На початку 1944 року…

…Минають роки. Час робить свою справу: деякі події 75-річної давнини стали для нас більш трагічнішими, а те, що колись здавалося героїчним, зараз, пройшовши переоцінку історичних подій, видається зовсім іншим.

Майже два роки тривали бої за вигнання нацистів із України. Та, називаючи речі своїми іменами, успіхів Червона армія досягла ціною надзвичайно великих людських втрат. Лише під час військової кампанії та проведених операцій в Україні втрати особового складу Червоної армії щодоби становили 68 тисяч осіб. У цій війні Україна зазнала найбільших втрат, і не лише серед бійців, котрі входили до Червоної армії, але і серед мирного населення.

Щороку відзначаємо дату визволення від німецько-фашистських загарбників нашого міста, забуваючи, що це суто радянська традиція її святкування, вигадана після війни радянською владою, для того, щоб ми забули власне минуле. Вигаданий Комуністичною партією радянський народ, в якому розчинились українці й інші національності, вважав себе головним  переможцем, який «звільнив Європу від коричневої чуми». Тому, адекватно сприймаючи історію, повинні розуміти, що це був тріумф сталінської диктатури над гітлерівською. Як пояснив голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, після 28 жовтня 1944 р. Україна не стала вільною державою, тому термін «визволення» є історично некоректним. «Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а у 1944 р. Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна опинилася під іншим пануванням, наслідком  якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків і усього кримськотатарського народу».

Досі в українському суспільстві, всупереч логіці, лунає слово «визволення», хоча радянський солдат нічого нам не ніс: ні свободи, ні прав, бо й сам їх не мав.  Тому цілком закономірно, що ми, українці, вважаємо, що в роки Другої світової війни єдиною збройною силою, яка воювала за свободу України, була Українська повстанська армія.

Як проходили бої між Радянською армією та військами Вермахту на Сарненщині, можемо дізнатись, проаналізувавши архівні матеріали, документи, зведення командирів Червоної армії  та газетні статті, котрими майоріли заголовки німецьких часописів січня 1944 р.

У перших числах січня 1944 р. все частіше жителі Сарн чули гуркіт артилерійських залпів, що сповіщали про наближення радянських військ до міста. Для відступаючої німецької армії Сарни залишились  останнім залізничним форпостом на північному сході Європи, який мав стратегічне значення для проведення військових дій. Тому і бої були запеклими та кровопролитними. Підступ до міста прикривала незамерзла річка Случ. На її західному березі німці підготували декілька ліній траншей, протягнули огорожу з колючого дроту. Окупанти силами 102 охоронно-піхотного полку та зенітної дивізії використали болотяно-лісову місцевість навколо Сарн для обороної мети і заздалегідь підготували собі резерв для боїв, маючи піхотну роту, яка дислокувалась у 3 км на схід від Сарн у казармах. Один батальйон гітлерівців зайняв оборону на східній околиці міста й села Доротичі, ще один – у селі Сарни, також фашисти володіли військовою технікою (13 бронетранспортерів, 2 бронепотяги).

7 січня 1944 р.  командир 800 стрілецького полку підполковник Полтуркін отримав наказ заволодіти с. Карпилівка, де розташувався опорний пункт противника, та вийти на західний берег річки Случ. Уже о 21.00 полк зосередився в с. Рудня-Карпилівська, де всю ніч бійці вели розвідку в напрямку Карпилівки та готувалися до дій із заволодіння селом. Паралельно 635 стрілецький полк (командир полку підполковник Сінченко) вів бій за станцію Страшево, яку загарбники також перетворили в опорний пункт, котрий прикривав підступи до м. Сарни. 2 та 3 стрілецькі батальйони займали оборону по західних окраїнах Клесова та вели розвідку в напрямку сіл Глушиця та Люхча. Проте діючі підрозділи протягом дня успіхів не мали, бо залишились без підтримки артилерії. А окупанти, закріпившись на ст. Страшево, здійснювали сильний вогневий супротив. Це гальмувало просування полку в цілому по виходу безпосередньо на східний берег Случа.

Через таку ситуацію на цій ділянці, командир дивізії прийняв рішення та віддав розпорядження 635 стрілецькому полку прикритися навпроти ст. Страшево зі сходу й демонструвати наступ на станцію, а іншим силам полку обійти цей опорний пункт із півночі та вийти в район на східному березі Случа перед Сарнами. З настанням ночі 2 та 3 батальйони полку вийшли з Клесова в обхід опорного пункту. 487 стрілецький полк (командир полку майор Березовик) о 5 годині ранку вийшов із району с. Вири через с. Чудель до лісу урочища Розвилка (3 км на південний схід від м. Сарни), де вступив у бій із фашистами, котрі охороняли казарми. Після одногодинного бою полк заволодів казармами, а згодом  вийшов і закріпився на західному узліссі урочища Розвилка для розвідки в напрямку сіл Доротичі та Сарни з метою встановлення наявності переправи через Случ і угруповання окупантів.

397 стрілецька дивізія, котра займала оборону на західній околиці с. Рудня-Карпилівська, атакувала загарбників і увірвалась на околицю Карпилівки. Атака була несподіваною. Фашисти відходили окремими групами на села Глушиця та Люхча. Використавши міст, залишений ними для зв’язку та забезпечення свого гарнізону, радянські війська ввійшли в Стрільск. 2-ий батальйон із району Карпилівки наступав на Люхчу, досяг берегу Случа і почав форсувати водяну перепону, але їх зустріли сильним кулеметним вогнем, внаслідок чого бійці вимушені були відступити. У цей час артилерія полку перейшла Случ у районі села Стрільськ. Тому командир 800 стрілецького полку прийняв рішення: 3-му батальйону обороняти Стрільськ, 1-му батальйону – з півночі заволодіти Глушицею і тим самим допомогти 2-му батальйону заволодіти Люхчою. 1-ий батальйон, використовуючи укріплення вздовж Случа, наступав зі Стрільська в південному напрямку й зайняв Глушицю, звідки окупанти відійшли на північну околицю  Люхчі. Тут вони почали проявляти сильний опір, змусивши підрозділи 2-го батальйону знову залягти й окопатися. Противник почав підтягувати піхоту з м. Сарни до с. Люхча. Через це командир дивізії наказав командиру 800 стрілецького полку залишити в Стрільську для прикриття з північного заходу 1 стрілецький взвод, одну стрілецьку роту в Глушиці, а іншим силам наступати на Люхчу. Полк, провівши внутрішнє перегрупування, о 16.00 почав наступ і до 18.00 заволодів с. Люхча. Гітлерівці, зазнавши великих втрат живої сили, залишили велику кількість озброєння й відійшли в район південніше Люхчі. Оговтавшись й отримавши підкріплення з Сарн, двічі  атакували підрозділи полку, але безуспішно. Окупанти  відступали на західний берег Случа, підірвавши залізничний міст.

Згодом, 9 січня 1944 р., почалися контратаки ворога силою до двох рот піхоти в напрямку станції Стрільськ, де  дислокувався радянський стрілецький взвод (командир молодший лейтенант Поланьєв). Попри те, що фашисти таки ввійшли місцями в село, бійцям зі взводу Поланьєва вдалось утримати оборону за допомогою станкових кулеметів. Бій продовжувався до ранку. Місцеві селяни, озброївшись вилами, сокирами та трофейною зброєю, вийшли на допомогу радянським бійцям. Боротьба тривала до 15.00, доки гітлерівців повністю знищили. Проте вони не здавали свої рубежі, відбулося 8 контратак з боку Сарн. Внаслідок однієї з них фашистам вдалося прорватися в район командного пункту батальйону. Створилось загрозливе становище на лівому фланзі полку. Бійці батальйону вели бій, але ворог, не звертаючи увагу на великі втрати, просувався вперед. У цей час ад’ютант комбата ст. лейтенант Захарченко, зібравши до себе зв’язкових і бійців охорони (12 чоловік), повів їх у бій, атакувавши фашистський лівий фланг, і так вніс паніку в його ряди, знищивши до 30 німецьких солдатів і захопивши в полон 27 солдатів і офіцерів та великі трофеї.

На світанку 10 січня   підрозділи полку, ламаючи опір вклинились в оборону противника, вступили в бій й очистили східний берег Случа в районі залізничного мосту, створюючи плацдарм на західному березі північніше м. Сарни. Військова операція  за вигнання нацистів із Сарн тривала три дні. Рівно о 9.00 10 січня перші артилерійські залпи сповістили про початок наступу. Вся сила піхотного й артилерійського вогню обрушилась на бойові рубежі ворога. Артпідготовка тривала годину. О 10.00 гвардійські мінометники дали сигнал до початку атаки. Воїни 143 та 397 стрілецьких дивізій почали наступ. Головні сили 800 стрілецького полку під командуванням В. Рубінського вийшли від с. Люхча на північну та північно-західну околицю міста, долаючи відчайдушний опір нацистів. «Тільки до 17.30, – згадує командир 143 стрілецької дивізії М. Заїкін, – фашистський вогонь став слабшати». 1-й і 2-й стрілецькі батальйони полку підійшли ближче до Сарн. 3-й перерізав шосе Сарни-Яринівка й продовжував рухатися на південь, маючи за мету з’єднатись із 487 стрілецьким полком. Із заходу на місто просувався 635 стрілецький полк, яким командував Г. Синченко.

487-й стрілецький полк  до ранку здійснив обхідний марш через Зносичі, Немовичі, по льоду переправився через Случ і одночасно з іншими частинами дивізії наступав із півдня для з’єднання з підрозділами 800 стрілецького полку. До 20.00 між 800 та 487 стрілецькими полками лишився проміжок 1,5 км. Тому командування дивізії прийняло рішення ввести в бій резерв – два батальйони 635 стрілецького полку. Тоді розпочали загальний штурм Сарн. Підрозділи частин з усіх боків ввійшли в місто, зав’язався бій. Фашисти не здавали місто протягом 3-ох діб, бої вели за кожен будинок, вулицю. Їх засипали шквалом вогню зі станкових кулеметів, автоматів, закидали гранатами. Незабаром стали метушитись, шукаючи вихід з міста.

О 22.00 німецька піхота з обозом під прикриттям двох бронепоїздів кинулись у паніці вздовж залізниці та шосейної дороги на південний захід, на бойові рубежі 2-го батальйону 487 стрілецького полку. Бронепоїзду вдалося прорватись, але піхоту з обозом відрізали. Фашистський гарнізон оточили повністю, продовжували знищувати окремі вогневі точки. Рештки розбитого противника в кількості 300 чоловік продовжували чинити опір. Їх оточили в передмісті с. Доротичі. І вже о 3 годині ночі 11 січня 1944 р. радянська армія повністю оволоділа важливим стратегічним пунктом на Поліському напрямку – містом Сарни. Великих втрат зазнав 487 стрілецький полк. Відступаючи, нацисти знищили багато житлових будинків, медичні й освітні установи Сарн.

Але гітлерівці й надалі бомбардували залізницю, депо, місто. Німецьке командування видає наказ повітряній армії стерти Сарни з лиця землі, не допустити концентрації радянських військ, перешкодити наступ 1-го Українського фронту. Тому для протиповітряної оборони міста прибув 148-ий авіаційно-винищувальний полк (командир гвардії полковник Іванов). Дислокувався він на околиці Сарн. Його завданням було охороняти від нальотів німецької авіації залізничний вузол Сарни та комунікацій Коростень-Сарни-Рівне. До особового складу полку входили пілоти, які мали досвід повітряних боїв із німецькою авіацією. Особливо жорстокий бій відбувся над містом 19 березня 1944 р. Група німецьких бомбардувальників намагалась двічі бомбити великі угрупування радянських ешелонів на станції Сарни. Внаслідок бою знищили 27 німецьких Юнкерсів-88. Також жорстокий бій відбувся 22 березня 1944 р. Наліт 120 німецьких бомбардувальників почався о 10 год. ранку. В інтервалі 5-10 км через кожні 10 км летіло по 9 німецьких літаків. Відтак 29 німецьких бомбардувальників збили та 9 – підбили. Також у Сарни прибули пілоти 72 окремого авіаполку, командир підполковник Гаврильченко. Їхнім завданням була розвідка бойових складів противника, його крупних угрупувань, штабів, фотографування важливих об’єктів. Крім названих полків, місто захищав 1873-ий зенітний авіаполк. До його складу входили також дівчата. Головне їхнє завдання полягало в охороні залізничних мостів і важливих комунікацій.

У Сарненському історико-етнографічному музеї зберігають особисті речі  радянських військових і численні світлини воєнного періоду. Також діє постійна експозиція «Сарненщина в роки Другої світової війни». Тож якщо  бажаєте більше дізнатися про життя сарненців у роки Другої світової війни, чекаємо вас на екскурсію.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz