«Хто, якщо не ми?», – Андрій МІХНОВЕЦЬ про волонтерство та військову службу

На початку військових дій на сході охочих допомагати українським солдатам було чимало, але сьогодні їх одиниці. Це люди, які усвідомлювали необхідність допомагати, а не піддались хвилі патріотичного піднесення, що згасло так само швидко, як і спалахнуло.

Не покинули вояків лише справжні волонтери, серед яких і керівник ГО «Волонтерський центр «Сарни» Андрій МІХНОВЕЦЬ. Про особливості роботи їхньої організації чоловік розповідав зосереджено, спокійно, лаконічно, але наповнено, як і личить військовослужбовцю, який звик досягати результатів не словом, а ділом.

ГО «Волонтерський центр «Сарни» почав діяти відтоді, як почались воєнні дії на сході держави. Тоді Андрій Міхновець ще працював у райдержадміністрації, але був активним учасником організації. Статус держслужбовця не дозволяв йому очолити волонтерський центр. Проте у 2015 році чоловік відмовився від цивільного життя на користь військової служби, став його керівником і дотепер займається волонтерською діяльністю.

Волонтерство – досить широке поняття, що включає будь-яку добровільну безкорисливу суспільно корисну діяльність. Проте команда волонтерського центру «Сарни» підходить до напрямків роботи конкретніше, чітко визначивши пріоритети. «Звичайно, ми допомагаємо тяжкохворим дітям, неблагополучним сім’ям, але головною ідеєю, завдяки якій створили цю організацію, є забезпечення наших військовослужбовців, які безпосередньо перебувають зараз на передовій. Тому співпрацюємо з багатьма бригадами в зоні ведення ООС (раніше АТО) й неодноразово туди їздимо», – пояснює Андрій і продовжує розповідь про відверто нелегку діяльність центру. Каже, що в їхній команді приблизно 20 людей із усього району. Постачання бійців усім необхідним це величезний обсяг роботи для такої кількості волонтерів, тому завжди запрошують усіх до співпраці, особливо молоде покоління. Андрій Міхновець ділиться: «Люди не дуже охоче займаються такими справами, адже це є благодійна організація, яка не виплачує жодних грошових забезпечень, натомість забирає чимало сил і часу. Ми працюємо на чистому ентузіазмі». Звичайно, волонтерам допомагають підприємці, окремі фізичні, юридичні особи. Так, за роки існування організації свою небайдужість до солдатів неодноразово демонстрували ДП «Сарненський лісгосп», ТОВ «Північ-Центр», ТОВ «ЗМВ», ТОВ «Технорбуд Транс», АЗС «Журавлина» та інші.

DSC_2605
Фото Василя СОСЮКА.

ГО «Волонтерський центр «Сарни» реалізувала чимало ідей і проектів, покликаних допомогти нашим захисникам. Так, і зараз вони ініціювали акцію «Зігрій свого воїна», що стала особливо актуальною з настанням холодів. До неї долучились зокрема жителі Клесівської ОТГ, які передали багато речей для хлопців на передовій. Тож найближчим часом волонтери планують вирушити в зону ООС, аби потішити солдатів перед святами подарунками.

Цікавлюсь, як саме виначають акцію, дізнаються, що необхідно воякам у конкретну пору. Андрій Міхновець розповідає, що тут вони йдуть простим і, ймовірно, найправильнішим шляхом: питають безпосередньо у військових:

– Хлопці за передової телефонують і кажуть, що їм потрібно. Часто це такі прості речі, як плівка чи цвяхи. Ми, у свою чергу, телефонуємо підприємцям і просимо долучитись, переважно вони надають усе необхідне, а ми веземо це на фронт. Доставляємо власним транспортом, але пальне компенсують місцеві підприємці.

Під час поїздок і передачі посилок із волонтерами трапляється чимало неординарних історій та ситуацій. Андрій Анатолійович запевняє, що ці розповіді могли б зайняти весь час нашого спілкування, тому розповів тільки одну з найсвіжіших. Коли три волонтери з їхнього центру вчергове поїхали на схід і заблукали, то їх почало наздоганяти невідоме авто. На щастя, виявилось, що це українські солдати, які розвернули земляків назад. Але могло статись, що завгодно. Такі проблеми виникають тому, що волонтерам не показують дороги, маршрути. У зв’язку з тим, що ввели воєнний стан, їх не хочуть пропускати на передову. Але, за словами керівника ГО, якщо завозити зібране у штаб, то до солдатів воно навряд чи попаде. Тому намагаються працювати безпосередньо з хлопцями на передовій.

Утім високопосадовці з екранів телевізорів невтомно повторюють, що військовослужбовців зараз добре забезпечує держава. Тому нібито в таких волонтерських організаціях уже немає потреби. Тим не менш, вони продовжують існувати чи не в кожному районному центрі України. Тож прошу волонтера з досвідом пояснити, де ж тут правда:

– Це таке двояке запитання, – сміється Андрій. – Армія на сьогоднішній день вибилась на новий рівень у зв’язку з кращим забезпеченням, зокрема і грошовим. Ми цього не заперечуємо. Але форма, берці й інші матеріали згодяться там завжди. Наприклад, щоб зробити бліндаж, потрібні цвяхи, клейонка. За нормативно-правовими документами форму видають військовослужбовцям у зоні бойових дій на півроку, але, як показує досвід, вона зношується за 2-3 місяці. Звичайно, якщо сидіти в штабі чи кабінеті, то її можна носити і два роки, але ж не на передовій. Тим більше хлопцям завжди хочеться чогось домашнього, якогось печива, теплого одягу. Тому допомога волонтерів, особливо на передових позиціях, дуже важлива.

Напевно, щоб мати поняття, про що він каже, треба просто поїхати туди й пожити серед воїнів хоча б 2-3 дні. Цього достатньо, щоб зрозуміти, в якому вони стані. Андрій Міхновець служив в АТО рік й один день, тому усвідомлює їх проблеми та потреби особливо тонко. Каже, що пішов на війну, бо він – офіцер і повинен відповідати цьому званню. Товариші розповідають, що Андрій їхати звідти не хотів. Запитавши чому, була здивована відповіддю: «Там усе набагато простіше, ніж тут. Там чітко знаєш, що робити, розумієш, де свої, а де ворог».

З кожною наступною історією та висловленою думкою керівник ГО «Волонтерський центр «Сарни» захоплював усе більше. В той час, коли цивільні люди жаліються на виснаження п’ятирічною війною, слова військового, який бачив її реалії на власні очі, були наповнені готовністю діяти, вірою в завтрашній день, а головне – любов’ю до країни. З приводу останнього в Андрія Міхновця вже давно сформувалась чітка позиція:

– Хто, якщо не ми? Знаєте, зараз в Україні процвітають так звані «диванні війська», які критикують політику, військових, осіб, які їм допомагають, і багатьох інших, а насправді нічого змінювати не хочуть. Дуже важко з цим боротись. 80% населення йдуть за течією, бо так легше, і лише 20% – проти, більшість із них військові.

Люди не хочуть пов’язувати життя з армією. Всім дуже страшно. Так, дуже велика ймовірність, що додому ти можеш не повернутись, але насправді це ще залежить від дотримання особистої безпеки солдатом. Не треба лізти, куди не треба, висовувати голову, коли не треба. На війні треба ще й думати. Наші хлопці ще з 2014 року там. Бувало, що йшли на танк із палкою, і, дякувати Богу, живі-здорові. Звичайно, потрібен і патріотизм, але не ті, хто просто одягають вишиванки і кричать: «Слава Україні» на мітингах. Вважаю, що патріоти – це ті люди, які кладуть молодість і навіть життя, віддають найдорожче – свої сім’ї – заради миру в державі. Адже дуже багато родин розпались через цю війну, чимало жінок не дочекались чоловіків, хлопців, які залишили сім’ї за тисячі кілометрів.

Про те, наскільки важлива допомога небайдужих людей там, на фронті, Андрій знає з власного досвіду. Перебуваючи в м. Попасна Первомайського району Луганської області, він попросив друзів-волонтерів за можливості вислати генератор. Хлопці були дуже раді, адже це зарядка телефонів, рацій, від чого частково залежить боєздатність підрозділу. В грудні 2016 року молодий командир другої гірсько-штурмової роти 10-ої бригади особисто отримав посилку, яка запам’яталась йому на все життя. В ній був лист, слова якого вразили Андрія. Тоді він носив його в нагрудній кишені до останнього дня перебування в гарячих точках і перечитував щирі дитячі слова: «За суперечки між країнами гинуть мільйони людей, які жили, любили і вірили. Ніхто не знав, що таке буде. Я хочу жити, хочу ходити до школи, хочу просто бути…», які додавали наснаги та неймовірно підбадьорювали. Повернувшись через рік додому, Андрій Міхновець знайшов авторку листа. Нею виявилась 12-річна дівчинка з смт Клесів. Чоловік зустрівся з нею, щоб подякувати, адже для нього це було дуже важливо й надзвичайно приємно. «Ми і зараз співпрацюємо зі школами, МБК «Сузір’я» й іншими та передаємо в ООС листи й малюнки. Вони дуже підбадьорюють бійців на фронті та дарують позитивні емоції», – пояснює.

Багато волонтерських організацій, які починали з допомоги бійцям АТО, вже припинили існування з різних причин. Працювати тривалий час на засадах благодійності, поєднуючи це з основною роботою, сім’єю, справді нелегко. Тому насамкінець запитую в Андрія, що додає їм наснаги та сил працювати й далі. «Можливо, якби я був цивільною особою, то припинив би існування цієї організації, тому що це займає багато часу, нервів… Але як особа, яка має пряме відношення до АТО та військової служби, я її не закрию. Хоч би як мені тяжко було, триматиму її до останнього дня війни», – як завжди впевнено відповів військовослужбовець.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz