх – «Чи знаєте свою дитину?». Дуже довго готувалися до цього заходу й після його проведення багато хто з батьків пошкодував, що не взяв у ньому участі. Хоча нині достатньо фахової літератури, є багато всього в Інтернеті, де можна запозичити ідеї, однак у дитсадку намагаються створювати власні сценарії. Адже просто скопіювати чужий досвід неможливо, не врахувавши індивідуальні особливості дітей та їхніх батьків.

 

Працювати заради задоволення

Катя Красько – сестра Людмили й навчає малечу ДНЗ «Сонечко» фізичному вихованню. Як і сестра, багато чим захоплюється. До речі, бедрики-сонечка на асфальті – творчість її рук. Тепер Катерина плете іграшки гачком. Під час виставки своїх робіт у райцентрі до Дня Незалежності України їх навіть придбали відвідувачі, які їхали в сусідню Польщу.

В ясельній групі перебуває дворічний синочок Максимко. Катерина намагається не потрапляти йому на очі, адже маленький дуже сумує за нею, зустрічається з мамою під час занять із фізичної культури.

DSC_2146
Фото Василя СОСЮКА.

Малеча любить фізичні вправи, могли б днювати в спортивній залі, грати в різні ігри. Та й сама Катя не дозволяє собі розслаблятися, у постійному русі. А вихованців навчає робити вправи правильно, аби в школі вони розуміли, що таке шеренга та колона, як вишикуватись, стрибнути чи кинути м’яч. У залі є багато доріжок здоров’я, перші виготовили власноруч, а тепер придбали ще й нові. Їх використовують на заняттях для запобігання плоскостопості. А кожна з них впливає на певну групу м’язів, розповідає. Скажімо, піднімаючись драбиною, діти розвивають плечовий пояс. Учителька навчає, як треба поставити ногу, щоб не боятися впасти. Так само потрібно пояснити, як стати з м’ячем, аби можна потім було його впіймати. У день нашого візиту хлопчики й дівчатка вчилися стрибати через обруч. А пройшовши доріжкою здоров’я, розповідають про свої відчуття, чому вони це роблять. За їхніми словами, щоб бути здоровими. Вдосконалює ритм рухів Катерина Павлівна за допомогою бубона. Вдаряє рукою по ньому, а діти виконують вільні рухи руками й ногами в заданому ритмі в колоні.

Якщо дитина часто простуджується та хворіє, розказує Катя, то займається в підготовчій групі. На відміну від малечі, яка робить вправи в основній, для таких діток менше фізичне навантаження під час занять. В основному для тих, хто хворіє більше місяця. Приміром, менша кількість присідань, а після деяких хвороб узагалі фізичні вправи не рекомендовані. Отож за всіма потрібно стежити.

Поцікавилась, які сучасні діти? Вони різні. Одні, як кажуть, де посадиш, там і знайдеш, інші ж копіюють героїв мультиків. Пам’ятаєте, як ведмідь запихає зайчику в рот моркву, аби той не пищав? Отак і малеча, яка дуже любить цукерки, наслідуючи зайчика, часто пищить, вимагаючи в мами солодощі.

До речі, у двох сестер є ще брат, яким вони пишаються. Так, Павло Радько здобув професію будівельника у ВПУ № 22 міста Сарни й після закінчення Національного університету водного господарства та природокористування зводить багатоповерховий житловий будинок по вулиці Технічній, 1 у житловому комплексі «Варшавський».  Тож добре знає, що нинішнє будівництво відрізняється насамперед індивідуальністю, можливістю не повторювати типових рішень, розкутістю.

Як уже переконались, вибір професії – дуже серйозна справа, те, чим будете займатися все життя. Це ваш кар’єрний ріст, професіоналізм, досягнення. І як сказав один американський бізнесмен: «Якщо працюєте заради грошей, ніколи не заробите їх. Якщо трудитеся заради задоволення, успіх вам гарантований». Думаю, у Катерини Красько, Людмили Мельничук і Павла Радька ще буде в житті чимало здобутків.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz