Життя за ровом, або Досягнення та проблеми невеличкого поліського села

Останнім населеним пунктом, куди завітали у 2018 році, стало Зарів’я. Щоб дістатись туди із Сарн, потрібно подолати 16 км. Попри те, що село розташоване відносно недалеко від райцентру та близько до Чудля, сільській раді якого підпорядковане, тривалий час його жителі були відірваними від адміністративного центру.

Справа в тому, що річка Случ розділила село Чудель на дві частини, одна з яких була розташована за ровом. Людей, які там проживали, називали зарівцями. Там у 1640 році й утворився хутір, а нині село – Зарів’я. Школа, ФАП, церква, Будинок культури – щоб відвідати всі ці заклади, зарівці мандрують у Чудель понтонною переправою через Случ. Туди ж їдуть за продуктами та речами першої необхідності.


Реконструкція електромереж – найкращий новорічний подарунок для селян

DSC_5652Перед імпровізованою екскурсією Зарів’ям завітали в Чудельську сільську раду, аби дізнатись про особливості, проблеми та досягнення села. Сільський голова Володимир Жук і секретар Роман Тишков розповіли, що в Зарів’ї мешкають 247 осіб. Селу є чим похизуватись у прожитому році та є над чим працювати в наступному.

Основною проблемою, що стосується Зарів’я та Дубняків, є розроблення генпланів. Їх затвердити конче необхідно, пояснюють у сільській раді, щоб люди могли приватизувати земельні ділянки, виготовити всі документи. Проте поки це зробити неможливо, бо в 1985 році обласна рада прийняла рішення, що село Зарів’я не є перспективним, хоча за фактом воно завжди існувало як окремий населений пункт, що входить у Чудельську сільську раду. У зв’язку з цим тепер доведеться вносити зміни в проект Сарненського району, а це процедура нелегка й довготривала.DSC_5696

Також Володимир Жук розповів, як втілюють реформу децентралізації. У майбутньому чудельська громада приєднається до Вирівської. Попередньо жителі хотіли стати частиною Немовицької ОТГ, проте рішення на користь першої місцеві депутати прийняли, прислухавшись до порад голів Сарненської районної ради Руслана Серпенінова й райдержадміністрації Ярослава Яковчука, які наполягали, що приєднання до Вирів є перспективнішим.
Цьогоріч вирішили проблему електрифікації вулиць. Згідно з інвестпрограмою «Рівнеобленерго» реконструювали повітряні лінії в с. Зарів’я: замінили трансформаторну підстанцію та 3 км електромереж. І справді, під час візиту в село працівники РЕМу якраз завершували ремонтні роботи й обіцяли, що незабаром повернуть світло в домівки, а жителі запевняли, що безперебійне електропостачання – це найкращий подарунок під Новий рік.


П’ятикратне щастя сім’ї Кардашів

Трудолюбиві зарівці були заклопотані передноворічними приготуваннями, та все одно знаходили час розповісти, як живеться в селі. Відразу потрапили на гостину в оселю Оксани Кардаш. У Зарів’ї жінка почала мешкати після одруження з місцевим жителем Юрієм. Разом створили чудову багатодітну сім’ю, адже виховують п’ятеро дітей. Старший Максим уже дорослий – 16 років.
Займається футболом, виступає за честь школи та має спортивні нагороди. 14-річний Олексій теж полюбляє спорт, щоправда, перевагу DSC_5667надає баскетболу. Хлопець добре відгукується про вчителя фізкультури Івана Олександровича, який і тренує юних спортсменів. На радість батькам підростають 10-річний Артем і шестирічний Ростислав. А останньою Бог подарував подружжю дівчинку Богуславку. Малій красуні вже 4 роки, тож відвідує дитсадок у Чудлі.

Пані Оксана розповідає, що знайти хорошу роботу в селі важко, тож з чоловіком їздять на малярні роботи в Київ. Каже, що діти – це не просто радість, а й велика відповідальність, тому працюють у столиці з чоловіком по черзі. Також мають хазяйство, тримають курей і свиней. Жінка любить збирати гриби, але доводиться їх шукати десь віддаль, бо місцевість тут не лісиста. На дозвіллі полюбляє малювати, вишивати нитками та бісером, тож сини вже мають вишиванки від мами. «Як є час, то хочеться чимось цікавим руки зайняти», – пояснює Оксана Кардаш.

У Зарів’ї кожен має чим зайнятись. Дехто доглядає за хазяйством, декому пощастило знайти роботу в Чудлі чи Сарнах, багато їздять на сезонні роботи в сусідні райони та навіть за кордон. Словом, без діла тут не сидять.


Володимир Тишков – успішний зарівський бізнесмен

У кожному селі знайдеться людина, про яку, на думку місцевих, обов’язково потрібно написати. В Зарів’ї це Володимир Тишков – депутат сільської ради, підприємець і хороша людина. У пошуках його помешкання опинились на вулиці Вербовій, що в народі отримала назву Гороб’ячий хутір, бо тут колись жив знаний у селі й авторитетний чоловік на прізвисько Горобей. Пана Володимира з
товаришем застали якраз у робочому процесі – ремонтували трактор. Він зізнався, що техніку завжди любив, а от хазяйства великого з дружиною Наталією не тримають, бо не вистачає часу. Чоловік має маленький бізнес у Чудлі: продуктовий магазин, що DSC_5678впідпорядкуванні сина Ігоря, й аптеку, якою завідує донька-фармацевт Альона. Раніше також займався перевезеннями, тож у майбутньому планує відновити цей вид діяльності.

Односельці запевняють, що Володимир Тишков зробив багато корисних справ як для людей, так і для села в цілому. Зокрема, коли дощі розмивають дорогу, доводиться час від часу пускати грейдер. Його сконструювали власними силами з простого трактору та спеціального пристосування, «щоб не залежати від когось і робити все самостійно за потреби». Людям найчастіше допомагає технікою, а також за потреби робить знижки в магазині й аптеці, бо знає, як нині нелегко всім живеться.

Цікавимось також у депутата, які проблеми помічає в Зарів’ї. Він, не лукавлячи, розповідає, що хоч село й маленьке, але труднощів чимало. Наприклад, зі сміттям, яке не дуже охоче прибирають односельці. Також потрібно боротись із камінням на дорозі, через що не можна ні почистити від снігу, ні прогрейдерувати шлях.


Життєвий шлях бабусі Ганни на тлі великої історії

Насамкінець вдалося поспілкуватись із старожителькою Зарів’я Ганною Великою. Такі розмови завжди цікаві, адже в долі однієї людини відгукується історія минулого століття цілого краю. Баба Ганна народилась 1932-го, про свій вік відсміюється, що вже й не пам’ятає, скільки їй виповниться років. Жінка пригадує, що малою жила в Чудлі біля клубу. Там провела й роки війни. Про Другу світову згадує неохоче, не бажаючи такого горя нікому. Сам фронт через село не проходив, хоча фашисти з’являлись частенько, приїжджаючи машиною. Спочатку вони місцевих не зачіпали, зовсім DSC_5687не проявляли агресії. Але якось неподалік Чудля гітлерівців вбила якась банда. Після цього фашисти спалили село й відправили чимало людей в Німеччину на примусові роботи. Іншим пощастило ще менше: їх забрали в Сарни, змусили викопати собі могилу, а потім, построївши в шеренгу, розстріляли. Здається, двом чоловікам, точно Ганна Прокопівна пригадати не може, вдалось утекти від смерті. Вони й розповіли про страшну помсту гітлерівців, після чого місцеві дуже жаліли, що їх зачепили.

Пам’ятає жінка, як фронт почав рухатись, коли радянська армія пішла в наступ. Запеклий бій був у Сарнах, там, де нині міст через річку Случ. «Скільки там техніки було, а зброї… І вдень, і вночі то літаки літали, то прожектори світили. В річці тоді не вода текла, а кров», – розповідає.

Все життя Ганна Прокопівна пропрацювала в колгоспі. Відверто каже, що посад ніяких не займала, бо була неграмотна. Школа була в Чудлі, але в 1943 році після того, як фашисти спалили село, жили далеко від навчального закладу. «Деякі діти навчалися там, а мені не було що вдіти навіть, щоб так далеко ходити, тому освіти здобути не вдалося», – ділиться старожителька. Пізніше, коли побудували собі однокімнатну хатинку в Чудлі, там з’явилась вечірня школа. Молода Ганна відвідала декілька разів її, а потім мати не пустила, бо не справлялась сама із сімома дітьми. Батько
загинув ще до війни, тому треба було тяжко працювати. В сім’ї завжди тримали 3-4 корови, кури, гуси й іншу живність. У вільні від праці DSC_5662хвилини дуже любила вишивати й в’язати, розповідає баба Ганна, демонструючи на собі вив’язану безрукавку.

У Зарів’я потрапила після одруження. Вийшла заміж у 1956-му за місцевого Якова, який працював в колгоспі трактористом, потім ковалем на виробництві в Клесові. З чоловіком нажили трьох дітей: Степана, Любов й Анатолія. Найстарший Степан проживає в Сарнах, менший – у селі Довге. Любов мешкає з матір’ю в Зарів’ї. Зараз вона на пенсії, раніше працювала в їдальні у ПМК, а потім – у Чудельській школі-інтернаті. Уже з десяток років із чоловіком Василем Тишковим займаються бджільництвом, тож медом власного виробництва ласує вся родина. Вона, до речі, чимала: у бабусі Ганни 15 внуків й 11 правнуків.

DSC_5677
Фото Василя СОСЮКА.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz