Із Немович у Катеринівку – на інвалідному візку

У лютому 2019 р. мине 9 років, як Віктор ДОБРИДЕНЬ із Немович залишився без ноги, згодом втратив і другу. Тоді, пригадує, менша донька Марійка закінчувала десятий клас. Старша Оля недавно відсвяткувала 27.

Обидві донечки подарували йому з дружиною п’ятеро онуків.  У Марійки – три сини, в Олі – дві дочки.

Віктору довелося служити в Афганістані, де постраждав від кульового поранення. Неможливо уявити, як  хлопець, відчуваючи біль у ногах, промовчав, коли треба було кричати, принаймні, про все розповісти. Не хотів «зайвих» записів у військовому квитку. Згодом, коли працював на залізниці, часто зводило ноги. А закінчилось усе інвалідністю. Тепер культі крутить на зміну погоди, а значну частину пенсії треба витрачати на знеболюючі уколи.

Віктор не скаржиться ні на що, каже: «Головне – не падати духом». І доводить це на ділі. Їздить улітку з Немович у Катеринівку по ягоди на візку, адже жодна маршрутка чи автобус не розраховані на людей в інвалідних колясках. Коли помер його тесть у селі Зносичі, теж дістався туди візком, аби вшанувати пам’ять родича.

Із кожним може трапитися біда, яка розділить життя на дві частини: до і після. До – це звичний спосіб проживання, а після – коли весь світ замкнувся в чотирьох стінах, і вийти за межі свого помешкання – вагома проблема. Важко вибратися з під’їзду, проїхати тротуарами, потрапити в магазин, аптеку…

«У нас чудові сусіди-друзі. Але ж не зовсім зручно часто навантажувати їх своїми проблемами, бо в кожного є власні справи, нездужання, хвороби, – пише відома вам за публікаціями в «Сарненських новинах» Тамара Станкова. – Іноді доводиться чатувати на подвір’ї, чи не йтиме хтось, щоб допоміг. Навіть попри те, що живемо на першому поверсі, прогулянки на свіжому повітрі малодоступні, бо ці 5 сходинок від дверей квартири до виходу – ніби сходження на Говерлу і спуск до її підніжжя. До того ж, сходові марші такі вузькі».

Тамара Володимирівна сама погано бачить, а тут ще додалася хвороба чоловіка, який опинився в інвалідному візку після пережитого інсульту.

У під’їзді будинку, де мешкає родина Станкових, самотужки встановили пандус. Конструкція вийшла не гірша заводської, нікому не заважає, її здебільшого навіть не помічають.

 

«Не приймайте для нас закони, які потім не працюють»

У Сарнах, особливо в холодну пору року, на вулицях нечасто побачиш людей на інвалідних візках. Тому і здається, що їх не так і багато.

Однак статистика свідчить про інше. За інформацією управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, у районі 4439 осіб з інвалідністю різних груп і категорій. На обліку для забезпечення технічними засобами реабілітації, що проводять згідно з укладеними угодами, перебувають 887. З початку року цими засобами забезпечили 163 особи.

У списку на отримання спецавтотранспорту – 216 осіб, які одержують компенсацію в розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність. Ще 74 особи, які отримали автомобіль й одержують компенсацію в розмірі 22 відсотки прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність. Упродовж року забезпечено автомобілями 3 особи з інвалідністю.

Ці люди не просто залежні від сторонньої допомоги — вони не в змозі подолати інформаційні, фізичні та психологічні бар’єри. Хоча з законами у нас не все так сумно. Прописані вони непогано, та й на законодавчому рівні ми буквально копіюємо європейський досвід. Але ж на практиці вони не працюють.

Ще у 2009 р. Україна ратифікувала Конвенцію ООН «Про права інвалідів». Ризикнувши й легко підписавши документ, керівництво країни не розуміло, що робить. Приміром, у США, країні, яку вважають зразковою щодо людей з інвалідністю, ми становлять 19 відсотків населення, досі ця Конвенція не ратифікована. Адже щойно цей документ підпишуть, її громадяни пред’являтимуть серйозні претензії при порушенні його положень.

У Франції процес перегляду закону про інвалідність тривав два роки. До складу робочої групи увійшли люди з інвалідністю, громадські об’єднання, фахівці, вчені й інші. Два роки документ обговорювали й тільки після схвалення прийняли.

В Україні законодавці ніколи не збагнуть, навіщо витрачати час і говорити про закон два роки, якщо його можна накидати за два тижні, взявши за основу європейські аналоги. На виході отримуємо ідеальний за текстом, але відірваний від української реальності документ.

«Не робіть для нас без нас» — повторюють громадяни, які живуть з інвалідністю. – Не приймайте нам закони, що потім не працюють, не будуйте житло, в яке ми не можемо потрапити або не маємо можливості заїхати в ліфт на візку, не кажучи про те, щоб до нього дістатися. Ми не просимо спеціальний транспорт, надайте звичайний, тільки доступний. Не робіть для нас спеціальні школи, ми хочемо вчитися у звичайних. Невже це настільки важко?».

Захворів – приїхати в районну поліклініку, відкрити двері, заїхати в приміщення, потім до реєстратури за талончиком, попросити (найчастіше звичайних пацієнтів) допомогти піднятися сходами, відвідати лікаря. Повторити все це в зворотному порядку. Щоб погулятися – шукати тільки хорошу дорогу, уникаючи бордюрів, і тільки вулицею – вхід в усі кафе міста неможливий через сходинки.

Ці дії звичні та рутинні звичайній людині, але не під силу інвалідам-візочникам. І якщо з вирішенням деяких із них люди з інвалідністю можуть впоратися, то інші залишаються нездоланними.

– А якщо захворів зуб? – запитаєте. – Мучитися, поки приїде стоматолог і проведе необхідні процедури? До речі, як розповіла головна лікарка КЗ «Сарненська районна стоматологічна поліклініка» Лариса Проскуріна, особам з інвалідністю працівники медичного закладу допомагають вдома. Тільки з умовою, що лікарям надають транспорт, адже карети швидкої допомоги в них немає. Це теж проблема.

 

Незборимі сходинки

Петро Порошенко підписав закон щодо виключення із українського законодавства та вжитку терміну «інвалід». Про це йдеться на офіційному сайті Президента. Згідно з документом, слова «інвалід», «особа з обмеженими фізичними можливостями», «інвалід війни» і «дитина-інвалід» замінюються відповідно на «особа з інвалідністю», «особа з інвалідністю внаслідок війни» і «дитина з інвалідністю».

По-різному прокоментували цей закон:

«Нарешті держава «подбала» і про мене. Тепер буду не інвалід, а «особа з інвалідністю». А найпростіші пільги й переваги, скажімо, в правилах дорожнього руху, відмінили. Спробуйте скористатись, наприклад, правом безоплатного проїзду в громадському транспорті – вас так принизять, що побоїшся й зізнатись про нього. А пандуси? То взагалі цілі атракціони для фізично підготовлених»; «Краще б скасували перекомісії, на яких гребуть тисячі хабарів. Нормальна людина розуміє, якщо їй будь-щось видалили, то вона повинна отримувати довічну інвалідність, бо вже нічого не відросте»; «Ніби перестану бути інвалідом, бо мене так не називають… Краще нормальні пандуси повсюди побудували б та автобуси з низькою посадкою й ліфтами ввели. І зробили персональні автомобілі, доступні кожному інвалідові. Та навіть у будь-який під’їзд на колясці не заїдеш без сторонньої допомоги»; «Потужна реформа: замінити «інвалід» на «особа з інвалідністю». Це знущання над найнезахищенішими в нашій країні людьми, які досі мають носити довідки, що кінцівка в них за рік не відросла. Діти з онкологією, на лікування яким люди збирають кошти»…

Поцікавилася, чи встановлені пандуси в багатоповерхівках міста Сарни, де проживають особи з інвалідністю. За словами першого заступника міського голови Віктора Хомича, місцева влада вирішує це питання, реагує на всі звернення громадян. Одинокий випадок, каже, коли людина раптово отримує інвалідність, тоді треба розглядати технічні рішення, через які може бути невелика затримка зі встановленням пандуса.

Фото Василя СОСЮКА.

Проблеми є з вуличними пандусами. Згідно із законодавством, їх повинні обладнати біля кожного об’єкта: офіційного, навчального або медичного чи закладу громадського харчування, магазину, аптеки… Але в дійсності багато з них не відповідають Державним будівельним нормам, через що скористатися ними важко або просто неможливо. І не тільки особам з інвалідністю, а й мамам із дитячими колясками чи людям похилого віку.

Найпоширеніше порушення будівельних норм – занадто крутий ухил конструкції (нахил пандуса повинен бути 10-11 градусів). Думаю, якби  запропонували абсолютно здоровому чоловіку піднятися в інвалідному візку таким пандусом, то впевнена, що не кожен зміг би це зробити. Окрім того, інвалідна коляска може застрягнути в канавці для стоку води.

 

Смуги перешкод

Люди, які пересуваються на інвалідних візках або є незрячими, хочуть почувавтися незалежними та вести активний, а не усамітнений спосіб життя. Але на ділі це непросто. Особливо якщо бордюр на пішохідному переході висотою 22-23 сантиметри. Про дуже високий, що біля переходу від Управління праці та соціального захисту населення до дитячого садочка, писали «Сарненські новини».

– Навіть ті, у кого залишковий зір, можуть спотикатися й падати на тротуарі, – каже вчитель предмету «Захист Вітчизни» (допризовної підготовки) Юрій Погуляєв. – А лікування – надзвичайно дороговартісне. Увечері, коли дружина повертається з роботи, Юрій зустрічає її, аби жінка зі слабким зором у темноті не спіткнулася й не травмувалася. Чоловік із військовим вишколом, який не полишає улюблену справу, навчаючи сарненських школярів, ділиться життєвим досвідом.

Світлана Василенко, яка мешкає в Мелітополі, розповіла, що в місті на «зебрах» нанесені не тільки білі, а й червоні смуги, бо червона фарба приверне увагу водіїв. Це знак, що потрібно бути обережнішими. На переході її наносять у місцях, де часто ходять особи з інвалідністю та діти.

У Сарнах є світлофори, що «говорять». Вони необхідні як сліпим людям, так і тим, хто погано бачить.

«До того, як поставили такі світлофори, стояли на перехрестях не зрозуміли, можна йти чи ні, бо з усіх боків чули звук працюючих двигунів авто. Перейти дорогу без сторонньої допомоги було важко. А тепер можемо самі йти, куди хочемо», – кажуть слабкозорі.

Гірше з маршрутками. Людина з інвалідністю не може в будь-який час виїхати з дому, сісти в громадський транспорт і поїхати в справах. Немає жодного автобуса з підйомником. Ні в районі, як розповів директор ПрАТ «Сарненське АТП 15640» Іван Ходакевич, ні навіть в області.

 

Із перших уст

Цього тижня в гості завітали родичі з Німеччини. Тож поспілкувалася з ними з цього приводу. Запитала, як живуть особи з інвалідністю за кордоном. Ось що вони розповіли:

– Усюди пандуси, візки будь-якої моделі на вибір, квоти на роботу йа багато іншого. Маршруток у нас немає, а спеціальні автобуси з підйомниками є. І не тільки автобуси, а й таксі.

Людям з інвалідністю передбачені ліфти в медичних та інших закладах, також у церквах, які вони відвідують, зручні заїзди на платформу. Візок можна взяти в оренду, а ще попросити про допомогу асистента.

У всьому місті тротуари на переходах лише три сантиметри заввишки. Аби було зручно котити візок, упродовж останніх 10–15 років зводять усі будинки з під’їздами, бо люди ж на роль-штулях їздять. А квартири дають їм тільки на першому поверсі. Кожен магазин та установи мають для них обов’язково паркувальні місця, як і для батьків із дітьми.

 

Ще про пільги

Згідно з Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 1700 громадянам, які перебувають на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення РДА і належать до першої категорії, надають 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної, плати за управління багатоквартирними будинками). Окрім того, комунальними послугами (газ, електрична й теплова енергія, водопостачання, водовідведення та інші послуги) в межах середніх норм споживання, передбачених законом. Також телефоном (абонентна плата, оплата послуг електрозв’язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при щосекундному обліку їх тривалості). Особам, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення, відшкодовують 50 відсотків вартості палива, придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню.

160 дітям, яким встановлено інвалідність, пов’язану з Чорнобильською катастрофою, передбачена Законом 50-відсоткова знижка плати за користування їх сім’ями житлом (квартирна плата), телефоном (у тому числі оплата послуг електрозв’язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при щохвилинному обліку їх тривалості) та комунальними послугами (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством. Усе це за умови, що дитина проживає з родиною. Сім’ям, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення, відшкодовують 50 відсотків вартості палива, придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz