Братчики й сестрички йдуть із колядою

У Немовичах, як і всюди в Україні, вважають, що на Різдво, особливо на свят-вечір, уся родина має зібратися разом за одним столом, готують 12 страв.

І без спиртного! Старі люди кажуть, що хто на свят-вечір додому не втрапить, так весь рік і тинятиметься землями. Чи не тому на кордонах перед святами затори: багато заробітчан стоять у кілометрових чергах, аби повернутися до рідних додому.

До Коляд немовицькі господарі намагаються назбирати чимало дрібних грошей. Тому ще за місяць-півтора відкладають 5, 10 та 20-гривневі купюри в окремий гаманець. А за тиждень до Різдва в магазинах і на ринках не було дрібноти. А ті, хто не встиг назбирати грошей на Коляди, найчастіше в останні дні обмінюють у водіїв маршруток. Іноді колядникам додатково купують мандаринки, шоколадні цукерки та льодяники й дають за колядку разом із грішми.

DSCF3206У селі ходять також колядувати на потреби церкви. Це, зазвичай, чоловіки й жінки з церковної громади. Вони діляться на групи, йдуть від хати до хати з колядками. З давніх-давен у Немовичах цих чоловіків ласкаво називають братчиками, а жінок – сестричками. Співають церковні колядники, зазвичай, різдвяний тропар «Рождество Твоє», а за ним або «Нову радість» або «Дивную новину». Цьогоріч вони порадували новими колядками. Кожна колядка завершується віншуванням. Господарям бажають достатку, щоб були здоровими, родили гарні врожаї, велася худоба. Майже в кожній оселі пригощають, а відмовиш – хазяйка образиться, що не покуштували її страв чи не спробували вина. Але колядники зважають на те, що якщо в кожній хаті частуватися, до кінця вулиці можна й не дійти.

Дітлашня на вулицях перемовляється, де скільки дають. Після свят у школі хваляться, хто скільки наколядував. Дехто гроші батькам віддає, декотрі тратять самі. Буває, наколядовують діти щонайменше 500-1000 і більше гривень. Зустрічають їх господарі радо – вважається, чим більше буде колядників у дворі, тим краще в новому році поведеться.

Усі ці звичаї дуже цікаві й самобутні. І дуже хочеться, аби ми їх не втратили, а зберегли й передали дітям й онукам у спадок. Бо, як на мене, дуже прикро губити такі скарби. Тому похвально, коли молодь, хлопці та дівчата, які з великих міст, де навчаються або працюють, приїжджають у село, звідки родом, знаходять час і записують рецепти різдвяних страв, фотографують і знімають на відео, як співають їхні бабусі й дідусі (а може, навіть прабабусі та прадідусі, якщо їм настільки пощастило, що вони ще живі). Нащадки будуть їм щиро вдячні за те, що вони зберегли таку маленьку, але дуже важливу часточку української культури — немовицькі різдвяні традиції.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz